«Я зіграв би Воланда і Путіна», – запевнив Олексій Вертинський. Маючи на увазі героя роману Булгакова, актор зазначив, що йому цікаві «інфернальні істоти». А президента Росії Вертинський готовий зіграти, хоча дуже різко називає Путіна за розв’язану ним війну проти України. Також український актор піддавав нищівній критиці російських колег за їх плазування перед владою і намагання виправдати її злочини. Загалом найважче у мистецтві бути клоуном, констатував Вертинський. І додав жартома: «я переграв усіх придурків української класики»… Вертинський віддав належне акторській майстерності таких українських політиків, як Ляшко, Тимошенко, Порошенко… Але краще їх відзначати за вчинками, наголосив митець.
Олексій Вертинський
— Пане Вертинський, чим для Вас рік, що минає, не тільки як для актора, а й, даруйте за такий, можливо, пафос, громадянина України позначився?
– О-о-о! Я й не сподівався, що Ви починаєте з таких складних питань.
По-перше, я перший рік як на пенсії. І потім я пішов на вільні хліба. Я дуже багато нарешті працюю і заробляю. Ну, це так, із особистого.
– Тобто, така пенсія – не на дачі сидіти, огірки ростити?
– Я, чесно зізнаюся, і не планував сидіти на дачі.
– Тобто, Ви знімаєтеся, Ви працюєте в театрі?
– Звичайно. І в мене дуже багато антреприз.
– Може, деякі от нового, 2017-го, року? Трошки видайте таємницю?
– Я боюся. Я завжди боюся. Я раніше не боявся, а зараз на старість вже став трошечки якось… колотить. Я якщо про плани заговорю – обов’язково починається якась руйнація – чи поліція приходить, чи телефонні дзвінки.
– А що хоче від Вас поліція? Даруйте, Ви ж не бізнесом займається.
– Але ж неприємно. Ну, осадок.
– Тут ні в якому разі я не буду Павлом Глобою чи ворожкою. Наступного, 2017-го, року Ви в російських серіалах зніматися не будете точно.
Я про існування цього боку світу забув, я їх відкинув. Мені це нецікаво. Вони всі – злочинці, мають бути покарані
– Я взагалі не знімаюся. Я про існування цього боку світу забув, я їх відкинув. Мені це нецікаво. Я вважаю, що вони всі – злочинці, тому мають бути покарані. Як я можу? Для чого я з ними почну якусь співпрацю? Мені це нецікаво.
– А чому злочинці, на Ваш погляд? Це ж Ваші колеги.
В’їхали до мене в дім на танках, стріляють, брешуть, що це не війна. Але ж ви вбиваєте моїх людей!
– Тому що в’їхали до мене в дім на танках, стріляють, брешуть, що це не війна. Але ж ви вбиваєте моїх людей! Ну, а хто ви після цього?
– Ви в одному інтерв’ю одному з українських телеканалів навіть назвали таких відомих російських телекінозірок, як Безруков і навіть «патріарх» Табаков, «гнидами». А чому?
– Гниди. Так.
– А чому ж?
Вилизують «всі твої тріщинки» у «любимого президента», а він – злочинець, і вони не помічають. Не вбий, не вкради – не мають ніякого значення. Нікчеми
– Ну, стривайте. Якби не було війни, я, можливо, про їхнє існування не став би і згадувати. Але якщо вони вилизують «всі твої тріщинки» у цього свого «любимого президента», а він – злочинець, і вони не помічають того. Не вбий, не вкради – для них прості слова, не мають ніякого абсолютно суттєвого значення. Вони просто нікчеми. От у чому.
Нехай би робили все, що завгодно. Шкода в тім, що вони для багатьох мільйонів були іконами
Але справа вся в тому, що нехай би вони робили все, що завгодно. Шкода лише в тім, що вони для багатьох людей, для багатьох мільйонів були іконами.
– До речі, як Ви вважаєте, дійсно талановитий актор, як не ставитися до його політичних поглядів, той же Табаков, а людиною він може бути, м’яко кажучи, «неахти»?
