Коли колеги дивуються з того, що «Тимошенко на експорт», Тимошенко на міжнародних конференціях кардинально відрізняється від Тимошенко на українських мітингах і зустрічах з потенційними виборцями, мені залишається тільки дивуватися цьому подиву.
Тимошенко — професійний політик з величезним стажем. І вона — інтуїтивний політик. В Україні вона працює з тим електоратом, який у неї є. Вона намагається «зловити» цей електорат на емоцію, яка повинна закарбуватися у свідомості і змусити за неї проголосувати. Слова і обіцянки Тимошенко — це не слова, а музика, мелодія дудочки досвідченого щуролова.
Але щуролов-політик не топить щурів, він ними в разі успіху управляє.
«Імпортні» виступи Тимошенко переконують, що вона прекрасно розуміє, що відбувається в країні і навколо неї. Її головна мета — це не зміна політики, це зміна фігури в кабінеті президента. Тому що політику змінити практично неможливо — якщо тільки не захотіти просто здатися Росії. І то не факт, що у Путіна будуть гроші на прокорм переможених. Гроші в будь-якому випадку доведеться брати у тих, хто вимагає реформ, боротьби з корупцією та інших неприємних для української еліти і суспільства речей. Але поки Україна позичає гроші і віддає борги, міняти її політичний курс нікому.
При цьому будь-якому президенту України доведеться думати про утримувачі і противаги, баланс сил та інші далекі від інтересів виборця дрібниці. А це означає, що доведеться домовлятися з господарями промисловості і Ахметов, наприклад, буде грати в цих домовленостях не меншу, а то й більшу роль, ніж зараз. Прагматизм Тимошенко — не секрет, вона літала до Донецьку до Ахметова ще 2004 року і в разі перемоги зробить все для забезпечення балансу.
Тимошенко є схожою на Порошенка ще й в тому, що на момент обрання главою держави у Порошенка не було ані партії, ані команди, все це створювалося буквально з чистого аркуша. Тому найближче оточення Порошенка складається нерідко з випадкових людей, однак сама вертикаль влади — результат широкого внутрішньоелітного консенсусу. Власне людей Порошенко в цій еліті дуже небагато тому, що їх немає фізично.
Тимошенко формально має і партію, і структури, однак після розколу 2014 року це лише тінь колишньої кадрової лінійки. У разі перемоги Тимошенко її найближче оточення також буде складатися з випадкових людей, проте вертикаль влади знову стане результатом широкого консенсусу. Простіше кажучи — це будуть ті ж люди, зміни еліти не відбудеться, вона лише очиститься від якоїсь кількості випадкових людей, які спробували до неї інтегруватися після Майдану.
Саме тому потрібно не дивуватися виступам Тимошенко за кордоном, а розуміти, що вибір президента буде не стільки вибором зміни або продовження курсу, скільки вибором особистості, яка має продовжити курс, за яким країна — частково не з своєї власної волі, а через агресію Росії і під тиском Заходу — йде з 2014 року. Зрозуміло, що при цьому буде певна кількість виборців, яке проголосує за преференції, яка чує звук дудочки щуролова. Але ілюзіям цих людей не збутися.
