Інтерв’ю, яке вийшло сьогодні у Франції.
Дисидентка — Та, що була голосом українського президента протягом двох років, звинувачує його в тому, що він зробив конфлікт основою свого політичного виживання.
Ви були прес-секретарем Володимира Зеленського протягом двох років. Який погляд ви маєте на цей період і в який момент ви почали сумніватися в ньому?
Я працювала з ним два роки і була, так би мовити, однією з його найвідданіших пропагандистів. Прес-секретар не говорить від свого імені: він є голосом президента і не може публічно йому протистояти. Уже в 2021 році я стала дуже критичною наодинці. Багато хто з нас думав, що він не завершить свій перший термін. Його брак професіоналізму був очевидним: він посварився з адміністрацією Байдена, з американськими дипломатами, його відносини з Меркель були жахливими… Потім вибухнула війна. Як і більшість українців, я була вдячна, що він залишився в країні. З червня 2022 року все змінилося. Я почала відкривати механізми корупції, маніпуляції. Цензура прогресувала, демократія відступала. І я зрозуміла, що Зеленський надає більше значення своїй владі та потокам грошей, ніж своїй власній країні.
Чи стала різанина в Бучі особистим поворотним моментом?
Я достатньо добре знаю Зеленського, щоб знати, хто він насправді. Після Бучі він зіграв роль: під час свого візиту він виглядав засмученим. Через кілька днів я зустріла людину, яка щойно провела з ним час. Ця людина розповіла мені, що, намагаючись поговорити з ним про трагедію, Зеленський просто відповів: «Чому ти так хвилюєшся? Усе гаразд». Я одразу подумала: «Ось справжній Зеленський!» Він завжди прагне насолоджуватися життям і бути в центрі уваги. Це його особистість.
Що він представляє сьогодні у ваших очах?
Я вважаю, що він став головною проблемою моєї країни. Світ зрештою сплутав Україну з обличчям однієї людини. Він повірив у цей образ, виготовлений з нуля. Я вірю, що Зеленський сьогодні є головним бенефіціаром цієї війни. Завдяки їй він залишається при владі, оскільки скасував вибори. Навколо нього обертаються компанії, пов’язані з його близькими, які отримують мільярди євро від Європейського Союзу. А для такого нарциса, як він, аплодисменти всього світу мають величезне значення.
Чи збагатився він цією війною? Він або принаймні його друзі?
Майже всі люди, призначені Зеленським, сьогодні звинувачуються в корупції. Візьміть Тимура Міндіча, головного обвинуваченого в корупційному скандалі «Енергоатом» (близько 100 мільйонів доларів хабарів — ред.), який знає його вже дуже багато років: підприємці злили записи, на яких його чути, як він обговорює з міністром оборони мільярди євро, призначені для Fire Point — компанії, підтримуваної президентством. Ці розмови створюють відчуття мафіозної діяльності. Я ніколи не бачила його банківських рахунків, але якщо майже все його оточення звинувачується в корупції, як можливо, що президент нічого не знає? Є дві гіпотези. Або він некомпетентний. Або він вдає, що нічого не бачить.
Проте більшість західних лідерів, як Макрон, продовжують підтримувати Зеленського і вважають його героєм війни…
Для цього є кілька причин. Одна з них політична: саме Макрон погодився виділити мільярди євро. Визнати сьогодні, що Зеленський не той, ким себе видає, зашкодило б іміджу будь-якого політичного діяча, який погодився роздавати ці гроші. Інша причина полягає в тому, що більша частина сум насправді йде на місцеве виробництво зброї: Європейський Союз виділяє кошти своїм власним країнам, своїм промисловим групам, що спеціалізуються на озброєнні.
У цьому контексті нескінченного конфлікту і масової корупції чи підтримують його ще українці?
Дуже мало. Ті, хто його ще підтримує, часто працюють на уряд або безпосередньо отримують вигоду від системи. Серед людей, яких я знаю, величезна більшість його більше не підтримує: вони вважають, що Україна стала автократією.
Чи маєте ви приклади цього авторитарного дрейфу?
