За свідченням батька історіі Геродота (5 ст. до н.е.) поряд зі Скіфією (територія України) на схід та північ (територія Росії) жили племена «андрофагів» — людожерів.
Наприкінці 19 ст. чеський учений-славіст Вільгельм Томашек вивів назву фіно-угорської групи народів — мордва, яка стала матеріалом для утворення расєйського народу, зі скіфської «mard-xwaar», тобто людожер. Римський історик Аміан Марцелін(4 ст.) писав, що поряд з тими людожерами інші народи не хочуть жити. Такі от дані)))
В унісон цьому звучать слова козацького полковника Івана Богуна: «У Московщині панує найогидніше рабство. Там немає і не може бути нічого власного, бо все є власністю царя. Московські бояри титулують себе «рабами царськими». Увесь народ московський є рабом. У Московіі продають людей на базарі, як у нас худобу. Приєднатись до такого народу — це гірше, як скочити живим у вогонь».
І не бачу я, щоб там по суті щось змінилось з тих часів.
Право, справедливість, мораль — це для нього китайська грамота.!
◉ Андрофа́ги (Androfagoi, грец. ανηρ, ανθρωπος — людина, φαγος —поїдаючий) — букв. людоїди, каннібали.
◉ Грецький історик Геродот (484–425 до Р. X.) пише, що на північ від Скитської держави (с. т. на просторі теперішньої Московщини. — П. Ш.) живе нарід андрофаґи (що означає «людожери»). Він пише, що той нарід є якийсь особливий, цілком відмінний від скитів, говорить не скитською мовою, не має ніяких законів, має найдикіші звичаї, вони є мисливці–кочовики і людожери. Не тяжко вгадати в тому народі прапредків нинішніх москвинів. Факт людожерства прамосквинів підтверджує і сучасна археологія.
◉ «18. За Борисфеном же з боку моря спочатку тягнеться Гілея, а на північ від її живуть скіфи-землероби. Їх елліни, що живуть на річці Гипаніс, називають борісфенітами, а самі себе ці елліни звуть ольвіополітами. Ці землероби-скіфи займають область на три дні шляху на схід до річки Пантікапа, а на північ — на одинадцять днів плавання вгору по Борисфену.
◉ Вище за них далеко тягнеться пустеля. За пустелею живуть андрофаги — особливе, але зовсім не скіфське плем’я. А на північ тягнеться справжня пустеля, і ніяких людей там, наскільки мені відомо, більше немає.»
◉ «106. Серед всіх племен самі дикі вдачі у андрофагів. Вони не знають ні судів, ні законів і є кочівниками. Одяг носять подібну скіфському, але мова у них особлива. Це єдине плем’я людоїдів в тій країні.»
◉ Геродот називає андрофагів східними сусідами неврів (IV.100.2; 102.2; 119.1; 125.3,5), землі їх обмежують Скіфію з півночі (IV.100.2) надалі землі московії, вони відмовили скіфам в допомозі проти персів (IV, 119.1), і скіфи тому вторглися в їх країну (IV.125.3).
◉ У IV.106 Геродот описує дикі і жорстокі вдачі андрофагів, що харчуються людським м’ясом, а в IV.18 вони названі особливим, не скіфським плем’ям.
◉ Спочатку самоїдами називали лише ненців — найбільший самоїдський народ, але згодом ця назва стала використовуватися як збірна назва всіх народів угро-фінської групи.
◉ В Росії самоїдів останнім часом називають самодійцями — це назва штучно утворена від російської діалектної форми самодін (в однині) та самоді (у множині), що використовувалася в російській мові нґанасанів та енців як самоназва цих груп.
◉ У 30-х роках XX століття повсюдно замінювали старі російські назви народів Росії на нові, утворені від їх самоназви.
◉ Назва самодійські народи, або самодійці, була запропонована в 1938 р. радянським лінгвістом Г. М. Прокоф’євим, замість прозорого за значенням (самоїди — означає людожери, канібали), з точки зору російської мови, і тому удаваного «образливим» слова самоїди.
◉ На терені Московщини археологи знайшли чимало городищ з т. зв. «смітниками», в яких є повно людських кісток, порозбиваних, щоб здобути з них шпік.
◉ Ті городища належать до неолітичної доби (2000 років до Р. X.), а Геродот жив в 5 ст. до Р. X. Отже, виходить, що прамосквини були людожерами кілька тисяч років, аж до Геродота, а можливо, і далі аж в християнську добу, про що свідчить їхній фольклор.