– Так воно часто і буває. Ще Раневська говорила: «Знаю, що по життю сволота-сволотою, а виходить на сцену – Бог!» Ну, бачите, так що це абсолютно не нове.
А тим більше про Табакова та Міхалкова – то вже давнішня історія, звичайно. Тому вони так міцно і стоять по цю пору на ногах.
– Разом «з лінією партії коливаються»?
– Бо при будь-якій владі вони знали, що вони лизали.
– Як кажуть, гімн Міхалкова-старшого й досі виконують у Росії стоячи. Гафт теж був автором афоризму. Він, правда, відмовився від цього афоризму, він теж зараз «із лінією партії коливається». Знаменитий його афоризм: «Россия, ты слышишь этот зуд – три Михалковых по тебе ползут!»
Пане Вертинський, але ж цікаво, Ви у 1980-у закінчили саме Московське естрадно-циркове училище. Працювали навіть у Находці в Сибіру. Служили в армії радянській…
– Був комсоргом свого власного училища!
– Росіяни деякі, не тільки такі, як Путін, на повному серйозі кажуть: ну, ми ж один народ, що там ділити, ну що ви, «побузотерили» і знову повернетеся, навіщо нам щось ділити…
Після цієї війни я навряд чи коли-небудь захочу об’єднатися з такою «родиною»
– Ні-і-і-і. А особливо після цієї війни я навряд чи коли-небудь захочу об’єднатися з такою «родиною». Навряд чи.
– Але все-таки є Лія Ахеджакова, Олег Басилашвілі, Андрій Макаревич при цьому в Росії. Так?
Їх покарає історія, Всевишній, можливо, правосуддя. Моє ставлення таке: раз ви все зробили, щоб ваш «предводитель» вбивав мене, значить, ви злодію допомагаєте
– Ну, слухайте… Ви хочете, щоб я вибачався саме перед ними? Ви ж зрозумійте, я ж не суддя – я нікого не буду карати. Їх покарає історія, їх покарає Всевишній, їх покарає, можливо, якесь правосуддя. Я не збираюся нікого карати. Але моє ставлення таке: раз ви все зробили для того, щоб ваш «предводитель» вбивав мене, значить, ви злодію допомагаєте. І все.
– Наприкінці цього року впав військовий літак. На ньому той самий хор летів, який виконував пісню «Вежливиє люди», летіла та ж сама лікарка, яка казала, що «іх там нєт» у Донецьку.
І от росіяни, у тому числі інтелігенція, до українців звертаються: «Как ви смєєтє? Что ви так радуєтєсь такой трагедії?» Ви теж раділи, коли цей літак впав, коли дізналися?
– Ні… А чого радіти? Воно не дуже весела історія. Я просто знаю, що це покарання. І нехай вони приймають це покарання. А чого вони свої власні переживання тепер перекидають на мене? Я то до чого тут? Слухайте, ви ж посадили того пілота в ту залізяку, яку назвали «самольотом». Потім воно все грохнулося у воду. А я тут до чого? Ну, розбирайтеся.
Замість того, щоб ганяти старі літаки в Сирію, краще б антиалкогольну програму зробили. Обіцяв же, цей Пуйло. Після цього «бояришнику» понапивалися. Бог їх зрозуміє
Вам замість того, щоб ганяти старі літаки в Сирію, краще б взяли та й, справді, антиалкогольну програму зробили. Він обіцяв же ж, цей Пуйло, перед наступом на Крим. Він же: «Ми будемо деалкоголізацію». Слова то які вимовляє! Не кожен актор може так виразно сказати: деалкоголізація! Після цього вони «бояришнику» понапивалися. Бог їх зрозуміє.
– Що, на Ваш погляд, зараз відбувається в Україні, якщо оцінювати як митцеві? Це більше трагедія? Чи вже переходить, можливо, у фарс, якщо не в комедію?
Я стільки років мрію, щоб ми позбулися «совка»!
