Конституційний суд України визнав неконституційним закон 2222-IV про внесення змін до Конституції, ухвалений у 2004 році під час подій Помаранчевої революції. Таке рішення мотивовано порушенням процедури розгляду закону.
Що означає це рішення КС і які можуть бути його наслідки? Ми звернулись до експертів з проханням висловити свої думки.
Віктор Небоженко, керівник соціологічної служби "Український барометр":
— Це дуже сильне рішення Конституційного суду, яке набагато переважають його повноваження. Воно веде до політичної дестабілізації в країні. Я розумію донецьких політиків, які перевіряють суспільство і Верховну Раду: чи погодяться вони з цим рішенням. Якщо, ні, тоді ця справа передається до парламенту. У будь-якому разі КС явно, до безкраю розширив конституційне поле України. Тепер треба переглядати усі закони, постанови, укази, прийняті з 2004 по 2010 роки. Навіть в африканських країнах так не роблять.
КС міг дати свою інтерпретацію щодо ухвалення закону 2222-IV і висловити рекомендації Верховні Ради щодо усунення порушень. Але він не може заміняти парламент і відміняти Конституцію 2004 року. Виходить, що у нас вищим органом влади стала Адміністрація президента, яка замовляє рішення Конституційного суду. А Верховна Рада перетворюється у виконавчий орган, що неприпустимо. Це не помилка, а свідомо спроба, діючи швидко і рішуче, малою кров’ю провести велику роботу по конституційній реформі.
Гадаю, парламентарії отямляться, і у Верховній Раді почнеться тихий саботаж. Бо вони не можуть просто так визнати рішення КС. Адже роль парламенту значно зменшується, він фактично перетворюється у філіал Адміністрації президента. Поза тим різко і зовсім несподівано виростає значимість Конституційного суду. Він може ухвалити будь-яке рішення на користь однієї партії. Змінювати і вдосконалювати Конституцію потрібно, але тільки у законний спосіб, через Верховну Раду із дотриманням процедурних норм. А Конституційний суд покликаний тільки тлумачити Основний Закон, а не змінювати його. Він може вимагати від парламенту розглянути питання, а не вирішувати це за нього.
Михайло Погребинський, директор Київського інституту конфліктології і політичних досліджень:
— Формально все правильно, а по суті – знущання. Ми повернулися в політичну систему часів Леоніда Кучми. Відтак повноваження президента надзвичайно великі. Питання лише в тому, як він ними скористається. На відміну від Кучми, який був арбітром різних олігархічних груп, Янукович сам є представником однієї з них. Такої монополізації влади в Україні ще ніколи не було за часи незалежності.
Подальші події залежатимуть від глави держави. Потрібно вносити через парламент зміни у законодавчі акти. Зрозуміло, що вони мінятимуть лише те, що їм потрібно. А що нецікаво – залишать на потім.
Особливо прикро, що тепер влада не обмежена опозицією. Політичної фактично нема, а інтелектуальна опозиція переймається тільки тим, як не допустити прийняття нового закону про мови. Це ознака маргінальності наших опозиціонерів – небажання бути частиною європейського простору. Перехід до іншої політичної системи їм нецікавий. Кілька інтелектуалів щось намагаються сказати, але справжнього опору узурпації влади нема. Бо опозиція мало чим відрізняється від влади. Тимошенко на місці Януковича діяла б так само. А у суспільства ще слабкий державний імунітет проти використання інструментів влади політиками.
Конституція 1996 року не передбачала коаліцію більшості, тому для президента її вже нема. Він може звільнити прем’єра і внести до парламенту свою кандидатуру. Ті 250 народних депутатів, що готували подання в КС, спрацювали навіть проти власних інтересів. Хоча, якби у комуністів і "литвинівців" була якась корпоративна відповідальність, вони на це не пішли б. Говорячи російською мовою, “жалкие, ничтожные люди”.
Янукович сам собі ускладнив життя на майбутнє. Його переконали, що це для нього краще і він спокійно правитиме 10 років. Нічого такого не буде. Насправді самим фактом отримання такого обсягу повноважень він налаштовує проти себе не тільки опозицію, а й членів своєї команди. При першій ліпшій нагоді вони поставлять йому підніжку. Усі чекатимуть, коли він оступиться. І тоді виникне якась історія типу Ґонґадзе, що стане початком кінця його політичної кар’єри.
Дмитро Видрін, заступник голови Адміністрації президента:
— Юридично ми повертаємося до тієї Конституції, яка європейськими експертами була визнана найдемократичнішою у світі. Відтепер для команди президента посилилося поле для проведення певних політичних дій – як позитивних, так і негативних. Як вони скористаються цим – на благо чи на шкоду країни – інша справа. Я виходжу із презумпції добрих дій. Вважаю, що Янукович використає посилення своїх повноважень з користю для держави.
Володимир Фесенко, директор Київського інституту проблем управління імені Горшеніна:
— Це означає легалізацію тих політичних трансформацій, які відбулися ще півроку тому. Тобто, повернення до президентсько-парламентської форми правління. Фактично за новими правилами ми живемо з весни, бо президент контролює усі гілки влади. Тому юридичне оформлення ситуації не має великого значення. Хіба що президенту тепер не треба морочитися, щоб звільнити якогось міністра чи навіть прем’єра. Він може це зробити власним указом. Виконавчі органи і уряд і так йому підконтрольні, але тепер його вплив зростає ще більше.
Нинішнє рішення КС не стало якоюсь сенсацією. Коли поміняли третину його складу, він став повністю підконтрольний президенту. Одним з головних наслідків може бути проведення парламентських виборів 2011 року, оскільки термін повноваження Верховної Ради зменшується з 5 до 4 років. Зараз народні депутати або готуватимуться до нових виборів, або думатимуть, щоб якось продовжити термін своїх повноважень. Плани такі є.
Ніяких кардинальних змін у політиці не відбудеться. Головне питання вирішено. Парламент у підвішеному стані, депутатів змушуватимуть на нові зміни в Конституції у пакеті з пролонгацією повноважень ВР. Долю нових парламентських виборів вирішать місцеві. Якщо Партія регіонів побачить, що вона контролює виборчий процес, то піде на них. Якщо ж будуть проблеми, то відкладуть їх на кілька років, щоб зміцнити свої позиції.
Ігор Коліушко, керівник Центру політико-правових реформ:
— Це означає, що Конституційний суд змінив Конституцію. Мені незрозуміло, на якій правовій основі він це робив? Він мав тільки констатувати, що було порушення процедури. Але оскільки Конституція у редакції 2004 року набрала чинності і сам КС у своїй діяльності керувався нею, його рішення абсолютно нелогічне.
Наразі поняття коаліції зникає, повноваження парламенту суттєво звужуються. Він тільки дає згоду на призначення прем’єр-міністра. Усі інші кадрові питання по уряду вирішує президент. Якби у нас був мудрий парламент, він мав би зараз негайно підготувати закон про внесення змін до Конституції, ухвалити його і розставити все на свої місця. Бо виникає правова колізія: парламент і президент обрані за іншою Конституцією. Коли ухвалюються зміни, у перехідних положеннях ці речі врегульовуються: чи продовжують органи влади виконувати свої повноваження чи призначаються дострокові вибори. Вимагати перевибори лише через зміну повноважень теж буде перегином.
