Рівно 25 років тому — 6 грудня 1991 року, Верховна Рада України прийняла низку важливих для військового будівництва нормативно-правових актів, серед яких закон «Про Збройні Сили України».
В подальшому цей день став днем української армії, однак був важливим виключно для військових і не мав суттєвого значення для простих громадян. Лише після збройної агресії Російської Федерації у 2014 році він набув іншого сенсу і дійсно став одним з ключових свят незалежної України.
В дійсності за чверть століття сучасного періоду існування Збройних сил України, лише два останніх роки можна назвати розбудовою армії. Адже впродовж багатьох попередніх років відбувались, переважно, руйнівні процеси — масове скорочення кадрових військовослужбовців, розбазарювання військового майна, значна деморалізація особового складу, тощо. Цей період, безумовно, увійде темною плямою в історію становлення українського війська.
Переломним моментом в усвідомленні того, що без сильної армії не можливо зберегти незалежність та суверенітет країни, став 2014 рік, коли Російська Федерація окупувала Крим та окремі регіону Донбасу. Але попри тотальну руїну в армії, зради, втрати, шалений тиск і підступність ворога, українським військовим за підтримки держави та волонтерів, все ж таки, вдалося відстояти незалежність Батьківщини та захистити власний народ від агресора.
На сьогодні вже зроблено достатньо багато речей. В рамках комплексного огляду сектору безпеки і оборони проведено оборонний огляд. На законодавчому рівні, затверджені Стратегія національної безпеки України, Воєнна доктрина України, Стратегічний оборонний бюлетень, Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України та Державна цільова оборонна програма розвитку ОВТ. Тобто, ухваленні засадничі документи, які регулюють основні аспекти в секторі безпеки та оборони, і, безумовно, торкаються Збройних Сил.
Тим не менш, достатньо повільно відбувається процес прийняття ключового нормативно-правового акту — Державної програми розвитку Збройних Сил України на період до 2020 року. Лише в грудні цього року Генеральний штаб завершив роботу над проектом програми та передав його на розгляд Кабінету міністрів. Навіть враховуючи швидкоплинність, глобальність і непередбачуваність подій, що відбувалися протягом двох останніх років, по факту є певна «пробуксовка».
Поряд з прийняттям низки нормативно-правових актів на загальнодержавному рівні, відбулися і практичні зміни в самих Збройних сил країни. Затверджено уточнену структуру Збройних Сил, до складу яких включено окремий рід військ – Високомобільні десантні війська – та окремий рід сил – Сили спеціальних операцій.
Сформовано нові військові частини та органи військового управління. Нарощено чисельність кожного виду і роду військ Збройних Сил. Якщо в кінці 2013 року українське військо нараховувало близько 183 тис. осіб, то на сьогодні це 250 тис. особового складу. Протягом лише 2015 року сформовано 15 бойових бригад, 2 полки і 4 батальйони, а також 1 бригаду, 6 полків та 11 батальйонів оперативного, бойового, тилового та технічного забезпечення. Однак досі залишається певний не комплект війська, який за офіційної точки зору «зумовлений процесом переходу від старої армії, яка була, до професійної».
За оцінками МО України є певні досягнення і по видам ЗСУ: «Сухопутні війська, які несуть основне навантаження з виконання завдань в антитерористичній операції, суттєво збільшили свій бойовий склад. Частку посад бойових та бойового забезпечення у складі бойових бригад Сухопутних військ збільшено з 55 до 70 %. У Повітряних Силах проведено нарощування бойового складу зенітних ракетних військ. Збільшено кількість справної авіатехніки за рахунок постачання з державних підприємств відремонтованих, нових та модернізованих бойових літаків. Триває переозброєння радіотехнічних бригад сучасними радіоелектронними засобами вітчизняного виробництва. З урахуванням наявних сил і засобів нарощено систему протиповітряної оборони у східних та південних регіонах. Триває відновлення Військово-Морських Сил. Наразі проводяться заходи з нарощування спроможностей надводних сил, за результатами яких вже відновлено 4 бойових кораблі та 7 катерів. Після завершення державних випробувань прийняті до складу Військово-Морських Сил два малі броньовані катери типу «Гюрза-М». До кінця цього року очікується завершення будівництва ще 4 таких катерів. Розпочато обладнання інфраструктури базування та дислокації кораблів Військово-Морських Сил у портах Чорного і Азовського морів».
Паралельно з цим Міноборони України активно впроваджує стандарти НАТО. Так, наприклад, у 2015 році із 102 стандартів НАТО щодо підготовки військ вже у Збройних Силах набрали чинності близько сімдесяти. Також введено в дію щонайменше кілька десятків нових стандартів з речового забезпечення.
