Цікаву статтю написав 7-й найбагатший боярин Московії.
Між рядків у Мельниченка читається наступне.
• 31 раз використовує слово «суверенітет». 85% усіх вживань слова — в контексті: «не забирайте наш суверенітет! пожалуйста!». Лише 1 вживання про суверенітет України.
• «давайте домовлятися».
• прийшло усвідомлення, що домовлятися доведеться з Україною. В Анкориджі порішать не вдастся.
• А це лякає. Бо бояться умов України.
• еліти усвідомили, що «в війні на виснаження росія не вистоїть». Меседж повторюється декілька разів.
• читається страх еліт в результаті поразки рашки втратити все.
• сквозить образа на арешти майна в ЄС. Каже, незаконно. Вони вірили в права декларовані Заходом, виводили туди активи, навчали діток в західних університетах, а їх так «конк’юнктурно» змусили платити за збитки завдані Україні.
Рускій автор з одного боку намагається звично забивати вам баки: «ваши санкциї нє дєйствуют — алігархі лішь вєрнулісь назад в росію». Але тут же видає свій жах щодо незахищеності в путінській системі. Бо:
1) як пише Економіст, лише з 2023 року в РФ націоналізовано або перерозподілено між лояльними угрупуваннями активів на $60 млрд,
2) уже сам Мельниченко нещодавно добровільно-примусово передав 32 млрд рублів в фонд путіна, після того, як прокуратура намагалася конфіскувати його бізнес.
Ну і основну мульку, яку він всім вам згодовує:
• передбачувана Росія краще ніж дружня росія, а суверенна Росія це передбачувана Росія. Збережіть наш суверенітет, вам же вигідніше.
Це було прогнозовано з 2022 року. Російські еліти пробують оголосити Перестройку і Потепління.
Але Росія вже була суверенною. В 2014 під час анексії Криму, і в 2022 під час вторгнення в Україу. А виявилася непередбачуваною. Висновок як раз протилежний: найбільш передбачуваний російський солдат це той, в якого уже прилетів дрон.
Також дурня і те, що «разговор о будушєм росії проізойдьот внутрі страни». Це наївні мрії. Піддані путіна — і багаті, і бідні — уже самоусунулися від впливу на державу. Ваш девіз: «ми нє хотім как на Майданє!». Ну то не бажали цікавитися політикою — пізно. Тепер тим більше росіяни не будуть вести жоден діалог про майбутнє простору, в якому живуть. Це будуть вести за них інші центри.
• Погрожує: «Любое соглашение, достигнутое в подобных обстоятельствах, приведет не к долговременному миру, а…» — короче російським реваншизмом.
Але тоді знову ж висновок: навіщо тоді довзоляти росії зберегтися? Щоб потім мати справу з вашим реваншизмом?
• Погрожує переходом під Китай. Тут явна спроба маніпулювати американцями. Трамп вже показав, що ведеться на подібні маніпуляції. Подивимось.
• Лякає неконтрольованою боротьбою за ядерний арсенал в разі розпаду РФ. Але цим вже лякав совок американців. Наївний Дж. Буш старший тоді навіть просив Київ не виходити зі складу СССР. Але нічого страшного не сталося. Нові країни постросійського простору під тиском США, Китаю і ЄС віддадуть ядерний запас, бо сам Мельниченко, який на той час буде місцевим царьком десь в Новосібірі, не захоче сидіти під західними санкціями безкінечно. Віддасть як мілінький. Відповідний досвід у світу вже є.
• Лякає «великою КНДР». Але набагато сильніший СССР нею не зумів довго бути і розвалився. В 1990 році Татарстан проголосив декларацію про незалежність. І 10 років довелося воювати в Чечні, щоб зупинити парад суверенітетів. Чому зараз має статися по-іншому?
——
Вважаю, дуже цінна стаття. Цінна з точки зору розвідки, яка може зробити висновки з меседжів супротивника:
• приперло добряче.
• ситуація зсередини (очима російських олігархів) очевидно навіть гірша ніж бачимо ми ззовні.
Але в кінці для мене особисто незрозуміло одне: чому вони вирішили, що мета України — позбавити росію суверенітету?
Та наша мета — щоб росія зникла. Нема Росії — відпадає вся ця надокучлива проблема її «суверенітету». Замість суверенітету Москви буде суверенітет Казані, суверенітет С-петербурга, суверенітет Новосібірска, суверенітет Грозного і суверенітет Пекіна (над східною частиною). Можливо залишиться і суверенітет Москви, але над меншими територіями.
Це логічний розвиток історії.
Так було з усіма імперіями.
Ідентичність «савєцкіх людєй» зникла, як роса на сонці, всього за 30 років.
Загальноросійська ідентичність ще слабша, тому відімре ще швидше.
