Автор — Василь Рибніков.
Розповідь президента Володимира Зеленського виданню The Guardian про те, як у 2022 році Росія захопила 50% України, висадила десант на Банковій і стріляла в найвеличнішого лідера сучасності прямо у нього в Офісі, внаслідок чого «загинули деякі люди», не рахуючи, звичайно, чеченців, убитих у цей час особисто Татаровим, здійняла в Україні нову хвилю суспільних обговорень.
Наприклад, звідки взялися 50% окупованої у 2022-му України?
Чи варто розраховувати на те, що західні медіа, яким президент і деякі інші співробітники ОП розповідають такі карколомні історії, дійсно в них повірять, враховуючи, що вже неодноразово наголошувалося, що ніякого російського десанту, не кажучи вже про «чеченців», на Банковій зроду не було?
Чи вірить Зеленський зрештою в ці історії сам?..
Наприкінці третього року великої війни єдиної погодженої версії Незламного Подвигу Президента Зеленського на початку вторгнення, про створення якої вже неодноразово просили Подоляка позитивні лідери суспільних думок, у Офісу все ще немає.
Але вона є у нас.
Ось як все було насправді.
Кінець лютого – початок березня 2022 року, два-три тижні від початку повномасштабного вторгнення.
Через бездарне командування прихвостня Ківалова генерала Залужного, заклопотаного лише бухлом і ревнощами до популярності талановитого полководця Володимира Зеленського, 50% України окуповані Росією.
У Києві точаться вуличні бої з російськими десантниками.
Президент Володимир Зеленський особисто витягує країну з прірви, в яку її тягне Порошенко.
Зеленський мужньо дивиться у вікно в красівий бінокль, борода відросла до пояса, на грудях шурхотять флісові медалі.
Ситуація в країні складна, але контрольована.
– Плі! – командує Зеленський в рацію. – Вперьод, саколікі! Нє, стривайте, Байден дзвонить.
Зеленський кладе рацію на стіл і бере трубку.
– Шо тобі нада, єблан? – роздратовано сичить він Байдену. – Я ж сказав, що нікуди не поїду, шо неясно?!.
Так, можливо, ти чуєш мене в останній раз… Та будь ти прокляте, падло, коли я тобі рік торочив, що Путін ось-ось нападе, а ти п@здів мені, що твоя розвєдка краще знає і що краще мені забить на все і поїхати бухати в Буковель…
Уявляю, що б тоді про мене люди подумали… Так, всьо, кароче, мені ніколи, у мене контрнаступ, в НАТО береш?
Нє?
Пішов нах@й.
Зеленський роздратовано жбурляє трубку і кричить у рацію:
– Ні шагу назад, саколікі! Куля дура, штик маладєц! І передайте Залужному: ніяких контрнаступів по мінних полях! Контрнаступ – це не шоу, це життя наших людей!
– Курва, бронік не налазить, – жаліється Єрмак. – От же дав бог таку богатирську фігуру…
Зеленський вмикає телевізор, щоб дізнатися про реальну обстановку на фронті, але там постійно крутять «Марафон відосиків Порошенка».
– Здоров’я бажаю, дорогі українці, – хрипло муркотить в телевізорі Порошенко з гидкою усмішкою. – Попрошу вас не панікувати, та сторона нападає не на нашу землю, а на наші нерви.
Не біжіть по гречку та сірники, не накручуйте себе.
В березні ми вакцинуємо переважну більшість населення, в квітні відзначимо Великдень, в травні, як завжди – сонце, вихідні, шашлики, і звісно – День Перемоги.
А далі літо…
– Яка ж цинічна гнида, – з гіркотою каже Зеленський. – Скільки ж людей загинули через ці шашлики ні за цапову душу.
І все ж знає, падло, і за язика його ніхто не тягне, – а все одно п@здить.
І ніякої ж управи нема на мерзотника, люди як сліпі, чесне слово.
У прочинене вікно влітає граната.
Зеленський хвацько ловить її і кидає назад.
Граната вибухає на подвір’ї і вбиває чеченця.
