В Донецьку востаннє я був ще в травні минулого року. Звичайно, вже тоді відчувалася напруга в місті, та все ж можна було побачити навіть українські прапори над деякими установами.
Люди дивляться з вікон на «Град» російських бойовиків, Донецьк, 22 січня 2015 року
Та й в автомобілях вони зустрічались. Було в місті багато людей. Багато автомашин. Ще не було такого страшного запаху порохової гарі, що відчувається сьогодні повсюди в місті. Працювали вільно магазини, було багато товарів та помірні ціни. Працювали підприємства та установи, де регулярно виплачували зарплату. Таким я запам’ятав Донецьк кінця весни 2014 року.
Тоді я сходив на радіоринок «Маяк». Торгівля йшла дуже жваво. Там можна було купити все. На книжковому ринку теж було немало людей. Це я про те, що не можна нас, дончан, представляти якоюсь безграмотною, бидлячою масою, яку весь час обдурюють.
Що потім сталось з людьми, для мене загадка. Кажуть, що на тому референдумі не було й 30 відсотків людей. І намальовано було цифру, яку вимагали з Москви. Але ось Донецьк кінця березня 2015 року. Всього 10 місяців різниці – тепер ми точно живемо в «ДНР»!
Виїхав я вранці, маршрутка наполовину порожня. Такого ніколи раніш не було – їхали забиті вщент. На передньому сидінні розвалився «ополченець» з якоюсь товстою дівкою. Надриваючись, майже кричить в телефон, що знайшов дівку, яка десь була, і яку вони шукали. Подруга сидить поряд, майже недосяжна в своїй величі. На куртці в «ополченця» декілька одягнутих криво медалей. Люди ховають очі. По салону розноситься стійкий дух перегару. Однак, сідаючи в машину, він заплатив водієві. Говорять, що з цим у них строго. Не заплатить, то за скаргою може нарватися на великі неприємності.
Коли парочка виходить, всі полегшено зітхають. До речі, на блокпостах «ДНР» не рідкість зустрічати жінок. Вони обшарпані, брудні: війна.
Самі ж блокпости майже пусті. Зупиняють вибірково легкові автомобілі. Автобуси проходять вільно: «тил».
В’їзд в «столицю» просто вражає. Обдерта зовнішня реклама річної давнини. Видерті танками «бігборди». Завалені бордюри. Звичайно, таке побачиш не скрізь, але воно дуже в очі впадає. На блокпостах порвані мішки з піском, і то вже не барикада, а звичайна купа брудного і, мабуть, дуже вонючого піску.
Після того, як з автобуса вийшла парочка, трохи жвавішає розмова. Поряд два літніх чоловіки розмовляють про відновлення роботи двох ахметівських металургійних комбінатів – в Єнакієві і в Макіївці.
Київський район Донецька, 27 березня 2015 року
В Донецьку вразило: на вулицях людей майже немає. Ті, що є, йдуть дуже швидко, стоять лише на зупинках. Немає людей і в парковій зоні. Всі лавочки пусті. Обличчя в стареньких переважно жовтого та сірого кольору. На зупинках не розмовляють, зі страхом косяться на сусідів. По вулицях проносяться військові автомобілі з росіянами. Вже в багатьох на рукавах нашиті російські прапори.
Деенерівці обіцяли, що перетворять Донбас на «маленьку Швейцарію». Перетворили: тепер в Донецьку жити так саме дорого, як і в країнах Європи
Не видно на вулицях молоді. Навіть біля учбових закладів юних дуже мало. Згадую, як в травні перед референдумом кричали, що в «ДНР» Донбас перетвориться на «маленьку Швейцарію». Частково бойовики виконали свої обіцянки: сьогодні жити на окупованих територіях стало так же дорого, як в європейських державах. Ціни «космічні», в гривнях і рублях, але курс грабіжницький: 0,4 гривні за рубль.
В тролейбусі весь час звучить замогильній голос з динаміка: «Вимагайте при покупці чеки «ДНР», «Вас чекають в найближчому воєнкоматі, записуйтесь в армію «ДНР», – та ще з десяток подібних маразмів. Тролейбус іде швидко, на вулиці майже немає автомашин. Інколи на шаленій швидкості проносяться автомобілі самих «денерівців». Їх легко впізнати по тому, що не звертають уваги на правила дорожнього руху і навіть на пішохідних доріжках не збавляють швидкості.
Врешті, походивши по магазинах, як по музеях, потрапив на «Критий ринок». Йде жвава торгівля військовою амуніцією та шевронами. Декілька «ополченців» підбирають для себе шеврони нарукавні. Над наметом об’ява: «Продаж лише при наявності посвідчення».
Цікаві справи в «ДНР»: шеврони з Росії йдуть на ринки й не видаються бойовикам, а продаються! Продуктів вистачає, та скупляються, в основному, росіяни та місцеві «ополченці». Дуже дорого.
Потрапив я й на торговий комплекс «Маяк», де був великий радіоринок та книжковий ринок. Книжковий, що конкурував з Київським на Петрівці, практично помер. Торгують лише іграшками та канцелярією. Тобто й російська література сьогодні в Донецьку попитом не користується? З книжкових магазинів зберігся лише один, всі інші закриті або опломбовані. Об’ява над ринком «Маяк»: «Під охороною «Оплоту». Дещо жвавіший радіоринок. Але видно, що всі ці люди продають останнє, щоб придбати їжу.
А ще ось таку об’яву побачив на стіні: «Куйбышевская районная администрация настоятельно предупреждает: кладбище на 15 участке, Иверское кладбище, кладбище Жабуньки посещать, к сожалению, категорически нельзя!» Міни? Звичайно, до того ніяких пояснень не додавалось. Як і посилання на постанову тієї самої адміністрації.
Олексій Валерієв, інженер,Єнакієве – Донецьк
