Вони говорять нам, що ми винні.
Ми повинні «перестати знущатися» над пенсіонерами Донбаса, які тягнуть пенсію як молоко двох корів. Чужої корови, якої вони так хотіли. І колишньої своєї, яку вони не бажали бачити у вічі.
Вони говорять, що тільки пенсій ми винні 33 мільярди
Тим, хто гучніше всіх кричали «путін прийди!», і зустрічали чужі танки з квітами.
Вони говорять про те, що ми повинні давати їм газ і енергію. Без врахування боргів, що вони нам простили.
Просто винні — і все.
Вони говорять, що ми повинні визнати документи орди про народження і смерть. Документи терористичних організацій.
Навіщо? Для того, щоб виникли фінансові зобов’язання. Як для громадян. По яким ми будемо винні.
А щоб все це відбувалося комфортніше — буде оновлено залізничне сполучення.
І спрощено контроль на КПВВ.
А ще ми винні залишити свої позиції, пам’ятаєте?
І просто перестати стріляти. І нехай нас продовжують вбивати. Це такий «крок до миру». За наш рахунок, звісно.
Й ще багато-багато «винні» виникає і буде виникати попутно.
Нас привчають до слову «винні» у зв’язку зі словом Донбас.
По Штайнмаєру ми теж все винні.
Ми повинні прийняти результати виборів, проведених бандитами без нашого контролю.
Ми повинні провести їх легалізацію та амністію.
Ми повинні дати їм «особистий статус», щоб зафіксувати на собі ярмо «боргу» — назавжди.
З нас намагаються зробити терпіл, ви помітили?
Нам нічого не винні. Ані за спробу вбити країну. Ані за десятки тисяч вбивств. Ані за зраду. Ані за війну. Ані за що.
Ми не маємо права спитати ні за що, та ні з кого.
Але винні всім без розбору…
А я не згоден.
Після того, як росія вбереться за кордон, який ми (з миротворцями або без) закриємо на амбарний замок — ми почнемо зводити дебет з кредитом.
Правда, після того, як здасть зброю останній бандюк, що не втік у мордор.
Газ, світ, пенсія, та інше буде обов’язково відновлено. Але тільки після того, як запанує Закон України.
І кожен буде мати право отримати все, на що має право.
Пенсію, виплати, субсидії, стипендії. Рівно як і строк за участь, або співучасть. Або амністію з поразкою у правах.
І вибори будуть. Тільки справжні.
В тиху неділю. З пильними поліцейськими, нудьгуючим без діла. З спостерігачами, що лаються з комісією, і нікого не бояться. З пенсіонерами, що отримали пенсію в банкоматах Привата і Ощада, і прийшли до відкриття ділянок. І з вечірнім пивом, без будь якого комендантського часу.
I всі борги ми будемо повертати — а як же!
У нас попереду буде цілий ряд міжнародних судів. За якими росія буде сплачувати за зруйновану інфраструктуру Донбаса. Разом з компенсацією всім постраждалим і переміщеним. З поверненням всього віджатого. З відновленням кожної зруйнованої оселі.
З довічним забезпеченням родин загиблих і понівечених.
І так, щоб хватило ще й на десятиметрову стіну, та рів з крокодилами та піраньями.
Оце буде мир.
Ось це ми повинні!
Досить впарювати нам «байки для терпіл».
Бо ми п’ять років саме тому й бились, щоб не бути «терпілами». Ані нам, ані дітям.
Або можемо нагадати. Хто, кому і за що винен.