Зеленський, висунувшись у вікно з красівим пісталєтом, підстрелює ще трьох.
Із кущів вискакує Татаров з сокирою і рубає останніх.
– Що, Олеже, ґав ловимо? – весело кричить йому Зеленський, спритно ухиляючись від кулі російського снайпера, який сидить на горищі мерії, куди його за хабар особисто впустив корупційний мер Кличко.
– Вибачаюсь, пане президенте, – знічено відгукується Татаров. – За Кадировим погнався. Таке швидке, падло.
Над Банковою нависає десантний ґвинтокрил російської армії.
Зеленський хапає гантелю і потужно кидає нею у ворожу машину.
Вертоліт задимлюється і падає десь на Грушевського.
У цей же час Арестович підкрадається до російського снайпера на горищі мерії, міцно цілує його в губи і одночасно перерізає йому горлянку шпателем.
Арестович бачив таке у кіно «День Шакала».
До кабінету президента забігає Ірка Геращенко, прастітутка і агент Кремля.
– Вова, тікай! – кричить вона, вирячивши хитрі очиська. – Тікай, дурачок. Від імені всього депутатського корпусу тебе прошу, і Європа дуже просить, і міжнародна спільнота!
– А дзуськи, так своєму Порошенкові й передай, – суворо відказує Зеленський.
– Стривай-но, чи не та ти Геращенко, що розміновувала Чонгар і пускала по ньому шаттли?
– То Верещук, – бреше Геращенко, задкуючи до дверей.
– Та нє, то ти, – зловісно усміхається Зеленський. – За це теж доведеться коли-небудь відповідати, пані клоунесо.
– Здохні, мрась, – з ненавистю сичить Геращенко і вискакує з кабінету.
Десь за дверима чутно розчаровані матюки Порошенка.
– Ти дуже м’який з ними, Володю, – зітхає Єрмак, все ще силячись натягнути броніка. – По цих баригах тюрма плаче.
– Не можна, це опозиція, – розводить руками Зеленський. – Якщо ми хочемо до Євросоюзу, треба діяти лише за законом.
До кабінету заходить брудний неголений Арахамія і простягає Зеленському теку з російським орлом.
– Осьо, блядь, підписали, нах@й, – стомлено каже він. – Стамбульські, бл@дь, угоди. Атлічнєйше ришеніє. Якби ти бачив, кстаті, які гарні у Стамбулі дороги! Треба й нам такі побудувати.
– Ми, Давиде, можемо збільшити будівництво доріг, але де ми тоді візьмемо гроші на армію? – суворо зиркає на нього Зеленський. – От де проблема. Давай подивимося, що ви тут підписали.
Зеленський відкриває теку, читає Стамбульські угоди і розлючено дивиться на Арахамію.
– Це що таке? – кричить він. – Це ж навіть гірше, ніж Мінськ!
– Так ти ж сам недавно казав, що росіяни – теж люди, а Путін взагалі про Бучу, мабуть, не знає… – бурмоче Арахамія.
– Нічого я такого не казав! – обурюється Зеленський. – Це Порошенко таке казав.
У вікно заскакують два чеченці з ножами у зубах.
Краєм ока побачивши це, Зеленський високо підстрибує, як вчив його Арестович, і з розворота б’є одного з них ногою у щелепу.
Затиснений в зубах у чеченця ніж відрізає йому голову.
Другий бойовик виявляється спритнішим і ухиляється від серії майстерних ударів українського президента по печінці.
– Диви який ухилянт, – усміхається Зеленський, хапає зі столу пачку сухої «мівіни» речника Нікіфорова, розтирає її в долоні на порох і зненацька жбурляє в очі чеченцю.
Чеченець на мить сліпне, Зеленський вихоплює з-за портьєри гранатомет Арестовича і з усієї сили гепає ним по ворожій голові.
Чеченець падає мертвий, гранатомет зненацька стріляє і збиває з голови Арахамії бейсболку.
Арахамія тікає.
– Татаров, знову недопрацьовуєш? – суворо гукає Зеленський, висовує голову у вікно і бачить, що Татаров валяється у дворі непритомний, а поруч із ним стоїть Порошенко з обрізком труби і зловісно посміхається.