Примусова мобілізація! Чоловіків заарештовують на вулиці центри комплектування, а потім незаконно утримують. Деякі стрибають з вікон, інші гинуть. Нещодавно чоловіка шістдесяти років, який навіть не підлягав мобілізації, силоміць посадили в машину, тоді як його власний син уже воює в армії. Відповідальних практично ніколи не карають. Зеленський зруйнував довіру людей до держави, і це підірвало будь-яку мотивацію воювати. Держава звинувачує тих, хто тікає з країни, а народ звинувачує державу: це взаємна нелояльність.
ЗМІ створюють враження, що Україна нещодавно взяла гору. Навіть Трамп і клан MAGA, здається, схиляються до цієї позиції…
Багато хто говорить лише про військові питання. Але для українців, які живуть цією війною щодня, це нічого не змінює. Ми живемо під атаками дронів, під ракетами, під бомбами. Ось головне: навіть якщо Росія програє, це не означає, що Україна виграє. І Росія не програє. Поясніть мені, як українська мати має радіти, тому що горить російський нафтопереробний завод: це не поверне їй чоловіка, це не захистить її дітей. Росія адаптується, вона ремонтує свої НПЗ. Я щодня дивлюся на карти: ми втрачаємо територію, людей, нашу економіку, нашу демократію, наше майбутнє.
Хто ж тоді, на вашу думку, реально виграє цю війну?
Ніхто. Ні українці, ні росіяни, ні європейці, ні американці. Єдині переможці — ті, хто живе цією війною: деякі політичні діячі, деякі лобісти. Народи — ті, хто платить ціну. Україна фіксує рекорди цивільних загиблих і поранених: минулого місяця близько 2000 поранених і 268 загиблих; у липні вже 377 загиблих, і підсумок може сягнути 400… Ми зникаємо. Я дивлюся, як моя країна вмирає, поки чую аплодисменти на Заході.
Який масштаб цього демографічного зникнення?
У 1991 році, на момент нашої незалежності, нас було 52 мільйони жителів. Сьогодні я здивувалася б, якби їх було більше 25. Щороку, навіть за обережними оцінками, ми втрачаємо 600 000 людей через високі ризики смерті: половина населення — пенсіонери, народжуваність низька, смерті через війну і, звісно, є вигнанці, які більше не можуть витримувати цей конфлікт. Всередині самої країни наше майбутнє вислизає від нас. У Харкові ЮНІСЕФ встановив, що 40 % дітей 10 років не вміли читати.
Вас звинувачують у проросійськості. Яке повідомлення ви адресуєте західнянам?
Зупиніть цю війну! Врятуйте Україну! Часто наводять приклад Фінляндії: так, вона втратила території на користь СРСР, але зберегла свою державу, свій народ і свою свободу. Щодо звинувачення в проросійськості — це найлегший аргумент. Жодна спецслужба у світі не зможе підтвердити таке, бо немає нічого: це набагато простіше, ніж аналізувати глибину цієї війни. Якщо ви з тих, хто хоче перемогти Росію ціною української крові і смерті мого народу, то ви втратили всю людяність — незалежно від того, що ви кажете. Я кажу це голосно і чітко, бо знаю, що час для нас обмежений.
Колишня прес-секретар Зеленського дала інтерв’ю французському виданню «Journal du Dimanche» і здивувалася, мовляв, якщо все оточення Зеленського звинувачують у корупції, як Зеленський міг про корупцію не знати?
Ще вона заявила що всі хто підтримує ЗЕ або працюють на уряд або «безпосередньо отримують вигоду від системи». Простіше — це найманці влади. «1000 говорячих голів», як назвала їх Мендель раніше.
Мендель розкритикувала наявну систему мобілізації і закликала зупинити війну «як Фінляндія» добто шляхом віддачі частини територій окупанту.
Мені цікаво, що наказала зелена ОПУ своїй ОПУщеній ЗЕботві — негайно обірвати обкладинку з книжки «Кожен з нас президент» і приклеїти нову, де автором обозначений Подоляк або Литвин? Чи всі примірники твору «Кожен з нас президент» треба негайно спалити і розсіяти вітер?
Взагалі от дивно. Серед колишнього оточення Зеленського ми маємо звинувачених у зраді, звинувачених у корупції, тих хто співає з ворогом в унісон… Там є бодай хтось, хто позбувшись посади став відстоювати проукраїнську позицію або пішов до ЗСУ?
ДРАМА КОЛИШНІХ
Частина 1.