◉ Напр., відомий московський антрополог В. Даль записав розповсюджену в Московщині московську народну пісню, в якій жінка обіцяє забити свого чоловіка, з його кісток зварити холодець, з його печінки — пиріг, з його мозку — юшку.
◉ Такі–то пісні співав «народ–боґоносєц» аж у XX ст., а це вказує, що людожерство було в них і за християнської доби; на це натякає і римський історик Тацит, що жив в І ст. по Р. X. Крім того, археологи не знайшли ані одного поховання мерців на просторі Московщини з часів Неоліту; очевидячки прамосквини своїх мерців не ховали, а просто викидали на жир звірям (якщо самі не їли).
◉ Вказівкою на цю можливість є офіційно зареєстрований московською владою фактів такого «поховання» в XIX ст. в Московщині. Варто тут пригадати, що праукраїнці ховали своїх мерців ще 4000 років перед Р. X. (В. Савицький).
◉ Назва столиці москвинів є фінська («москва» у фінській мові означає «каламутна вода» — як бачимо, символічна назва).
◉ Багатий сибіряк запросив адмірала А. Шидловського на весілля свого сина. На тому весіллі частували гостей також і пельменями. Адмірал відчув якийсь дивний смак і запитав господаря: з якого м’яса вони зроблені. Той не хотів сказати, але потім, узявши з адмірала слово, що не скаже нікому, зізнався, що зроблені з людського м’яса. Про це знали гості…
◉ Обурений адмірал (українець) повідомив поліцію, і уряд наказав дослідити справу. Та вибухла революція 1905 р., і про ту справу забули. Навіть у ХІХ ст. влада записала чимало випадків, коли москвини не ховали своїх мерців, а викидали їх звірям.
◉ Московський уряд не дозволяв науковцям оприлюднювати подібне з архівів, „понеже в них много несуществовавших истин“. Проте 1838 р. дозволив видати кілька книг архівних матеріалів під суворою цензурою94, дозволив проф. М. Костомарову видати кілька книжок історичних розвідок. З тисяч фактів у тих книжках наведемо лише кілька.
◉ За часів т. зв. „смуты“ (1607–1611) повсталі московські стрільці виводили на ганок Кремля зв’язаних бояр і питали юрбу: „Иль любо?“. Юрба кричала: „Любо, любо!“. Тоді бояр кидали на підставлені списи. Потім розтинали їм черева, витягали кишки, відрубували руки, ноги. Юрба (чоловіки, жінки, діти) радісно кричали: „Любо! Любо!“
◉ По смерті царя Бориса Годунова москвини схопили його вдову, доньку і сина, роздягли їх догола, посадили на віз з-під гною і повезли через пеньки й ями до в’язниці. Там вдову задушили, сина закатували в той спосіб, що розчавили йому статеві органи, дочку не вбили одразу „дабы лепотой ея насладится, еже и быше“. Зґвалтованих і закатованих дівчат 1917–1967 рр. в СРСР (а за війни і поза ним) доведеться лічити сотнями тисяч.
◉ Якщо жертви вмирали скоро, то знущалися над мертвими. Наприклад, 1697 року викопали з могили тіло боярина Мілославського, притягнули свинями до помосту, де рубали голови зрадникам, а їхньою кров’ю поливали тіло Мілославського95.
◉ За Лівонських війн (1558 і 1701) московські міщани та селяни захоплювали полонених, відтинали їм носи, вуха, губи, статеві органи, пхаючи їх до рота жертв; здирали з живих всю шкіру, витягали з живих кишки і т. п.96. У 1917–1920-х рр. вирізали у полонених шкіру на плечах і ногах, як офіцерські погони і генеральські лампаси, випікали розпеченим залізом на спинах: більшовикам – п’ятикутну зірку, денікінцям – двоголового орла, петлюрівцям – тризуб, залежно хто і кого полонив.
◉ Року 1812 до московського полону здавалися напівзамерзлі вояки Наполеона. Московські жінки купували у солдатів тих полонених, приводили до своїх осель і там мучили немилосердно. Кололи ножами, видирали волосся, пекли вогнем, відтинали носи, статеві органи і робили ще таке, що не надається до друку. Вбивати не спішили, щоб довше смакувати муки та зойки жертв97. Серед московських чекістів 1917–1967 рр. були сотні жінок, про те, як вони катували в’язнів, написано чимало спогадів колишніх жертв.