Якщо російська імперія розпадеться, то і ніякого реваншу не буде. Його нікому буде робити. Російське гойда-імперство прямо зараз довиснажує себе, дискредитує, перетворюється на посміховисько і далі, як КПСС чи бєлоє дворянство, втратить моральне право вести народи рашки.
Буде ряд громадянських воєн уже всередині колишньої РФ:
• за збереження статус-кво,
• за нові кордони між новими суб’єктами,
• за перерозподіл майна.
Цей варіант влаштовує всіх — від Пекіна і ЄС до самих же підданих Росії, для яких закінчиться «500 років рабства», і які зможуть більше не платити іпотєку Москві.
А найбільше проти цього буде виступати, як не дивно, США. Та стільки ножок буша, щоб зберегти росію, вони вже дати не зможуть.
Минулого тижня The Economist опублікував одразу два матеріали про російського олігарха Андрія Мельниченка.
Перший — велике інтерв’ю, у якому його представляють як одного з найвпливовіших російських бізнесменів, що «порушує мовчання» і пропонує власне бачення майбутнього росії.
Другий — його авторська колонка «Why a Broken Russia Is Bad for the World», у якій він намагається пояснити Заходу, чому поразка чи послаблення росії нібито становитимуть найбільшу загрозу для світу.
Саме про цю колонку й хочу поговорити.
На перший погляд це холодний, раціональний текст людини, яка нібито мислить категоріями фізики, складних систем і глобальної безпеки, а не політики. Автор старанно приміряє на себе роль не пропагандиста, а «мудрого технократа», який просто пояснює, як влаштований світ.
Перше, про що я подумала, коли намагалася це читати (саме намагалася, бо витримати цей текст справді важко), що в оригіналі він був написаний саме російською, а вже потім перекладений англійською. Настільки це типовий чекістський стиль: формалізований, канцелярський, псевдоінтелектуальний і до нудоти неприємний.
У цьому висері немає аналізу війни. Є лише дуже якісно упакований російський стратегічний наратив, адресований насамперед західній авдиторії.
Його головна теза: найбільша небезпека для світу — не російська агресія, а можлива слабка, ізольована чи розділена росія. Тобто фактично зміщення з відповідальності агресора на страх перед наслідками його можливого послаблення.
А далі застосовується класичний чекістський прийом: Україна визнається суверенною державою, але її безпека нібито неможлива без повного визнання російських інтересів. Російське вторгнення поступово перестає виглядати причиною війни й перетворюється на майже неминучий наслідок «структурних помилок Заходу», нерозуміння росії та недосконалої архітектури безпеки (що, власне, один в один лягає в риторику путіна).
До речі, абсолютно той самий наратив зараз просуває Вєнєдіктов — ще один кремлівський пропагандист, який для частини західної авдиторії досі успішно маскується під «іноагента».
Найважливіший елемент «статті Мельниченка» — постійне апелювання до страху.
Якщо росію перемогти — буде реваншизм.
Якщо послабити — вона стане васалом Китаю.
Якщо розпадеться — світ отримає неконтрольовану ядерну катастрофу.
Якщо ізолювати — вона перетвориться на нову Північну Корею.
Усі можливі сценарії описуються як значно страшніші за нинішній стан речей. Висновок, до якого підводять читача: найкраще нічого радикально не змінювати.
Саме так працює політика страху.
І хто, як не гебня, довів її до рівня мистецтва?
Особливо показовою є теза про те, що внутрішні зміни в росії можуть бути лише внутрішньою справою самої росії, а будь-який зовнішній тиск лише погіршує ситуацію. Це завжди зручно: не згадувати, як їхня держава понад дванадцять років чинить агресію проти сусідньої країни, а понад чотири — веде повномасштабну геноцидну війну.
Фактично читачеві пропонують просту формулу: припиніть тиснути на росію, визнайте її сфери впливу, погодьтеся з її вимогами, і тоді вона стане передбачуваною.
Але передбачуваність без відповідальності не є миром. Так само як мир із недоімперією не передбачає завершення війни, а означає лише паузу перед наступною спробою експансії.
І головний маркер підтвердження моїх думок: російська пропагандистка Собчак пише, що в «її колах» уже кілька днів обговорюють цю статтю. Ба більше, вона прямо пише, що Мельниченко хоче зайняти нішу головного переговорника із Заходом і нового «голосу розуму», потіснивши Абрамовіча та Дмітрієва.
Тобто сама кремлівська пропагандистська машина фактично презентує цей текст як політичний проєкт і спробу просунути нового посередника між Кремлем і Заходом.
Насправді ж російські вбивці просто вчергове намагаються виграти час та залякати захід, і роблять це точно не від своєї сили, а слабкості.
А цей «текст Мельниченка» є нічим іншим, як троянським конем, який москва намагається завести до західних столиць.
І хоч би скільки захід з ним носився як із символом майбутнього «миру», рано чи пізно з нього вилізуть російські солдати.