Сенсація з секонд-хенду: драма невитрачених почуттів та кадрових парадоксів
У вітчизняному медіапросторі знову вибухнула повномасштабна драма. Колишня прессекретарка президента Юлія Мендель дала французькій пресі інтерв’ю, від якого у вітчизняному телеграмі та Офісі Президента почалося колективне заламування рук:
«Проросійська зрада!», «Двері не зачинила!», «Ніж у спину!».
Але якщо подивитися на це без зайвого патосу, перед нами — класична сага про те, що справжня любов і старі образи не іржавіють. Вони просто змінюють форму і переходять у нескінченний конфлікт двох колишніх, які давно розійшлися, але за будь-якої нагоди намагаються кинути один в одного чашкою.
1. Двоє в одному човні (або парадокси кадрової політики)
У цієї історії обоє хороші, і дивує не стільки сама сварка, скільки суцільний логічний абсурд стосунків у цій дуетній історії:
➤ З боку Зеленського:
Він у розмові з американською блогеркою емоційно та без жодної аргументації наїжджає на колишню співробітницю, просто обзиваючи подібних спікерів «божевільними».
І тут виникає закономірне запитання до кадрової політики Офісу: якщо вона така «божевільна» чи «непрофесійна», то хто той геній, який особисто її обирав, призначав указом і тримав на посаді офіційного речника держави цілих два роки?
➤ З боку Мендель:
Вона у відповідь збирає всі чутки, зливи й образи і біжить до французького журналу. Але вибачте: якщо вона бачила тоталітарність, некомпетентність чи жахливість Зеленського, якщо вона це бачила й категорично не сприймала — то чому ж вона продовжувала на нього працювати?
Що саме змушувало її два роки поспіль щодня з виразом глибокої відданості на обличчі виходити до трибуни й переконувати весь світ у його геніальності?
Ось у цьому вони абсолютно однакові. Один безпідставно обзиває з високих трибун колишню підлеглу, а інша, замість принципової позиції під час роботи, чекає приводу, щоб вивалити накопичену приватну образу в іноземну пресу.
2. Секрет Полішинеля для французьких вух
Коли знявся цей кіпіш, будь-який притомний українець пішов читати це «скандальне інтерв’ю», очікуючи побачити там як мінімум шифр від ядерної валізки або кардинально нові викриття.
І що ж ми там побачили? Абсолютний нуль нових фактів.
Усе, що вивалила французам Мендель:
Про скандали навколо Міндіча та «Енергоатому»
Про схеми на закупівлях Міноборони,
Про жорсткі методи мобілізації з боку ТЦК,
Про загрозу демографічної кризи —
це рециклінг українських новин трирічної давнини. В Україні про це щодня пишуть усі ЗМІ, говорять у кав’ярнях і сперечаються на кухнях. Для парижанина це, можливо, звучить як відкриття Америки, але для українців це «сенсація» того ж рівня, що й новина про те, що Дніпро впадає в Чорне море.
3. Проросійськість чи дзеркальне відображення?
Окремий комедійний пласт — це звинувачення Мендель у «проросійськості» через її тези про те, що «війну треба закінчувати, а людські життя важливіші за території».
Але стривайте! А хіба не сам Зеленський у своєму нещодавньому інтерв’ю американській блогерці Лорі Лумер сказав буквально наступне:
«Якби ми могли зупинити війну завтра та досягти припинення вогню, це було б краще, ніж боротися ще 10 чи 20 років за перемогу, продовжуючи втрачати наших людей».
Тож якщо дотримуватися логіки ревних критиків інтерв’ю Мендель: якщо заклики до зупинки війни заради збереження людей є «проросійськими», то виходить, що пані Мендель просто цитує свого колишнього шефа. І в цьому нарративному дзеркалі вони знову опиняються в абсолютно однаковій позиції.
4. Помилка про «єдиного бенефіціара» та казки про острів Невезіння
Але головна фундаментальна помилка Мендель — це її теза про те, що «Зеленський є головним і єдиним бенефіціаром цієї війни».
Оцінка повністю повз ціль.
Якби все було так просто!
