Перевибори Путіна — це не голосування прихильників. Це голосування співучасників
Володимир Путін отримав найбільш вражаючий результат за весь час своєї участі у виборах президента Росії. І взагалі — найбільш вражаючий результат підтримки за весь час проведення виборів президента Російської Федерації.
Ні Борис Єльцин, ні Дмитро Медведєв, ні сам Путін у минулому не спиралися на таке схвалення електорату. Страхи путінської адміністрації щодо низької явки і відносно невисокої кількості голосів, що будуть свідчити про підтримку правителя, не виправдалися — якщо ці страхи, звичайно ж, взагалі були, а не вигадані спостерігачами.
Може виникнути питання: а чому саме зараз? Чому не на минулих виборах, коли економічна ситуація в країні була набагато кращою, не було ніяких воєн і конфліктів, а була впевненість у завтрашньому дні?
Чому тоді у значної частини росіян — навіть і не опонентів влади — викликала роздратування «рокіровка» Путіна і його попередника Дмитра Медведєва, а зараз готовність правителя сидіти в Кремлі до маразму ніякого протистояння вже не викликає?
А тому, що це — перші вибори «післякримського» Путіна. Путіна-агресора. Путіна, який протистоїть всьому цивілізованому світу, який воює з найближчими сусідами, який санкціонує хімічні атаки і кібер-війни. Путіна, який зробив всіх росіян співучасниками своїх політичних і військових злочинів.
Голосування за Путіна — це не голосування прихильників. Це голосування співучасників.
Навіть «маленька людина» відчуває, що в разі зміни або поразки режиму їй самій доведеться поставити собі питання: чому вона була свідком злочинів?
Чому вона не протестувала проти вбивств і бомбардувань? Чому ходила на організовані владою мітинги і раділа чужій смерті біля телевізора?
Це я вже не кажу про тих, хто в злочинах Путіна бере безпосередню участь — силовики, політики, найманці. А у них — сім’ї, батьки, дружини, діти. Ціла орда, яка живе завдяки війні і вбивствам. А є ще армія чиновників, силовиків, бізнесменів, які живуть завдяки корупції, тому, що обкрадають співвітчизників. І цих — не менш тих, хто живе завдяки війні.
Всі ці люди зацікавлені в тому, щоб Путін правив вічно. Для одних росіян це — запорука добробуту. Для інших — ліки від совісті. Інтереси збігаються, навіть не потрібно нічого фальсифікувати. Фальсифікація — це доля фактично завойованих територій, таких, як Чечня або Крим. А завойовники голосують добровільно.
Саме тому не потрібно шукати відповіді на запитання, мандат на що Володимир Путін отримав від своїх безвідповідальних співгромадян. На те, що захоче він і правляче угруповання — на те й отримав.
Найголовніше — це зберегти добробут одних і позбавити від докорів сумління інших. В рамках цієї парадигми у Володимира Путіна велика можливість для маневру — від війни до миру, від конфронтації з Заходом до нових домовленостей, від продовження конфлікту з Україною до пошуку рішень.
Путіну просто потрібно вибрати найоптимальніший для себе варіант. Для себе — не для Росії.
Тому що його співучасники погодяться з усім, що він їм запропонує. Іншої можливості у них вже просто немає — і до його зникнення з політики не буде.
