— Як тебе кличуть, синку?
— Вітя.
— І скільки ж тобі років?
— 21.
— І що ти тут робиш, в цьому сраному підвалі?
— Мєня ваши в плєн взялі.
— Себто, як то, наші в полон взяли? А ти чий тоді будеш?
— Ну, я тоже тіпа свой, мєсний, с Красноармєйска. Но воєвал протів вас.
— Он воно як! Ти типу свій, але воював проти своїх? Шо ж ти, синку, так?
Не вбивайте. Плаче. Нам агітатори в травні херні всякої понарозказували. Ось ми й повелися. Русская православная армія. Мародери. Бл*дь.
В Донецькому СБУ були наші казарми. Півтора місяця вишколу, а потім на передову, під Карлівку. Там — ваші, ну, тіпа, наші, а тут расіянє, чєчєни. Бл*дь. В першому бою з двадцятьох наших 15 двухсотих. Єлі сваліл. Нє убівайтє. В мене одна мать.
Не тремти. Ніхто тебе вбивати не буде. Куриш? На, закурюй. Залиш йому сірники і пачку. Їсти хочеш? Дайте йому консерву і шмат сала.
Борис ГУМЕНЮК
