Чому історія з Єрмаком — не про одного рейдера, а про системну катастрофу керованості країни
Усе, що зараз випливає — не просто «скандали довкола Андрія Єрмака».
Це — рентгеновський знімок того, у що Зеленський перетворив державне управління: у приватний клуб із «5–6 персонажів», яких ніхто не обирав, не призначав і не бачив на жодному конкурсі.
Це люди без статусу, без відповідальності, без підзвітності.
Але з повноваженнями, які не снились навіть прем’єрам чи керівникам спецслужб.
Єрмак не просто сірий кардинал. Він був фактичним рейдером всієї вертикалі влади
Уявіть масштаб нахабства:
особа без доступу до державної служби,
без проходження спецперевірок,
без формально визначених функцій,
— могла призначати, знімати, тиснути, ламати будь-кого в силовому секторі.
Голова СБУ?
Генпрокурор?
Міністр?
Керівник ГУР?
Глава Нацполіції?
Усе впиралося не у процедури, не у Конституцію, не у закон, а в те, як прокинувся і з ким Єрмак, і який у нього настрій.
Це не просто перевищення повноважень.
Це узурпація без законного права на існування.
Головне питання — не «чому Єрмак так себе вів».
Головне: ЧОМУ ЗЕЛЕНСЬКИЙ ЙОМУ ЦЕ ДОЗВОЛИВ
І тут починається найстрашніше.
Зеленський усі ці роки конструював паралельну реальність, де замість міністрів — актори ролей.
Де замість інституцій — телеграм-чати.
Де замість Конституції — «довіра президента».
Де державу керує не Кабмін і парламент, а 5–6 його особистих друзів із абсолютно непрозорим минулим та паспортами, які не завжди українські.
Саме цей клуб збирався на Банковій та вирішував:
— кого посадити,
— кого підвищити,
— кому дати потоки,
— кому обрізати фінансування,
— кого оголосити ворогом.
І коли тепер стає відомо, що за тиждень до свого власного падіння Єрмак намагався звільнити Малюка, голову СБУ — це не просто деталь.
Це доказ того, що вся система безпеки держави була приватизована однією людиною без жодних державних повноважень.
Це наочна демонстрація того, хто насправді керував країною всі ці роки.
Не прем’єр.
Не міністри.
Не парламент.
А тіньова група довкола президента, центр якої — Єрмак.
Малюк у цій історії — ключова фігура.
Він з’являється на Банковій саме тоді, коли Єрмак ще тиждень тому хотів його звільнити — бо «не захистив» його від справи «Мідас».
Це означає лише одне:
силовики були заручниками настроїв людини з нульовим офіційним статусом.
Це не криза Єрмака.
Це криза державності,створена Зеленським
Що ми бачимо?
— Президент руйнує інституції.
— На їх місце ставить особистий клуб «наближених».
— Цей клуб узурпує рішення, які належать державі.
— Найбільш агресивним і самовпевненим стає Єрмак.
— І система ламається в той момент, коли закон уперше робить крок у бік Банкової.
Це не випадковість.
Це закономірність.
Бо там, де немає закону,
там завжди буде узурпація.
А де узурпація — там рано чи пізно приходять слідчі з повістками.
А найгріше, що колективний Єрмак вибудовував систему управління державою за калькою рОсії — з мертвим парламентом, смотрящіми з центру замість самоврядування, з ручним Урядом (заточеним на розпил потоків), з монополізованим інформаційним простором, з опорою на силовиків, з тупорилою позітівною пропагандою, з зачисткою політичного поля.
Ніяких балансів, ніяких компромісів серед політичних сил, ніякої справжньої єдності — царь, боярє, внутрєнній враґ і ужасні американці.
Тільки от Україна так управлятись може виключно в складі рОсії, а не як суверенна держава — тому ми втратили ефективність і вляпались в кризу, та ще і під час наступу ворога.
Хоча може так і задумувалось?
Це пряма відповідальність тих, хто назвав себе «новиє ліца», і у великій мірі тих, хто їм безпідствно повірив та закривав очі на фокуси «сексі-лібертаріанців», які почалися з перших днів моновлади.
Знову перед українцями поставили велииииике дзеркало, скоро дізнаємось що вони цього разу там собі роздивляться.
Обожнюю Історію України, будь воно все неладно.
Саботаж як система: хто і як підриває українську державність зсередини
У час, коли Україна веде війну за саме право існувати, кожна втрата, кожне падіння ефективності, кожен скандал має інший масштаб. Якщо у довоєнні десятиліття корупція була раковою пухлиною, то у часи війни вона перетворюється на відкриту кровотечу, яка загрожує життю всієї держави.
Однак сьогодні все частіше з’являються ознаки не просто корупції, а системного, цілеспрямованого саботажу, де помилки не випадкові, втрати не побічні, а рішення ухвалюються так, ніби хтось методично вибиває опори української стійкості.
Центральною фігурою у цій тривожній мозаїці виявляється не міністр, не урядовець і навіть не формальний посадовець, а керівник президентської канцелярії — людина без мандату, без політичної відповідальності й без жодної конституційної підзвітності.
Саме тому питання не лише в прізвищах. Питання у моделі влади, яка перетворила вузьку групу менеджерів на тіньову раду директорів української держави.
1. «Рольова модель» Трампа: дзеркало для Банкової
Коли президент Зеленський називає Дональда Трампа «рольовою моделлю», це звучить майже випадково. Але випадковостей у політиці не буває. Трамп — це про персональну владу, зневагу до інституцій, коли держава зводиться до ролі корпорації, де ключове — лояльність до боса.
Саме така модель поступово й непомітно утвердилась на Банковій.
І тут знаковою є деталь: ще у 2019 році структура «95 Кварталу» була розглянута в США через призму RICO Act, законодавства, застосовуваного проти організованих кримінальних спільнот.
