Володимир Зеленський у вечірньому зверненні 2 квітня поскаржився на європейців, які не можуть виконати обіцянку і надати Україні 90 млрд євро:
“Європейський пакет підтримки на 90 мільярдів євро для України досі заблокований. Це проблема, що європейці не можуть знайти рішення і виконати те, що обіцяли. 5 мільярдів із цього пакету мали піти саме на підготовку України до зими та на оперативне відновлення”
Факт: ці 90 млрд дійсно заблоковані Віктором Орбаном. У ЄС чекають виборів в Угорщині з надією на зміну ситуації.
Але є інший факт, про який Зеленський не говорить.
Уже зараз Україна може отримати 4 млрд євро від ЄС.
Ці гроші не заблоковані. Вони не потребують Орбана. Вони вже готові.
Єдина умова — реформи.
Зокрема:
— конкурсні відбори на керівні посади в прокуратурі
Що зробила влада Зеленського?
У липні минулого року депутати його більшості разом з нападом на НАБУ і САП:
— скасували конкурси на керівників обласних прокуратур
— посилили ручний контроль над прокуратурою
Тобто зробили ще гірше.
Як наслідок, генпрокурор Зеленського Кравченко сьогодні особисто розставляє людей на ключові управлінські посади.
Це прямо суперечить зобов’язанням перед ЄС.
Більше того — у парламенті навіть немає законопроєкту, щоб це виправити.
Тобто:
гроші є → реформ немає.
І ці гроші вже “запаковані” і чекають.
Без Орбана. Без виборів в Угорщині.
Чи варто критикувати ЄС? Так.
Але наскільки переконливо це звучить, коли українська влада сама не виконує свої обіцянки?
І це лише початок.
Після розблокування 90 млрд Україні доведеться виконати ще більше реформ — передусім у сфері справедливості.
За цей напрямок на Банковій досі відповідає Олег Татаров.
Із 10 пунктів плану “Качки–Кос”, які Україна обіцяла провести у 2026 році, виконано:НУЛЬ.
Громадські експерти оцінюють прогрес у 9% зі 100 можливих.
І це — завищена оцінка. Лише за рахунок того, що десь в уряді взагалі обговорюють ці реформи.
Проблема не лише в складному забюрократизованому ЄС.
Проблема в тому, що влада Зеленського не робить те, що сама пообіцяла.
А гроші за ці обіцянки вже лежать і чекають.
Політика звалювати всю провину на союзників, опозицію, нелояльних мерів, небайдужих та пасіонаріїв чудово прижилася в українському суспільстві. Знаходити «ворога» і перекладати на нього всю відповідальність — це стратегія смарагдової влади. І вона успішно працює на фоні роботи єдиного марафону, позитивних підспівувачів.
Президент Зеленський знову грає знайому роль ображеного прохача, якому, мовляв, не дали вчасно черговий транш у 90 мільярдів євро від ЄС. І ось уже країна, за його логікою, ризикує не пережити зиму. Звісно ж, не через хронічні “міндічівські” схеми в енергетиці — про це в таких виступах згадувати не заведено.
Паралельно звучить інша нота — розчарування: європейці, бачте, не поспішають призначати конкретну дату вступу України до ЄС. Наче мова йде про бронювання столика в ресторані, а не про складний процес інтеграції, який вимагає не емоцій, а рішень.
Але президент мовчить щодо реалізації реформ, які мали б стати квитком до Європи, а не перетворитися на черговий список обіцянок без термінів виконання. Йдеться про десять пунктів, презентованих віцепрем’єром Тарасом Качкою разом із єврокомісаркою Мартою Кос. Десять кроків — нуль результату.
І це вже не питання політичної риторики. Коаліція експертних організацій, включно з Центром протидії корупції, оцінила прогрес у скромні 9% із ста.
Але замість висновків і реалізації реформ ми чуємо лише звинувачення. Замість відповідальності, дитяча образа — ЄС, мовляв, не виконує обіцянок. Хоча, якщо дивитися без політичного гриму, ситуація виглядає простіше: ніхто не інтегрує країну, яка ігнорує власні зобов’язання.
Бо реформи це не подарунок Брюсселю, а базова гігієна держави на її ж користь. І вони потрібні не комусь “там”, а нам — тут, хоч і не всім — у вузькому колі наближених, тих самих “міндічів”, попит на зміни традиційно відсутній.
