Як лише українці рішуче взялися на Євромайдані боронити свої права від нового авторитаризму клану Януковичів і змагатися за розширення своїх можливостей на свободу і демократію, так відразу ж хресний батько українського кланового авторитаризму – махровий авторитаризм Кремля – кинувся душити українську революцію свободи.
Військові навчання у Чернігівській області, 2 квітня 2014 року, gdb.rferl.org
Путін, як глава кланово-авторитарної системи Росії, не просто рятує своє дитя, режим Януковича, агресією проти української революції, він намагається відгородити від подібної небезпеки свою систему панування, котра базується на садизмі (прагненні панувати, підкорити людей своїй волі), мазохізмі (прагненні багатьох росіян підкорятися, позбутися свого я), руйнівності (спроби уникнути загрози зовнішнього світу, зокрема, від української революції, шляхом його руйнування), конформізмі (втрати власної особистості, самоуніфікація, засвоєння загальноприйнятих шаблонів).
Відомий західний філософ Еріх Фромм пояснював, наприклад, явище особистості Гітлера якраз такими крайніми проявами авторитаризму, що було привабливим для низів, або ситуативної більшості суспільства.
Тягар свободи, як казав колись Сократ із Афін, зникає у переможному бою за неї, після якого особливо відчуваєш щастя свободи. Відомо, що цей древньогрецький філософ був мужнім воїном і не раз відстоював афінську демократію у боях із зовнішніми ворогами. Сократ вважав особисту хоробрість однією з найбільш важливих доброчинних рис вільної людини та казав, що афінська демократія і свобода лише до тих пір залишатиметься вартісною, допоки вмітиме захищати себе сама.
Сергій Згурець, gdb.rferl.org
Ми ведемо мову з експертом київського Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, Сергієм Згурцем. На запитання про здатність українців захищати свою свободу в нинішній критичній, рубіжній ситуації, проявів агресії з боку авторитарної Росії мій співрозмовник відреагував так:
– Насправді питання складне і просте одночасно тому, що весь попередній період, щонайменше, 20 років про українську армію не згадували, про неї не піклувалися. І зараз, коли виникла реальна загроза, тоді почали згадувати про армію, яка має бути міцною, яка має начебто бути спроможною захищати Україну, її свободу і незалежність. Звісно, ми хочемо у це вірити, але попереднє руйнування армії не пройшло дарма. Тому думати, що українська армія вже здатна захистити державу від військової навали з боку Росії поки-що складно.
Але разом з тим, з іншого боку, ми маємо досвід, коли разом з тими, що були і на Майдані, і з відновленням Національної гвардії з людей, котрі живуть духом захисту держави, то це якраз дозволяє нам зробити висновок, що захищає країну не лише армія, а безпосередньо наше суспільство. Так що у цьому сенсі я думаю, що ситуація не виглядає так просто і безнадійно. І я думаю, що в принципі армія у нас є ; заходи, які здійснюються для підвищення її боєздатності упродовж, щонайменше, останнього місяця, вже дали свої певні результати. Ну а те, що пов’язано з бажанням народу захищати свою свободу, то це так само треба брати до уваги.
– Пане Згурець, а якщо рахувати з 22 лютого, коли втік колишній президент Янукович, чи не можна було новій владі з того часу зробити більше для зміцнення обороноздатності?
– Начеб-то так, але, насправді, треба розуміти в якому складному економічному становищі перебуває власне наша держава і що грошей в дійсності немає. Всі прохання про військово-технічну допомогу до інших країн не дали поки-що особливого якогось результату, тому що європейські країни не поспішають втягуватися у протистояння з Росією. Американська сторона так само поки-що пропонує певні заходи, які лише опосередковано пов’язані з боєздатністю української армії, але Вашингтон все ж вживає економічні важелі тиску на самого агресора. Так що у цьому сенсі певна робота так само робиться. А те, що нова влада мало робила для оборони, то тут сказати про це важко, бо все ж були дуже глибокі руйнівні процеси і глибокі тріщини в українській армії, які за один місяць, напевно, залатати дуже важко.
– Сергію, от у вівторок була заява НАТО про тіснішу співпрацю з Україною, про наміри допомогти у зміцненні її обороноздатності. На що тут конкретно може Україна сподіватися?