◉ За подружню зраду жінок закопували у землю по шию, навіть вагітних. Щоб відразу не вмерли, годували і напували. В селі Камскому закопали двох вагітних жінок: одна прожила 23 дні, друга 1298.
◉ Курцям відтинали носи. Підроблювачам грошей заливали розтоплений метал у горлянку. У кого випадала з рук на землю монета, того карали на горло, бо на монеті викарбовано образ царя.
◉ Боярина, що був прикрасив свою піч кахлями з малюнками якогось птаха, закатували на смерть, бо орел був державним гербом. Чи ж не закатовують тепер в СРСР сотні тисяч людей за подібні „образи“ нових царів, вельмож та за зневажливе ставлення до „великого старшего брата“, його культури та мови?
◉ Німецький лікар Ф. Отон не міг 1685 р. вилікувати московського князя І. Каракучу, за те зарізали його, як вівцю. Жінка великого князя Василія – Соломія була безплідна і покликала лікарку Стефаниду. Довідавшись про це, Василій постриг дружину в черниці, а Стефаниду наказав утопити.
◉ Взагалі у XVII ст. москвини ще палили на вогнищі тих, хто лікував людей, уважаючи їх за слуг диявола. Вигублювали навіть тих, хто мав якусь лікарську книжку (тоді в Україні лікарські книжки були дуже розповсюджені, і лікарів шанували та щедро винагороджували.
◉ Навіть у XV–XVI ст. було кілька десятків лікарів, які скінчили європейські університети і навіть були там професорами: наприклад, Я. Урсин, С. Бірковський, Я. Латошинський, П. Ляшковський, І. Козак, В. Юрський, І. Шоквич та інші). 1677 року закатували боярина Артамона Матвєєва за те, що мав лікарську книжку99.
◉ До покарань, встановлених урядом, місцева влада додавала ще свої, що їх винаходила вже власна „творча уява“. Наприклад, прив’язували тягар до ніг і взимку кидали в річку по шию. Тримали, доки не визнає провини. Чекісти значно перевершили своїх предків.
◉ Лише перелік їхніх катівських способів і засобів жахає людину. Чужинці, читаючи спогади недокатованих, відмовляються вірити, бо це переходить межі людського розуму. Але ці способи теж видумувала не сама кремлівська кліка, як виправдовуються московські емігранти (а їм підтакують малоукраїнські підголоски). Їх винайшли і вживали сотні тисяч місцевих „вірних стражів революції“.
◉ Лише катування вищого ступеню – катування душі – винаходили московські науковці-психологи на чолі з академіком І. Павловим, розробивши науку т. зв. „рефлексів“. Досвід показав, що душевні психічні тортури дають наслідки стократ більші, ніж фізичні. Не фізичний біль, а душевний за життя ближніх змушував сотні тисяч людей ставати таємними виказниками НКВД.
◉ За невдалу облогу Смоленська 1634 р. і за невигідну угоду з Польщею цар Михайло наказав спочатку катувати, а потім відрубати голови 15 боярам та воєводам, а їхні родини вивезти до Сибіру.
◉ Більшовицькі революціонери вивчили психологію і вивозять батька в одне місце, мати – в друге за тисячі кілометрів, старших дітей – у третє, ще далі, а маленьких – до Московщини, де в дитбудинках змінюють їхні прізвища на московські і виховують на яничарів.
◉ Вивезених не поселяють у хатах, як робив кривавий царат, а заганяють далеко від осель до тундри і лишають у снігу проти неба. „Демократична“ влада СРСР розстріляла, закатувала, вигубила голодом, холодом ДЕСЯТКИ МІЛЬЙОНІВ, з яких більше як 99 % і не думали вбивати „советских“ царів, начальників, забирати їхні маєтки. Закон СРСР „Про охорону соціалістичної власності“ карає кількарічною каторгою матір, яка назбирала по жнивах на полі чи на дорозі загублені колоски, щоб нагодувати своїх голодних дітей.
◉ Єгипетські фараони, перські деспоти виглядають янголами, порівняно з московською „демократією“. Кажемо про „демократію“, себто народ, а не лише уряд СРСР, бо всі закони лишилися б мертвою буквою, якби не було МІЛЬЙОНІВ ОХОЧИХ МОСКВИНІВ ЗДІЙСНЮВАТИ ЇХ НА МІСЦЯХ.
