На долю українських десантників за 25 років ще не випадало стільки випробувань, скільки їм довелося героїчно витримати упродовж війни на Донбасі. Про те, як за час бойових дій на Сході нашої держави змінилися воїни у смугастих тільниках і військо загалом, ми говорили напередодні Дня високомобільних десантних військ ЗС України із командувачем ВДВ — Героєм України генерал-майором Михайлом Забродським.
zsu-info.com
— Що на ваш погляд змінилося за ці два з половиною роки війни?
Якщо коротко, то — все. Змінилося відношення до служби, прийшло усвідомлення ціни кожної помилки. Помінялися і пріоритети, тепер на першому плані завжди виконання бойових задач, решта — вторинні питання. Виросла віра , ступінь довіри громадськості до військовослужбовців, особливо особового складу бойових частин.
Десантники на власному досвіді відчули болючий сенс цієї вже заїждженої фрази — «Ніхто, крім нас!». Кожен крилатий піхотинець розуміє, кого і що захищає власним потом і кров’ю, хто стоїть за їхніми спинами, яку ціну доведеться заплатити в разі поразки.
— Крім того, що підрозділи ВДВ продовжують виконувати бойові завдання в найнебезпечніших районах Донбасу, десантні бригади постійно залучаються і до навчань на різних полігонах країни. Для чого це робиться? Хіба не достатньо практики?
Немає межі досконалості. Ми використовуємо кожну хвилину, щоб підвищувати рівень підготовки, бути готовими для виконання будь-яких завдань. Хотів би звернути увагу, що нинішня стратегія тренування бійців орієнтована на індивідуальну підготовку кожного військовослужбовця. Легше зібрати і злагодити взвод, роту чи батальйон з десантників, що мають високий особистий рівень підготовки, ніж намагатися «задавити» противника кількістю.
Якщо кулеметник — професіонал, то він зможе показати свій вишкіл в будь-якому підрозділі. І він один кращий, ніж три, що не вміють нічого робити. Те саме можна сказати про будь-якого фахівця: снайпера, танкіста, артилериста.
Крім цього змінились і строки підготовки, тепер курси значно інтенсивніші. Ми намагаємось максимально навчити бійців усьому, що зможе їм стати у нагоді під час реальних бойових дій.
— Нова система працює?
Звичайно. Та є одне але!Як не готуй військовослужбовця, скільки сил і часу не вкладай у нього, найголовніший екзамен буде тоді, коли він отримає свій перший бойовий наказ. Ніяка суперпідготовка не може гарантувати, що людина не «зламається» у перші ж хвилини бою. І навпаки, той, хто здавався погано підготовленим, може показати неабияку звитягу. Це не питання тренування, це питання індивідуальних рис характеру.
Але ми робимо все від нас залежне, щоб підготувати бійців і психологічно, і морально.
— Як ви ставитесь до тих, хто критикує вище командування?
Доволі просто, сидячи на дивані, роздумувати над тим, як би ти вчинив на місті тієї чи іншої людини. Одразу здається, що зміг би усю світову історію змінити своїм могутнім рішенням. На практиці, виявляється, що таким «стратегам» складно навіть обрати, що вранці одягти чи визначитись із замовленням у ресторані.
Рішення — це не просто, особливо, коли від нього залежить життя.
Одна з проблем в армії в тому, що кожен, виходячи з посади, має допуск до певної кількості інформації. Командир, звісно, має більше даних, ніж рядовий. Через це останньому деякі накази можуть здаватися незрозумілими чи навіть банальними.
— Досвід і організацію армії яких країн світу, на вашу думку, можна взяти українській армії як взірець?
За останні роки точилось багато розмов щодо того, чий досвід треба перейняти. Моя особиста думка — не треба намагатися одягти на себе чужу одежину. Українська армія має йти своїм власним шляхом, орієнтуючись на власний досвіт, ментальність та особливу ситуацію, що склалася.
Будь-яка армія — це відображення устрою життя народу. Навіть найкраще, але запозичене у когось, може просто не спрацювати, бо люди в різних країнах мислять по-різному.
Ми маємо віднайти і створити власну стратегію. Над чим і працюємо.
— Що буде найпершим, що ви зробите, коли війна закінчиться?
Повернусь додому. Остаточно. Не тільки фізично, думками однаково знаходитися на лінії зіткнення, а й морально — так, щоб ці бойові дії залишилися позаду, раз і назавжди.
— Чого ви хотіли б побажати на честь свята військовослужбовцям-десантникам, громадянам України?
Перш за все — миру. Кожному десантнику, кожній сім’ї, кожному українцю. Нехай війна закінчиться, і усі військовослужбовці повернуться додому. Тим, хто зараз захищає нашу країну на сході — удачі в бою, сили духу, віри, упевненості та наснаги.
Прес-служба Командування ВДВ ЗС України