– Ви знаєте, я ж не спеціаліст. Я стільки років мрію, щоб ми позбулися «совка»! І чому він з нас не виходить? А вся проблема саме в цьому. Ви розумієте, я ще років з 15 тому, так сталося, був на майданчику, знімали якийсь «бульвар Сансет», фільм про Любов Орлову та її чоловіка Александрова. І там на майданчику я познайомився з Ульфсаком.
– Лембіт.
– Так!
– По-моєму, «Осінній марафон» грав. Так?
– Ні-ні-ні.
– Так-так, там інший актор грав…
– А він в Естонії, в Таллінні в театрі працює. І найсмішніше, що нас зблизило, що ми, не дивлячись на наші не зовсім такі, тобто моя українська зовнішність, у нього там вже, але ми граємо одні і ті ж самі ролі в наших державах. Він в Естонії грає «дядю Ваню». Здавалося, який «дядя Ваня»? Але він грає «дядю Ваню», а я тут граю «дядю Ваню». Він грає Ібсена, а я тут граю Ібсена. І якось так багато паралелей.
І ось так ми зачепилися слово за слово. І мені стало цікаво, як вони в Естонії взагалі розбиралися з цим «совком». Так там в них сталося все неймовірно швидко. Вони у перший же ж день, як тільки незалежність придбали, всі «совкові» закони оголосили поза законом. І цілий рік ця держава – медицина, освіта, мистецтво – все працювало лише… Я не знаю, палець смоктали вони чи, може, у росіян просили їх «рєпи», але вони цілий рік терпляче вичікували, поки це все буде зроблено. І, врешті, вони вже й забули про той «совок» дбати. А ми тут.
А воно ж, розумієте, той же ж закон фізики – дія дорівнює протидії. Воно розповсюджується не лише на фізику. Воно розповсюджується і на життя. коли задумуєте якийсь тунель будувати чи вирубку лісів, то чим завершується? Завершується якимись катаклізмами, якимись проблемами. Так само ці катаклізми будуть цим «совком».
Але нарешті давайте ми з ним вже почнемо розбиратися. Поки що у нас якісь напівміри. Я не знаю, що таке.
– У чому саме виявляється, на Ваш погляд, «совок»? Уже так Путіна в Україні не люблять. Він не є в Україні, зі зрозумілих причин, найпопулярнішим іноземним лідером. Але Лукашенко на першому місці. Патерналізм оцей. Готовність за популістів голосувати. Чому це так?
– А хіба це не «совок»?
– Це воно?
– Я про це й кажу.
– Тут, може, більше роль еліти так званої має бути, яка як крала, так і продовжує красти, незважаючи на всі Майдани і війну? Чи люди самі якось мають знизу примусити еліту бути нормальною, цивілізованою?
Cаме слово «еліта» в нашій дійсності навряд чи доречно.
– Саш, мені якось навіть незручно. Але мені саме слово «еліта» в нашій дійсності навряд чи доречно.
– Добре. Верхівка.
Немає і верхівки. Люди, які позаймали найвищі крісла, абсолютно не вміють керувати. Живуть за законами недоречності
– Верхівка нехай краще буде. Але в нас немає і верхівки. Ті люди, які позаймали, такі розгодовані, огидні люди, найвищі крісла, вони абсолютно не вміють керувати. Вони живуть за тими законами недоречності, як і решта всіх. І це найскладніше. Вони не думають про нашу державу. Вони ситуативні якісь питання вирішують, можливо.
Я не можу сказати, що хтось на мене якесь враження справляє. Я ні за ким ні сам не піду, нікого не…
– … когось з цієї так званої еліти хотіли б зіграти в Україні на сцені?
Дивно-предивно – вони ж знають всі свої вади. І все це висміяне до них не доходить. Не те кіно дивляться, не ті вистави? Вони взагалі самоізолювалися
– А чому б і ні? А я й граю. У мене такі бувають ролі. Але, розумієте, так дивно-предивно – вони ж знають всі свої вади. І все це висміяне і акторами, і клоунами. Але чому воно до них не доходить? Можливо, вони не те кіно дивляться, не ті вистави, не ті циркові шоу? Мені так дивно. Вони взагалі самоізолювалися.
Олександр Лащенко