◉ Москвини здавна купували українських (та інших) яничарів. Спосіб досить непевний, бо куплені можуть зрадити. народу.
◉ У Московщині ХІV–ХVІІІ ст. кати, крім платні, одержували ще й частину майна страченого, тому завжди було багато охочих на цю посаду. Уряд продавав її тому, хто більше заплатить.
◉ Московська „демократія“ піднесла КУЛЬТ ката на незнану височінь. Хоч пошана до ката існувала в Московщині і до 1917 року, проте за всю її монархічну історію не знайшлося жодного поета чи письменника, який би прославляв професію ката.
◉ Місто Псков вислало до Івана ІV послів просити у царя захисту проти зловживань московського воєводи. Іван наказав роздягти всіх тих послів, поливати їх окропом, палити волосся тощо. Петро І власноручно рубав голови зв’язаним стрільцям і наказував своїм міністрам рубати. В. Голіцин, не вміючи рубати, батував, мучив.
◉ О. Меншиков хизувався, що зарубав 20. Лефорт та Бломберг (француз і німець) відмовилися рубати101. Т
◉ Петро не карав своїх лефортів за відмову рубати зв’язаним людям голови. Московська ж „демократія“ розстріляла кілька тисяч своїх голіциних за те, що замало порубали, як наприклад, П. Постишева, С. Косіора, М. Єжова, В. Балицького та інших. Син Петра І – Олексій був утік 1716 р. до Австрії. Петро урочисто обіцяв простити його і не карати, якщо повернеться. Син повірив батькові, повернувся. Петро негайно посадив його до в’язниці і сам катував шість місяців, доки син сконав.
◉ В. Ленін урочисто проголосив 1923 р. амністію всім емігрантам, які повернуться до СРСР. Тисячі повірили і повернулися. Там їх зустріла доля Олексія. Захопивши 1463 р. Великий Новгород, москвини погнали до Московщини 8 тисяч родин новгородців з жінками та дітьми пішки, не дозволивши їм ні найняти сани, ні взяти теплий одяг.
◉ Те саме зробили, захопивши 1489 р. Псков та Вятку. Дуже багато загинуло в дорозі від холоду, голоду та знущань вартових.
◉ Вивезли з Новгорода 8 тисяч, багато із Пскова та Вятки, але разом не більш як 25 тисяч. Кривава московська „демократія“ ХХ століття з самої лише України вивезла ДЕСЯТЬ МІЛЬЙОНІВ люду. На одній лише Колимі загинуло з голоду, холоду, знущань ВІСІМ МІЛЬЙОНІВ. За один лише 1933 рік Московщина вигубила ВІСІМ МІЛЬЙОНІВ українців голодомором. Вивезла 1937 р. до Сибіру на повільну смерть 3500 тисяч українців.
◉ Розстріляла на місці в Україні 300 тисяч люду102. Це ж майже все населення такої великої держави, як Канада. Якби в Канаді загинула лише одна десята такої кількості, то весь світ здригнувся б. І не лише кричав би, але й надіслав би своє військо припинити геноцид. Кілька менших народів СРСР вже не існує. Винищені до ноги.
◉ Міжнародна слідча комісія вирахувала, що за 25 років в СРСР згинуло 60 мільйонів люду, не враховуючи вбитих на війні 1939–1945 рр. Це знає світ і мовчить. Той світ купував у Московщині 1933 р. українську пшеницю, бо продавалась дуже дешево.
◉ Це той світ, який проголосив, що дві останні війни воював за волю і добробут усіх народів. Інша комісія, враховуючи тих, які не народилися, бо батьки загинули молодими, встановила, що в СРСР загинуло сто мільйонів люду.
◉ Сто мільйонів невинних людей вигубив „богобоязливий“ московський народ. Підкреслюємо – НАРОД, а не лише „кремлівська кліка“, чи „радянська влада“, чи „більшовики“, чи „КПСС“.
◉ Вигублено, бо ж було ще 80 мільйонів нащадків тих, що жінкам просвердлювали дірки в грудях і через них і через рот протягали грубий мотуз і на йому їх вішали. Нащадків тих, хто засипав порохом роти і запалював; хто здирав з живих людей шкіру з голови до ніг; хто відтинав статеві органи; хто закопував по шию вагітних матерів; хто задля розваги на народних святах робив багато такого, що не надається до друку.
