Суб’єктивне спостереження — попередній тиждень натякнув, що все буде «таке собі». Ми, скоріш за все, виграємо війну, але потім усі епічно пересруться із усіма, а на троні вмоститься закомплексований і самозакоханий авторитаризм.
.
І байдуже, як його зватимуть той авторитатризм, Вовочка чи Андрюша, чи якось ще.
«Не на часі, бо війна» замінять на «не на часі, бо країну піднімати треба».
Ми досить просто відомовимося від свободи слова. Чому вона зайва — причину підберуть і «простим людям» все пояснять. Тих, хто ставитиме незручні питання будуть хейтити. Для годиться влада дозволить «офіційні» альтернативні ЗМІ і буде регулярно тим пишатися, мовляв «от у нас і альтернативні думки є». Там себе тепло почуватимуть професійні розслідувачі.
Активісти будуть знаходити ніші для існування (чи виживання) — одним грант, іншим наглядова рада, а там і до «замміністра» доростеш, якщо чемно вестимеш себе.
Від тих, хто вернеться з війни чекатимуть «прийдуть порядок наведуть». Але вони: хто підніматиме з руїн власне життя, родини, бізнес… хто одразу махне рукою і поїде геть, бо сил на новий бій із реаліями вже не буде… хто на адреналіні ломанеться назустріч викликам і одразу почне розчаровуватися… В суспільстві буде жорсткий ПТСР і… образа — «за що побратими гинули».
Хто дасть тому раду? Частина шукатиме наступного рятівника (тобто на кого спихнути відповідальність за «чому_нічого_не_змінюється») — чергові прізвища «от_це_точно_правильний_вибір». Менша частина хотітиме «нарешті_партій_із_ідеєю», але так, щоб фінансував хтось. Геть мало-мало будуть намагатися шукати навіжених, у котрих ще не вкляк ентузіазм.
Злість на фразу «а ми говорили» буде підтвердженням — вони ж таки говорили, тільки більшість воліла не чуть. Більшість і надалі не визнаватиме, що винна — вона, її інфантильне глупство.
Якийсь поступ вперед трапиться, але ривка — ні.
Якщо не станеться дива…
Ще одного
Віталій Гайдукевич
Вчора після прес конференції мучило питання, навіщо Банкова затіяла таку подію, яка принесла Україні мінуси, і навіщо Нікіфоров дозволив журналістці 5 каналу озвучити своє питання.
Що ж побачили ми та світова спільнота загалом? Світ побачив, що Україну очолює особа, яка є егоїстичною, емоційно неврівноваженою, мстливою, з атрофованим контролем емоцій, істеричною, в загостреній фазі манії величі, з поносом слів і відсутністю думки, цілковите ЗЕРО без папірця з чужими текстами. Ще світ побачив, що у нас серйозна загроза свободі слова, бо окрім відключення опозиційних каналів ще й відключають мікрофони опозиційним журналістам.
Неначасники, які стверджували, що Зеленський змінився, став патріотом і взяв на озброєння гасло Порошенка Армія Мова Віра також мали змогу зробити для себе відкриття, бо почули від найвеличнішого Боневтіка, що:
1. «Ніхто не очікував, що від росії буде бажання знищити нас повністю». А які були сподівання? Що знищувати будуть тільки ненависних Банковій згідно списків Портнова, складених під одобрямс влади?
2. У президента були звичайні людські помилки, зате не було фатальних. Отже, він досі не визнав, що сотні тисяч смертей – це страшенна трагедія, яка є результатом його політики впродовж 3 років і проваленої підготовки напередодні повномасштабного вторгнення, і це навіть не фатальна помилка, а злочин. У нього немає жодного докору сумління, що Україна вся в сльозах і вогні, зате він не дочекається, як по тілах українців пройде до слави переможця.
3. Деокупував Київ. Від кого? Від опозиції? Від активно налаштованої частини суспільства, яка гине на фронті?
І ось тут відразу прийшла відповідь на питання, навіщо ця ганьба затівалась і навіщо дали можливість журналістці 5 каналу озвучити питання. Справа не у питанні, а у відповіді.
Метою було задовольнити своє его – протиставити президента перемоги, як він сам себе назвав, «олігарху», «власнику каналу» Порошенку, який не зміг здобути перемогу, а він зможе. Війну з кремлем Зеленський вже давно закінчив — скинув на Захід та українців, а воює з Порошенком і ця війна саме на часі. І наплювати йому, які висновки зробить світ з тієї ганьби під назвою прес конференція і як вони вплинуть на нашу допомогу, бо мета рейтинги і кожна подія використовується для їх збільшення, навіть така як ця, яка виявилась провальною для України.
Захід докладає величезні зусилля, щоб прикрасити нашу ганьбу, яка технологічним обманом опинилась в кріслі президента, залучає величезну кількість людей і ресурсів для режисури прийому «лідера» в США та візиту Байдена, щоб показати раші напередодні вирішальних битв ніби в Україні сильний лідер, з яким всі рахуються. А Банкова в цей час одним махом перекреслює всю титанічну роботу Заходу, показуючи світу і раші голого короля — повного неадеквата, який закінчив війну з рашистами, бо він вже переможець, зате продовжує війну з Порошенком.
Світлана Білуник
.
В українського демократичного, вільного, сильного, незламного суспільства є питання до свого, демократично обраного президента — і це нормально.
До будь-якого президента і в будь який час є питання. І часто — це незручні, гострі питання.
А під час великої кривавої війни, що починається за каденції президента, який дуже впевнено прийшов під лозунгом «закінчити війну», таких запитань ще більше.
А після декількох років розповідей про «какую разніцу», «надо просто пєрєстать стрєлять», «посмотрєть путіну в глаза», і різних намагань виконати «Мінські умови», підписати капітуляційну формулу Штанмаєра тощо, ще більше запитань.
І ще більше запитань, коли президент каже не зважати на західні розвідки про велике вторгнення і готуватися до шашликів, в той час, як на кордонах півроку вже стоїть 200-тисячна орда, а західні країни вивозять свої посольства.
Ці питання нікуди не зникають, навіть (і тим більше!) після того, як цей президент нікуди не тікає. Ці питання не розчинаються в повітрі, не забуваються, і навіть не знищуються російськими ракетами.
Ці питання будуть існувати і вирувати, доки на них не будуть дані відповіді. Це можуть бути неприємні відповіді, можуть бути виправдовувальні, можуть бути відповіді-каяття, найважливіше — вони мають бути правдивими.
І чим далі президент і його команда будуть тікати від цих відповідей, чим довше вони будуть намагатися від них відсторонитися, тим неприємнішими і гострішими будуть ці запитання.
————-
Здається, ми почали забувати.
Тож, нагадаю.
