Кожен великий народ, що терпів поразку і щезав з лиця землі, кінчав з собою власними руками.

Я трохи почитав першоджерел, і скажу, що історія Давньої Греції — це послідовний, наполегливий масовий етнічний суїцид.
Як наслідок, з елліністичного світу від Іспанії до Ольвії й Індії лишилася невелика плямка на Балканах, населена трохи нащадками елінів, і рештою — нащадками албанців і слов’ян.
Історія Риму закінчувался так само. У громадянських війнах римляни найтупішим чином винищили заради копійчаної наживи процвітаючі колонії, засновані ними ж самими, що захищали Італію від вторгнення варварів через Альпи. Варвари не затрималися й виписали імперії некролог.
Нині італійці Півночі — це переважно нащадки варварів — остготів і лангобардів, італійці Півдня — нащадки арабів, греків, карфагненян тощо, а в центрі з велетенської Імперії лишилася жменька нащадків італіків.
Українці нутром чують: хто проти єдності і за розбрат — той ворожий агент або попихач.
Наш перший літературний твір — "Слово о полку Ігоревім" — це суцільна проповідь за єдність.
Під час відвоювання у турків Півдня України козаки з турецького і російського боку (задунайці і чорноморці) навідріз відмовилися воювати один з одним і домоглися переставити їх на різні ділянки фронту.
Польский літописець писав, що "легше вовком орати, ніж козаком з козаком воювати".
Та й під час самого заснування Києва брат брата не вбив, як Ромул Рема при заснуванні Риму, а, натомість, браття з’їхалися одне до одного жити вкупочці.
Цей інстинкт єдності дав нашому народові пережити таке, чого інші, може, не здолали б побачити.
Олександр Палій