◉ Все те чинив народ, а не лише „режим“, бо сучасна наука про спадковість (генетика) вчить, що нащадки дістають від предків не лише фізичні властивості, але й духовні.
◉ У ХХ ст. московський уряд, щоб дати вихід народному потягу до таких розваг, дозволив йому таке. Всі мужчини двох сусідніх сіл разом з дідами і підлітками зустрічалися на умовленому місці і починався бій.
◉ Билися не кулаками, а киями, камінням і великими різницькими ножами. Було багато поранених, кілька смертельно. Жінки, діти спостерігали за боєм, криками підбадьорюючи своїх односельців.
◉ Переможені купували „сивуху“, і обидва села пиячили. У містах бився один „кінець“ (частина) з протилежним. Пора на цю розвагу тривала від Водохреща до Великого посту, майже кожної неділі по Богослужбі. Влада ніби не заохочувала це офіційно, але фактично дивилася крізь пальці, дбаючи, щоб накопичений „бойовий дух“ не вибухнув проти неї.
◉ Після 1917 р. нова московська влада не лише не забороняла, а й заохочувала та щедро винагороджувала той „бойовий дух“. Уряд більшовиків створював у 1917–1936 рр. озброєні „хлібозаготівельні загони“ і висилав в Україну грабувати харчі і вугілля для голодної Московщини.
◉ На його заклик вступати до тих загонів зголосилося в одному лише Петрограді за два дні 65 тисяч чоловік. За 1920-х і дальших років не треба було вже й битися, щоб усе мати.
◉ Призначені на державні посади комісари, командири, директори, інспектори, управителі, уповноважені та безліч інших голодранців і волоцюг уже спокійно заходили до домівок, крамниць, складів, музеїв, церков і брали іменем влади все, що бажали.
◉ Взагалі у нас у Московщині кожний з насолодою б’є когось. І народ уважає биття за корисне, бо ж склав приповідку „За битого двох небитих дають“.
◉ За 1917–1919 рр. селяни закопували полонених червоногвардійців донизу головою так глибоко, що з землі стирчали ноги. Потім сміялися як ті ноги карлючилися. Або високо на дереві прибивали цвяхами одну руку і одну ногу і насолоджувалися муками жертви.
◉ Червоногвардійці ж здирали з живих полонених денікінців-контрреволюціонерів шкіру, забивали цвяхи в голову, вирізали шкіру на плечах, як офіцерські погони і т. п.
◉ Я не знаю, чи де у світі поводяться так жорстоко з жінками, як у московському селі. Московська народна мудрість каже: „Риба – не м’ясо, баба – не людина“, „Для бабів і звірів суду немає“. Коли я питав учасників громадянської війни, чи вони не гидяться вбивати один одного, то вони із здивуванням відповідали: „А кому це шкодить? Людей багато. Всім вистачить“. „А де ж той – так гарно змальований нашою літературою – богобоязний шукач правди і справедливості „русский мужичок“? Я шукав його по всій Московщині і не знайшов. Не знайшов, бо він існував лише у мріях наших письменників, а не в житті“ (М. Горький. „Русская жестокость“).
◉ Знищення людей — звичай варварів. Прояви дикунства проявляються в агресії, в окупації, в негідній поведінці, що свідчить про мізерність людей, їхню розумову обмеженість, низький моральний рівень. У плині третього тисячоліття людство навчилося мирно співіснувати, але в Росії лишився імперський світогляд, расова зверхність і кулачне право.
◉ Спілкуючись з російськими та українськими матерями, відчуваєш велику різницю в поглядах на таку річ, як помста. Там, де росіянки вимагають позбавлення життя, українки говорять «Бог його покарає».
◉ Це говорить про високу духовність української нації і нецивілізованість російської, що сформувалася на землях, яку Геродот відносив до володіння андрофагів (людожерів). Не помилився античний грецький вчений…
◉ Ця тема свідомо замовчується, але вона все одно потребує докладного вивчення етнопсихологів, істориків та багатьох інших науковців.
✇ ДЖЕРЕЛА:
⚑ Володимир ПРОЦЕНКО
⚑ Олександр Франчук
⚑ Павло Штепа *МОСКОВСТВО*
⚑ Геродот, СКІФІЯ (четверта книга «Мельпомена» «Історії в дев’яти книгах»),