У 2015 році прийнято на озброєння 18 зразків ОВТ, закуплено близько 4700 одиниць озброєння та військової техніки та понад 400 тисяч одиниць ракет і боєприпасів. Процес поповнення озброєнням ЗС України тривав і впродовж 2016 року. Однак, нажаль, відбувається, переважно, відновлення та часткова модернізація наявної у військах техніки. Чисельність же сучасного ОВТ, що потрапляє у війська залишається достатньо малою, хоча і незрівнянно більшою в порівнянні з минулими роками.
Якщо оцінювати фінансування Міністерства оборони України, то воно істотно змінилося. Якщо в 2013 році мова йшла про близько 15 млрд грн., то держбюджетом України на 2016 рік на оборонне відомство було передбачено видатки в сумі 55,5 млрд. грн., а в проекті на 2017 рік взагалі — 64,027 млрд грн. Звичайно, на ці цифри накладає певний відбиток значна інфляція в країні, однак вони все одно більші в порівнянні з минулими роками. Одночасно з цим, залишається не рівномірним розподіл видатків. Так, у 2016 році на розвиток озброєння та утримання військової техніки було передбачено 20 % всього ресурсу, на підготовку військ (сил) — 6 %, а на утримання Збройних Сил — 74 %. Безперечно, ідеальний варіант, коли ці видатки є співрозмірними, десь по третині по кожному з напрямів. Недоліком, також залишається фінансування значних видатків оборонного бюджету із спеціального фонду, який хронічно не заповнюється коштами. Яскравим прикладом став 2016 рік, коли дана стаття взагалі не була наповнення грошима з огляду на неприйняття закону про спецконфіскацію.
Окремий внесок у розбудову української армії вносять іноземні країни. Так, за оцінками Президента України Петра Порошенка допомога за станом на вересень 2016 року перевищила $1,5 млрд. «Зараз виконуються понад 40 імпортних контрактів на поставку в українську армію різних засобів оборони на загальну суму $1,5 млрд. Наші друзі передали бронетехніку, безпілотні апарати, засоби спостереження і зв’язку, радіолокаційні станції контрбатарейної боротьби, прилади нічного бачення тощо» — зазначив у вересні Президент України.
Якщо говорити про перспективи Збройних сил та оборонного відомства загалом, то вони, переважно, прописані в Стратегічному оборонному бюлетені України, який є основою для реформування сектору безпеки та оборони країни. Він ґрунтується на нових поглядах на підготовку держави до можливого воєнного конфлікту, застосування воєнної сили для захисту державного суверенітету, територіальної цілісності України за стандартами і принципами, прийнятими в державах-членах НАТО.
Реалізації запланованих в рамках оборонної реформи заходів має відбутися в три етапи:
— до кінця 2018 року — реформування Міністерства оборони, Генерального штабу, інших органів військового управління, запровадження військового керівництва об’єднаними силами оборони, ефективного оборонного планування та управління оборонними ресурсами, демократичного цивільного контролю;
— до кінця 2020 року — набуття визначених спроможностей Збройними Силами, іншими складовими сил оборони, досягнення ними сумісності та військових критеріїв необхідних для членства в НАТО, створення єдиної системи логістичного забезпечення військ (сил);
— до кінця 2025 року — нарощування основних спроможностей Збройних Сил та інших складових сил оборони за рахунок їх подальшого переозброєння та професіоналізації.
В результаті, система управління Збройними Силами має набути значних змін, які направлені на чітке розмежування повноважень і відповідальності органів військового управління щодо військово-політичного керівництва, яке покладатиметься на Міністерство оборони, як центрального органу виконавчої влади, та військового керівництва силами оборони, яке буде компетенцією Генерального штабу, як головного військового органу планування оборони держави, а також управління застосуванням сил оборони.
Також передбачено чітке розмежування ланки підготовки військ (сил), якою опікуватимуться види Збройних Сил, та питання оперативного управління застосуванням військ, яке буде покладено на Об’єднаний оперативний штаб.
На завершення, хотілося б наголосити на необхідності того, щоб все що планується в рамках реформ обовязково здійснюється. Історія розбудови українського війська свідчить, що значна кількість хороших починань не реалізувалася з низки причин. Дуже часто все списувалися на відсутність коштів та політичної волі до змін. Однак на сьогодні такі аргументи вже не актуальні, адже країна перебуває у, де-факто, стані війни з потужним агресором зі сходу, і часу на роздумів не має.
Антон Міхненко
