Я вже давно не бачу в історії «Фламінго» історії про українську ракету. Я бачу історію про владне мародерство, прикрите війною, секретністю, західними статтями, макетами, патріотичними адвокатами і красивою назвою. Країні продали “український Томагавк”, ракети на день, три тисячі кілометрів дальності, тонну бойової частини, Данію, інвесторів, прорив українського ВПК і навіть “петлі з Епіцентру” як доказ геніальної інженерної винахідливості. Але країні так і не показали головного: незаперечного державного ланцюга “гроші — виробництво — військове приймання — передача війську — бойове застосування — залишки — списання”. Без цього «Фламінго» — не ракета, а легенда. А легенда, оплачена оборонним бюджетом під час війни, — це вже не піар. Це мародерство.
Після удару по складському об’єкту в селі Мила Бучанського району ця історія стала ще темнішою. Reuters, AP, The Guardian і Financial Times повідомили про російський удар по складу/об’єкту біля Києва, масштабну детонацію, десятки загиблих, поранених і евакуйованих; Зеленський визнав провадження щодо службової недбалості й прямо сказав, що боєприпаси не можуть зберігатися поруч із житловою забудовою. Тобто це вже не телеграмна “зрада”, а факт: вибухонебезпечне майно лежало так, що удар ворога перетворився на масову трагедію для цивільних.
Російське Міноборони заявило, що уражений об’єкт був складом «Стеллар Джет», де нібито зберігалися готові «Фламінго» і паливо для ракетних прискорювачів. Російське Міноборони — джерело брехні, але ця заява впала не в порожнечу, а в українську чорну діру довкола Fire Point, «Стеллар Джет», Міндіча, Штілермана, Терех, макетів, закритих контрактів і слабкої доказовості серійної ракети. Тому тепер є тільки дві чесні відповіді. Якщо «Фламінго» справді були — чому готові далекобійні ракети лежали на складах Київщини, а не були розосереджені, передані війську і використані по цілях? Якщо їх не було — хто вкрав гроші й хто тепер отримав золоте алібі: “ракети згоріли”? Третьої відповіді немає.
Це вже не один склад і не один вибух. Це географія воєнної безвідповідальності довкола Києва: Вишневе, Мила, Чайки, Святопетрівське. У Вишневому після удару й детонації СБУ затримала керівників оборонного підприємства через зберігання боєприпасів у непридатних складах біля житлової забудови. Мила повторила той самий страшний мотив: склад, детонація, люди, службова недбалість, питання до дозволів і зберігання. Святопетрівське фігурує в публічному сліді «Стеллар Джет»: у повідомленні Білогородської громади компанія вказувала там фактичний об’єкт із точним місцезнаходженням як інформацією з обмеженим доступом. Чайки й логістичні майданчики Київщини вже потрапляють у хвилю ударів по складах, ритейлу, поштовій і промисловій логістиці. Це не випадкові точки на карті. Це пояс складів, режимних об’єктів і вибухонебезпечного майна навколо столиці, де цивільна інфраструктура перемішана з війною так, що люди стають заручниками чужої недбалості й чужих грошей.
Медійна казка Fire Point.
Компанія розповідала про серійність, ракети на день, масштабування і майбутні прориви, але на DALO Industry Days у Данії показувала саме повнорозмірні моделі FP-1, FP-5 «Фламінго», FP-7 і FP-9. Макети на оборонних виставках самі по собі нормальні. Але коли навколо “серійної ракети” більше макетів, презентацій і медійного диму, ніж чіткої державної картини прийнятих виробів, макет стає символом обману. Країна не воює макетами. Солдату не потрібна повнорозмірна модель. Державі потрібна ракета, яка виготовлена, прийнята, передана, застосована і підтверджена.