Якби війна трималася на бажанні лише однієї людини, її б давно задушили, зупинили чи переконали за зачиненими дверима. Війна триває так довго саме тому, що в ній зацікавлена величезна кількість сторін — від зовнішніх геополітичних гравців і глобального ВПК до цілих прошарків місцевих бенефіціарів.
І найголовніше: сам Зеленський — якраз та фігура, яка в разі фіналу завжди зможе домовитися. Умовно кажучи, домовиться з Трампом чи європейцями про якісь гарантії, отримає свій «острів Невезіння» десь у тихій гавані й спокійно писатиме мемуари.
А от хто реально зацікавлений у нескінченному продовженні нинішнього стану — то це його свита і команда. Отут якраз сидить справжній шкурний інтерес. Бо як тільки війна закінчується і вмикається юридична та політична відповідальність, саме чиновникам, замміністрам, кураторам схем та «ефективним менеджерам» доведеться відповідати на дуже складні запитання НАБУ, ДБР та власного народу. У них майно відберуть, перспективи помножать на нуль, а втікати їм буде нікуди — їх шукатимуть по всьому світу. Вони це чудово розуміють.
Частина 2.
Французький пасьянс, взаємний розрахунок і головна правда
Але якщо для українця в цьому інтерв’ю немає жодного нового слова, то постає головне запитання: чому ця публікація з’явилася саме у Франції і саме в цьому виданні?
Тут відбулося зіткнення двох чітких політичних розрахунків напередодні французьких виборів 2027 року.
1. Чий це майданчик і хто кого використав?
Газета Le Journal du Dimanche (JDD) належить консервативному магнату Вінсану Боллоре, який послідовно будує правоконсервативний медійний кулак для демонтажу курсу Еммануеля Макрона та приходу до влади правих сил (від Еріка Земмура до Марін Ле Пен).
Вибір майданчика не був випадковим. Мендель, цілком імовірно, чудово розуміла, що німецькі, польські чи американські медіа першого ешелону не стануть друкувати збірку її приватних образ. Вона свідомо пішла туди, де на такий контент був попит, розраховуючи використати французьку пресу як майданчик для точкового удару по Зеленському.
Але відбувся класичне взаємне перехоплення розрахунку: вона думала, що використовує їх для помсти ексшефу, а французька правоконсервативна машина використала її як «живий доказ зсередини» для атаки на Макрона та підготовки ґрунту до виходу Франції з військових коаліцій.
Така технологія непоодинока:
➤ Згадайте, як розмовою Зеленського з Трампом у 2019 році американські демократи били по Трампу, втягуючи Україну в імпічмент.
➤ Згадайте, як Трамп намагався використати Зеленського проти Байдена через розслідування по Burisma.
➤ Згадайте, як блокуванням допомоги Україні в Конгресі республіканці билися з Байденом за кордон із Мексикою.
Український контекст постійно намагаються приватизувати для чужих внутрішньополітичних розбірок.
2. Головне, про що всі забули: проблема не в тому, ХТО розказав, а в тому, ЩО відбулося
Але у всій цій галасливій медійній кампанії з таврування Мендель суспільству намагаються нав’язати хибний і дуже небезпечний фокус.
Нам пропонують обговорювати «зраду» речниці, яка винесла бруд з хати, і за цим гнівом намагаються сховати найголовніше:
все, про що вона сказала — це правда.
Проблема суспільства і держави не в тому, що Мендель чи хтось інший розповів французам про корупцію та свавілля.
Проблема в тому, що все це існує в реальності.
— Якби не було «Міндічгейту» та корупційних скандалів навколо «Енергоатому»
— Якби не було грабіжницьких закупівель у Міністерстві оборони та розпродажу майна
— Якби не було дикунства й злочинів з боку окремих представників ТЦК на вулицях —
то Мендель просто не було б про що розповідати. Їй не було б чим заповнити навіть один абзац французької газети.
Намагання змістити акцент із самих злочинів на того, хто про них вголос заговорив — це спроба сховати проблеми всередині країни й вдавати, ніби «все добре, поки ми мовчимо». Але це ілюзія.
Висновок:
Краще б для країни було не те, щоб Мендель мовчала, а те, щоб усередині України не було приводів для таких інтерв’ю.
Щоб не було корупційних схем, не було безкарності й не було злочинних переборів. Бо країну руйнує не той, хто описує хворобу, а ті, хто її створює та покриває.
