Голова верхньої палати російського парламенту – Ради Федерації – Валентина Матвієнко назвала рішення Комітету міністрів Ради Європи про «рівноправність делегацій» у ПАРЄ «торжеством справедливості».
Символічно, що цю заяву робить саме Валентина Матвієнко, яка головувала на тому самому засіданні Ради Федерації, під час якого президенту Росії Володимиру Путіну надали право ввести війська на територію України. Це рішення Ради Федерації відкрило дорогу до початку війни проти України і анексії Криму. Саме після цього ПАРЄ запровадила санкції проти Росії – й від них бажають відмовитися, хоча анексія Криму та окупація Донбасу тривають. Звичайно, для Валентини Матвієнко нова позиція Заходу – це справжнісіньке «торжество справедливості» і її власна політична реабілітація. А для самих західних країн?
Прихильники повернення Росії до Ради Європи без виконання Москвою умов ПАРЄ виправдовують своє рішення необхідністю зберегти за росіянами право звертатися до Європейського суду з прав людини зі скаргами на власну державу. Саме про це сказав, зокрема, міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маас. Але тоді виникає зустрічне запитання: чому Рада Європи ось вже кілька десятиліть позбавляє такого ж права жителів сусідньої з Росією країни – Білорусі? Чому відмовляється прийняти її до Ради Європи?
Відповідь на це питання, здавалося, є простою. Білорусь відмовляється запровадити мораторій на застосування смертної кари, що є необхідною умовою для участі в Раді Європи. Але виходить парадоксальна ситуація – скасування смертної кари виявляється куди більш серйозною перешкодою для повноправної участі країни в ПАРЄ, ніж окупація чужих територій, анексія, «гібридна війна». А росіяни – куди більш важливими учасниками судових процесів в ЄСПЛ, ніж білоруси. Ця «рівноправність» європейців нагадує мені «Ферму тварин» Джорджа Оруела. І саме тому я ризикну зауважити, що мова йде зовсім не про турботу про права громадян Росії.
Йдеться про прагнення низки західних країн відновити відносини з Москвою за рахунок інтересів України та інших держав, чиї території окуповані Росією. Про втому від конфлікту з Кремлем і готовністю пожертвувати українськими інтересами заради інтересів західного бізнесу. Про готовність піддатися на російський шантаж. Ось про що йде мова, а зовсім не про права людини.
Використано момент транзиту влади в Україні
Момент для такої витонченої дипломатичної «спецоперації» обрано теж не випадково – це момент транзиту влади в Україні, коли західна громадська думка вже не буде збентежена суворими заявами Петра Порошенка, а українська дипломатія практично паралізована, бо не може передбачити реакції нового керманича держави. Та й чи буде ця реакція? Та й взагалі: чи буде у найближчі місяці українським депутатам, коли на кону можливий розпуск парламенту, до боротьби в ПАРЄ?
Не потрібно себе обманювати і переконувати, що ситуацію можна легко змінити в бік чесного ставлення до міжнародного права. Якщо депутати ПАРЄ підтримають рішення Комітету міністрів і російська делегація повернеться на засідання Асамблеї як повноправний учасник, це буде сигналом для скасування більшої частини санкцій проти Росії. Існує загроза, що на відновленні територіальної цілісності України на Донбасі можна буде поставити жирну крапку на найближчі десятиліття, а про Крим просто забути. Більш того, ніяк не виключені нові територіальні претензії. Європейські союзники України розв’язують Росії руки. І вона своїм шансом може скористатися.
P.S.