Це не про гумор.
Це про те, що американці побачили у взаємопов’язаних компаніях, активах та потоках.
Нині ж RICO-логіка бачиться і в тому, як функціонує центр ухвалення рішень в Україні — вертикальна, непрозора, закрита, де не інституції керують людьми, а люди — інституціями.
2. Як державні гіганти з прибутку $120 млрд скотилися у збитки $100 млрд
Офіційні цифри рідко брешуть, якщо вміти їх читати.
П’ять ключових державних підприємств, які мали би бути локомотивами економіки, ще зовсім недавно приносили понад $120 млрд прибутків. Сьогодні вони мають мінус $100 млрд. Це не падіння, це економічна кома.
У воєнний час країна потребує кожної гривні, кожного робочого верстата, кожного контракту. Падіння такої масштабності не могло статися через «помилки». Є три можливі пояснення:
— некомпетентність, яка сягає рівня злочинної халатності;
— системна корупція, де прибутки методично трансформуються у збитки, а збитки — у приватні статки 5-6 менеджерів з Зеленським;
— або комбінація обох, що й дає рецепт економічної катастрофи.
Наслідки для оборони очевидні: замість того, щоб фінансувати ракети, дрони, артилерію, ми фінансуємо дірки, створені руками тих, хто мав би їх латати.
3. Зупинка ракетних програм: помилка чи свідоме послаблення держави?
Україна мала унікальний шанс стати найбільш технологічно оснащеною ракетною державою Європи. Десятки інженерних шкіл, виробнича база, власні конструкторські рішення — усе це могло б уже сьогодні давати фронту сотні ракет щомісяця.
Але ракетні програми були зупинені.
Зупинені не Росією, не обстрілами, а внутрішніми управлінськими рішеннями.
І коли паралельно на високі оборонні посади призначають випадкових людей — навіть «ветеринара» у РНБО — це свідчить: йдеться не про реформу, а про перехоплення контролю над критичними напрямами.
Це не просто некомпетентність.
Це — демонтаж стратегічної спроможності країни.
4. $40 млн за Цемаха: коли корупція переходить межу державної зради
Історія з Володимиром Цемахом — одним із ключових фігурантів розслідування MH17 — це не просто чергова «схема».
Заплатити $40 млн посередникам,
аби передати його Росії — означає:
— знищити важливий елемент міжнародного слідства;
— послабити позицію України у справі, яка є наріжною для міжнародних санкцій проти РФ;
— виконати те, що було стратегічно вигідно Москві.
Усі дороги тут знову ведуть до ОП. Паралельне збагачення окремих осіб, включно з появою дорогих авто у найближчому оточенні — це вже не просто «приватна корупція». Це — корупція, що підриває міжнародні позиції держави.
5. $470 млрд — масштаби найбільшого вимивання ресурсів в історії
Сумарні ресурси, які могли зникнути або бути виведені через державні підприємства, ручні рішення, посередницькі центри та неформальні «схеми», обчислюються сотнями мільярдів доларів.
Це цифри, що співмірні з ВВП країни.
Це ресурси, здатні були забезпечити модернізацію армії на десятиліття вперед.
Це гроші, які могли дати Україні технологічну автономію, енергетичну незалежність і глибоку оборонну модернізацію.
Замість цього країна отримала:
— деградацію промислових активів;
— параліч оборонних програм;
— завислі бюджети;
— посилення впливу тіньових груп біля президента.
І все це — у момент війни.
6. Хто підриває державу зсередини: коло без відповідальності
Маємо унікальну ситуацію: вузьке коло людей, яке не обиралося, не затверджувалося парламентом, не має юридичної підзвітності, по суті керує державою.
Це порушення не лише політичної логіки — це порушення конституційної архітектури.
Адже влада перетворюється на приватний офіс, а ресурси — на корпоративний актив.
Такий формат управління:
— блокує незалежні інституції;
— перехоплює оборонні й економічні потоки;
— нейтралізує професіоналів;
— створює умови, у яких будь-яка критика автоматично оголошується «атаками на президента».
У підсумку країна отримує не владу, орієнтовану на перемогу, а владний картель, орієнтований на самозбереження.
Висновок: війна триває не лише на фронті
Україна сьогодні бореться з двома арміями:
зовнішньою — російською,
і внутрішньою — тією, що краде, саботує, підміняє державу приватним офісом і розчиняє стратегічні можливості країни у бездонних потоках «внутрішнього Скруджа».
Країна витримує удари зовні.
Але ключове питання: чи витримає вона удари зсередини?
Виживання держави залежить не лише від героїзму солдатів, а й від того, чи зможе суспільство зламати систему, яка працює проти самої України.
Знаєте, я стримував себе, але сьогоднішні коментарі мене добили. Так от, щоб внести ясність. ЗЕбіли під час війни обирають президентом коміка, який обіцяє «сойтісь посрєдінє», і «вообщє какая разніца». Цей дятел програв і знищив усе, що тільки можна, й після того, як на початковому етапі російської аґресії Залужний та інші генерали врятували країну від поразки, швидко поміняв памперс і возомніл себе великим воєначальником. Потім він викидає з армії Залужного і ще цілу низку досвідчених генералів. Одному навіть в очі сказав: «Ти нє будєшь ґєроєм на моєй войнє». Зараз, коли провалено мобілізацію і вкрадено все, до чого вони змогли дотягнутися, а фронт — на грані просідання, посипалися на генерала Залужного докори і звинувачення, буцімто він — дезертир. Qrwa, Залужний винен у всьому, що накоїв Зеленський! І при цім на кожен арґумент лунає «ууууу порохобот». Ну, от як з цими нєдодєлками жити в одній країні?!