На фото — макет ракети Fire Point, яке Ірина Терех привезла в Данію
Символом цієї інженерної культури стали й “петлі з Епіцентру”, про які говорила сама Ірина Терех. Dev.ua писав, що CEO і CTO Fire Point пояснювала використання простої деталі в конструкції «Фламінго» логікою доступності: петлі в «Епіцентрі» є завжди, 24/7, а спеціальні авіаційні тримачі зі США зарегульовані, довго очікуються й не завжди доступні. Це не означає, що вся ракета “зроблена з гіпермаркету”. Але це показує філософію: цивільний доступний компонент у стратегічній ракеті подається як нормальне рішення, якщо компанія сама вирішила, що він “не впливає”. У війні COTS-компоненти використовують, але не за принципом “нам так швидше”. Ракета вимагає випробувань, трасованості, температурних, вібраційних, ресурсних і польотних тестів. Якщо вони є — покажіть їх державі. Якщо їх немає — це не винахідливість, а халтура під оборонним бюджетом.
Українська правда повідомляла про записи у справі “Мідас”, де Тимур Міндіч і Рустем Умєров нібито обговорювали продаж 33% Fire Point за 600 млн доларів: 300 млн у розвиток і 300 млн як кешаут акціонерам, серед яких міг бути сам Міндіч. Це вже не “чутки”. Це матеріал провідного українського видання про записи НАБУ. Якщо державні оборонні контракти накачували приватну оцінку компанії до сотень мільйонів доларів, а потім частина цієї вартості мала піти акціонерам, це не стартап. Це приватизація війни. Це коли бюджет, кров, потреба фронту і національна мрія про далекобійність перетворюються на приватну касу наближених до влади людей.
Під час війни такі оборонні історії не проходять без політичного дозволу. Компанія з короткою історією, закритими контрактами, гучним піаром, слідчими питаннями, виставковими макетами і фігурою Міндіча поруч не могла випадково стати символом далекобійної програми. Їй відкрили двері. Її захищали. Її піднімали медійно. Її критиків таврували. У “відбілювальному” тексті Куртєва про “5 міфів” критиків Fire Point одразу заводять у рамку російських ворогів, заокеанських конкурентів і “корисних ідіотів”, а питання про власність, ціни, лобізм, НАБУ, Міндіча і реальну серійність подаються як атака на українську оборонку. Це не фактчек. Це інформаційна броня для приватної структури, яку загорнули в прапор, щоб суспільство боялося питати. Pasted text.txt
Але оборонка — не храм і не секта. Це зона обліку. Якщо береш державні гроші на зброю, покажи державі ланцюг: контракт, оплата, виробництво, приймання, передача війську, застосування, залишки, зберігання, списання. Якщо цього ланцюга немає, значить є не таємність, а крадіжка. Якщо ланцюг є — покажіть його в закритому режимі Рахунковій палаті, НАБУ, САП, військовому прийманню, парламентському контролю і технічним експертам. Якщо влада цього не робить, вона сама прикриває аферу.
Суть проста. Країні створили легенду про проривну зброю. Завели державні гроші. Підняли приватну компанію на політичній довірі. Показали світу макети. Продали суспільству історію про ракету. Поставили медійних адвокатів, які кричать про “міфи” і “корисних ідіотів”. Поруч з’явився Міндіч і розмови про сотні мільйонів доларів оцінки та кешауту. Потім почали вибухати склади Київщини. І тепер головна небезпека очевидна: під фразою “ворог знищив” можна списати все — ракети, яких не було; напівфабрикати, видані за готові вироби; паливо, компоненти, корпуси, макети, гроші й відповідальність.
Це і є мародерство нового типу. Не крадіжка ящика гуманітарки. Не дрібний відкат. А перекачування оборонного ресурсу через наближених до влади людей під час війни. Кожна гривня, яка пішла не в реальну зброю, — це недокуплений дрон, недопоставлена РЕБ, недобудоване укриття, недолікований поранений, неприкритий солдат і недонесений удар по ворогу. Красти на “Фламінго” — означає красти дальність України, життя військових і майбутнє довіри до ВПК.