– Здавайся, сучий потрох! – хрипло кричить Порошенко. – Іменем ліпєцької фабрики! Жму руку Путіну і обнімаю Лаврова! Убив брата – уб’ю й тебе!
– Та йди ти у жопу, – втомлено відповідає Зеленський і зачиняє вікно, щоб не чути матюків старого зрадника.
– Тривога, мій президенте, – схвильовано каже Єрмак. – Мені щойно доповіли, що росіяни висадили десант на Банковій.
– Ото новина, – Зеленський іронічно знизує плечима. – Скільки я вже тої десантури перепизд@чив. Хай спочатку прорвуть охорону.
До кабінету забігає переляканий Арахамія.
Його голова ще димить після гранатомета.
– П@зда! – кричить Арахамія. – Порошенко провів російський десант потайним ходом повз охорону!
– А оце вже державна зрада, – зітхає Зеленський. – До зброї, хлопці.
Зеленський і Єрмак вихоплюють красіві пісталєти, Арахамія лізе під стіл і зненацька бачить там Арестовича.
Арестович міцно цілує його в губи.
З гуркотом падають вибиті двері, до кабінету вдираються російські десантники.
Зеленский і Єрмак стріляють у них із пісталєтів і ухиляються від пострілів у відповідь, роблячи сальто, бігаючи по стінах і кидаючи звідти ворогам ножі у горлянки.
За дві хвилини тридцять ворожих десантників валяються мертві.
– Нєт нікакой ложкі, – загадково каже Єрмак.
– Хух, – бурмоче Зеленський, вмикаючи «айкос». – Ці вже краще навчені, скажи, Андрюх?
Президент не бачить, як з-за рогу тихенько вигулькує Порошенко з дуже некрасівим пісталєтом і цілиться йому у спину.
Єрмак бачить.
– Нєєєєєт!!! – кричить Єрмак і у карколомному стрибку закриває Зеленського голими грудями від зрадницького пострілу.
Куля Кривавого Бариги влучає йому просто у серце.
– От бл@дь, – каже Порошенко і втікає.
– Андрєй, Андрєй! – бурмоче Зеленський, гладячи ще тепле тіло голови Офісу.
– Пока, Андрєй, – наспівує Арестович, вилазячи з-під столу. – Шкода, що він так і не знайшов броніка свого розміру.
Зеленський підводиться на ноги і гнівно дивиться у вікно, ховаючи сльози.
– Настане час, – каже він, вдивляючись у далечінь, – коли в Америці один старий дід піде, а інший прийде. Тоді Порошенко зрадливий санкції отримає суворі, і скажуть усі, що то розправа є, і буде помилка то лукава… А ти, Єрмак, встань і іди.
Єрмак розплющує очі, встає і іде.
Арахамія злякано кричить під столом.
Арестович молиться.
За спиною Зеленського з’являються крила.
– І ось іще шо, – мовить Зеленський, повільно здіймаючись у повітря. – Залужного нах@й, Шапталу нах@й. Я сам командувати буду.
…Зранку наступного дня окупанти почали виводити війська з Київської області.
***
Лютий 2025 року. Інтерв’ю Володимира Зеленського виданню The Guardian.
The Guardian: Про що задумалися, пане президенте?
Зеленський: Та так… Згадував дещо.
The Guardian: А правду кажуть, що росіяни закинули десант прямо на Банкову, і ви особисто билися з ворогами, а Андрія Борисовича взагалі убили?
Зеленський (сміється): Та що за вигадки, боронь боже, Андрій Борисович живий, здоровий і дуже потужний менеджер.
Ну так, трохи було, постріляли, загинули деякі люди, але ми всі вірили у ЗСУ і у президента Трампа.
Але про це поки що рано розповідати.
The Guardian: Дякую, дуже дякую.
P.S. Підготовлено петицію про присвоєння президентом Зеленським почесного звання «Герой Мівіни» президенту Зеленському.
Підписатись можна у коментарях.