– Я трохи відкрию карти – насправді, вже тривалий час ведуться переговори з провідними європейськими компаніями з точки зору передачі Україні певних технологій, озброєнь. Зокрема, йдеться про сучасні радіолокаційні станції, котрі необхідні у зоні українського кордону на сході. Це такий захід, який суттєво впливає на обороноздатність країни. Коли ведемо мову про інші напрямки, з точки зору НАТО, то думаю, що проблема полягає у тому, що ця структура, яка дійсно здатна захищати інтереси свої членів, але із-за нашої сумнівної політики щодо членства в альянсі, правові рамки не дозволяють НАТО надати нам допомогу в тому обсязі, який нам зараз потрібний. Я думаю, що з цього необхідно вчасно зробити певні висновки і вже більш серйозно ставитися до співпраці з Північноатлантичним альянсом і, можливо, більш чітко заявляти про своє бажання бути членом цієї оборонної організації. Але зараз, у цей рубіжний період, ми маємо сподіватися лише на власні сили.
– А от, наприклад, у вівторок Пентагон заявив про те, що їхня бригада, делегація, їде до Східної Європи, щоб брати участь у військових навчаннях і йдеться про участь представників армії США та й інших європейських країни у військових маневрах саме на території України. Чи ці військові навчання сьогодні буде реально можливо проводити в Україні, і чи це допоможе Києву хоча б виграти час?
– Насправді, спільні навчання в Україні з військами НАТО проводилися з перших років незалежності держави. Україна започаткувала програму «Партнерство заради миру» і наші полігони неодноразово використовувалися державами НАТО, а ми цим ставили за мету підвищення співпраці і взаємодії з європейськими арміями. Цей напрям залишається актуальним і сьогодні. І те, що ці навчання співпадають із наростанням агресії з боку Росії не заважає Україні й надалі співпрацювати з європейськими країнами, опановуючи їхній оборонний досвід. Але це, насправді, набуває нині вже інших ознак, тому що ці держави дійсно спроможні нам сьогодні допомогти, на відміну від нашого східного сусіда, який виявився агресором.
– Чи ці військові навчання із західними країнами на території України пройдуть цього року в даній ситуації?
– Вони пройдуть, тому що Радою ухвалений закон про допуск іноземних військ на територію України, це юридична процедура, яка просто необхідна для ухвалення таких рішень. Я думаю, що ці навчання відбудуться у цьому році зі ще більшим азартом, аніж вони відбувалися раніше, тому що всі вже розуміють, що це вже не просто демонстрація можливостей чи прапорів інших країн, а й необхідний шлях допомоги Україні у вигляді більш чіткого порозуміння між військовими різних країн.
– Ну добре, а якщо у цей час, коли будуть оці військові навчання на території України, Росія здійснить військову агресію проти неї?
– Я, чесно кажучи, вже не очікую агресії з боку Росії тому, що фактично Кремль зараз вживає заходів із дисбалансу ситуації в Україні за рахунок засилання певних груп провокаторів на територію Донецької, Луганської, Харківської областей. Якщо Служба безпеки України, прикордонники і міліція будуть ці групи знешкоджувати, то тоді не буде прямої загрози протистояти російській агресії. І я думаю що тут Путіним інерція вже втрачена і ситуація вже не виглядає такою критичною, якою вона сприймається з точки зору окремих заяв, насамперед, американської розвідки. Тому сподіваюся, що заява генерала Брідлава була зроблена з розрахунку впливу на європейських політиків, аби ухвалювати більш рішучі заходи впливу на Росію іншими важелями.
– Так що українцям більше варто остерігатися оцих російських спецгруп з організації безладів і провокацій на сході України ?
– Така ж стратегія Росії була відпрацьована в Криму. Тобто, коли спецгрупи російської розвідки з ГРУ просочуються на територію України і перевдягнуті в невизначені уніформи намагаються активно діяти на цих територіях. На місцях підкуповують частину місцевих цивільних, щоб ті брали участь у мітингах і демонстраціях з провокативними вимогами федералізації, чи там захисту російськомовного населення. Така стратегія направлена на підготовку підґрунтя для залучення армії, щоб владнати інтереси росіян на території України. Ми розуміємо штучність таких посилів Кремля і вона зрозуміла також і європейцям, і всьому світові. І я думаю, що така стратегія вже вичерпала себе на території Криму.
А далі вже починається, так би мовити, зовсім інша гра, коли вже психологічна, ідеологічна перевага давно не на боці Росії. Навіть в зоні кордонів з Україною, де поки-що зберігаються російські війська.
Аналіз наших ситуацій по військовій присутності Росії на українських кордонах свідчить, що момент для навали втрачений і якщо наші спецслужби будуть вдало боротися з цими засланими козачками з Росії із ГРУ, то на мою думку, ситуація вже не виглядає такою критичною. Україні необхідно забезпечити проведення президентських виборів, забезпечити легітимізацію політичних процесів і не дати Росії зірвати ці вибори. Я думаю, що російські війська стоятимуть до виборів, можливо й ще пару тижнів після виборів. А далі ситуація почне входити у нормальне, легітимне русло, бо інша логіка взагалі буде сюрреалістичною.
Василь Зілгалов