Тому після Мили жодного списання без інвентаризації. Жодного “все згоріло”. Жодного “секретно”. Має бути встановлено: скільки FP-5 законтрактовано, скільки оплачено, скільки виготовлено, скільки прийнято військовим представництвом, скільки передано війську, скільки застосовано, скільки лежало на складах, що саме було у Вишневому, Милі, Чайках і Святопетрівському, хто власник майна, хто користувач складів, хто дозволив зберігання, хто підписував оплату, хто готує списання, хто з ОП відкривав цій історії політичний шлях.
Якщо «Фламінго» були — покажіть державний облік і відповідайте за злочинне зберігання. Якщо їх не було — це пограбування. Якщо були тільки макети, петлі, корпуси, паливо, двигуни і напівфабрикати — це продаж ракетної казки під час війни. Якщо Міндіч, ОП, Штілерман, Терех, Fire Point і «Стеллар Джет» стояли в цій схемі — це не репутаційний скандал. Це воєнне мародерство проти українського народу.
І питання, яке влада вже не закриє ні макетами, ні західними статтями, ні “патріотичними” адвокатами типу Куртєва звучить просто:
А чи були взагалі як налагоджена виробнича лінія “Фламінго”? У мене немає сумніву, що ніколи цього не було. Були бутафорія і макети для розпилу мільярдів з повним погодженням з тупотящим ножками.
Фото говорять самі за себе.
Зеленський збрехав про вибухи в селі Мила. Цинічно та публічно. І, схоже, що я знаю чому. Ба більше того, я можу обґрунтовано це довести.
Володимир Зеленський точно володіє інформацією. Він знає дійсно, що відбулося. Але каже про «наслідки російського дронового удару». Давайте по черзі.
Спробуємо відновити події вчорашнього вечора в с. Мила. Перші повідомлення про потужний вибух у Милій почали надходити о 20:25–20:30. Тобто, вибух насправді стався приблизно о 20:15–20:20. Це рідтверджують місцеві. Також були повідомлення про попереднє займання (або невеликий вибух), припустімо, за 10 хвилин до потужного. Навіщо така хронологія? Зараз зрозумієте.
Справа у тому, що до того вибуху жодного БПЛА не було в повітрі біля та над с. Мила. Це легко перевірити подивившись онлайн-архив руху дронів. Та навіть у момент вибухів жодних безпілотників, спрямованих вектором польоту на Милу, не було (знову дивимося архів онлайн-карти). І це факт, а не припущення. Звіт про це був у Зеленського на столі. Також цю інформацію підтверджують ППОшники, які розташовані біля села Петрушки, що поряд з с. Мила. Не було тоді жодних шахедів, ані зафиксировано, ані збито. Так, цих військових можна зараз примусити змінити покази, але архів онлайн-карт залишиться.
Так, наразі, після виступу Зеленського про російський удар по цьому складу (дуже зручна версія, щоб списати власний долбої *бізм і бардак практично в усьому), багато сотень ботів та тих, хто вирішив не перевіряти версію влади, будуть стверджувати, що це був «шахед», «шахед» влучив — і ось він згорів. Але монітори та їхня історія пам’ятають усе.
На скрині стан околиць Києва приблизно о 20:05 того жахливого дня. Червона точка — це селище Мила. Ви всі самі все бачите.
Підозра, що щось тут не так, виникла після прямого спілкування і отримання інформації від місцевих та військових. Всі вони підтверджують, що шахеда не було. Спочатку був вибух. Не знаю чи то диверсія була, чи то порушення норм безпеки, але тепер президент цинічно бреше про дрон. Все знає, але бреше. І тоді виникає питання — що дійсно відбулося на тому овочесховищі в с. Мила, яке використовувалося, як склад для боєприпасів та ракет? А ще питання, то кого намагається врятувати своєю брехнею Зеленський? Кого він хоче вивести з під відповідальності за загибель українців в с. Мила? Чий це був склад? Чи хтось думає, що він просто помилився?
До речі, може ви готові повірити не фактам, картам та свідченням, а Володимиру Олександровичу, який і досі не знає, хто такий Вова для якого будують дім в Династії поряд з будинками Єрмака, Міндіча і Чернишова?
