Сьогодні майже місяць, як ми почали проганяти по інтенсивному курсу 100 ВОС (військово-облікова спеціальність стрілець). Поки що в умовно тестовому режимі. Просто щоб зрозуміти наскільки ефективно працює запропонований нами механізм. Курс два тижні. 14 днів.
За цей час стрілець гарантовано — впевнено стріляє по всім нормативам СВ. 100-200-300 і 400 метрів. Стріляє з незручних позицій. Стріляє з переносом вогню по фронту та в глибину. (150-500 м). Стріляє і влучає згідно нормативам (трошки краще). Має базові знання з тактичної підготовки. Переміщення, розвертання в бойовий порядок, спішування з техніки, проходи всіма основними способами. Робота на техніці. Бій в забудові. Евакуація пораненого. Два заняття по такмеду (один практичний при виконанні вправи — бій в місті). Мінно вибухова безпека. Базова. Обладнання вогневої точки, окопів, опорних пунктів. Топографія. Зв’язок. І ще кілька прикладних дисциплін. Кожного дня стріляє (одиночними, усвідомленими пострілами) і кожного дня чистить зброю. Саме головне він знає що і навіщо він робить. В межах відділення або малої групи.
Кожного тижня заїзд групи в 80 чоловік. Місяць — 360 стрільців плюс мінус. Ми поки що обмежені полями для стрільби, наявністю інструкторів/викладачів і розміщенням. Все це ми робимо в зоні ураження ворожих вогневих засобів. Все це ми поки що робим в ручному режимі при підтримці головнокомандувача. Зараз формується два навчальних підрозділи та навчальний організм з повним штатом.
А тепер саме цікаве. З першої групи в 80 чоловік, після двох тижнів розкрилися піхотно-лідерські чакри у 11 бійців. Вони відправлені навчатись на наш тренінг молодших командирів піхотних відділень. Теж скорочений до 14 днів. Вони повернуться командирами піхотних відділень і зможуть разом з інструкторами формувати і навчати собі відділення. А потім, по суті, злагодженим відділенням повертатися в війська. Кращі пройдуть ще двотижневе навчання для отримання навичок як інструктори.
Прикол в тому, що перша група була єєєммм не дуже якісно відібрана. Скажем так. Бо командири вже звикли — якщо когось забирають вчитись, назад не повертають. Тому самих здібних тримають біля себе. Після того як до них повернулись їх бійці, яких вони вважали «не дуже» і показали високий рівень, вони трошки підохуїли і почали змінювати відношення. Хоча все одно оця тема — кращих не відпускати, досі працює.
З другої групи вже 15 чоловік були відібрані по показникам, як кандидати на сержантське навчання. Розумієте, ці люди рік тому були цивільними. Вони не мали досвіду. Але якщо з ними попрацювати грамотно та інтенсивно, вони дають гарний результат.
Саме головне — все це ми робимо з викладачами та інструкторами, які вже на службі. Ми не залучаємо сторонні ресурси. Ми просто навчаємо, розкриваємо людей, звертаємо у свою віру. Ми виростили по суті з нуля групу сержантів інструкторів, які мають бойовий досвід і зараз вже навчають і стрільців і сержантів.
Ми просто оптимізуємо той ресурс який вже є. Ми просто тяжко і багато працюємо з людьми. Бо в нас не путь самурая як в учєбках. А конкретна ціль — піхотинець повинен нищити ворога в піхотному бою. Дочекатися і знищити. І залишитись живим. Бо наша ціль не вмерти. А зупинити ворога.
А ще ми на ділі показали, що в нас уже зараз в військах є сержантський потенціал. Що в нас дуже багато людей, які спроможні бути лідерами і молодшими командирами. Просто треба дати їм знання та навички.
Дуже гарним показником для нас став факт, коли нам один з комбатів прислав «інкогніто» своїх інструкторів чи помічників інструкторів, для того щоб вони пройшли 14 діб і перейняли методику. Спочатку хотів злитися, але мені правильно підказали більш досвідчені побратими — це по суті визнання. Хай тирять методику, все одно ми працюємо по програмі сухопутних військ. Просто викинули не потрібну «воду» і в’йобуємо з 100% віддачою.
Ну, а тепер про погане. На фотографіях наша «сержантська школа». Все організовано людьми, які мали бажання та підтримку командування на певних рівнях. Розумієте? Це зроблено зараз з наявних ресурсів. Туди не залучалися величезні кошти. Хоча без волонтерської допомоги не обійшлися б. Але це складова компонента цієї війни. Просто взяли скомпонували та зробили ефективно з того шо є. От як для себе. Як би я хотів щоб мене навчали. Знайшли слова і дали результат. Просто визначили мету. Ціль і дедлайн. А не шлях самурая. І після перших гарних результатів, маємо репутацію, яка вже допомагає масштабуватися та розширюватися. Просто треба робити гарно.
Трошки гірші, але приблизно такі ж умови у стрільців. Просто не можу «світити».
А поганого тут те, що я не можу викладати фото з шкіл сержантів в навчальних центрах сухопутних військ. Бо там адіще. Бо там всім на все похуй. Бо там не працюють на результат, не навчають а відбувають номер. Бо всі полігонні впевнені, що війна то десь далеко і їх ніколи не торкнеться. І для них час обіду важливіше чим розклад занять. Бо після них люди проїздять з сертифікатами але без знань та уміння.
Нам на перший заїзд стрільців, одне з командувань, прислало аж пів сотні сержантів інструкторів. Ну, з тих хто має запис в військовому квитку і був відмобілізований сержантом. З сертифікатами, все як книжка пише. Але ми не в книжці, а на війні. Тому ми дуже прискіпливо відносимся до інструкторського складу. Бо кожен сержант, а тим більше інструктор моє вміти базові речі, яким може навчити бійця та використати на полі бою. Він має вміти стріляти. Та має вміти приводити зброю до нормального бою (пристрілювати). Бо до пизди те лідерство, коли тобі боєць каже — в мене щось зі зброєю, а ти не можеш йому показати що зброя в порядку або «прибити» її в польових умовах. Зразу з «лідера» в очах бійців такий фахівець стає просто пиздоболом. З купою сертифікатів. Бюрократ та кар’єрист.
Ми всіх проганяємо через вогневий рубіж. Слова словами, але папір точно скаже. 100 метрів, аркуш А4. 10 пострілів. Все, більше нічого не треба. Не хочу казати деталі, але з цих надісланих людей ми не залучили жодного до навчання. Два тижні ці люди просиділи без діла, а коли ми запропонували їх підтягнути на наших курсах, виявили бажання аж 2. Вони зараз навчаються і дають не поганий результат. І це масове явище, коли присилають навчати людей, які самі не можуть зробити те, чому вони навчають. Які навіть уявлення не мають про механіку процесів які вони «викладають» по «бумажкам». І це є проблема. Можливо серед них буде багато хороших і мотивованих людей. Але вони не впевнені в собі через брак знань. Вони від першого питання «пливуть» і тому стараються казати загальними якимось образами, щоб не нарватися на запитання.
Тому зараз на жаль, ми виходим на повний замкнутий цикл. Зі стрільців відбираємо зірочок на сержантів та навчаємо їх. Потім з них відбираємо зірочок та навчаємо на інструкторів. А потім вони під наглядом золотого фонду стають інструкторами і цикли повторюють. Саме страшне, що це час. Час який ми втрачаємо. Час якого нам не вистачає. Час який хлопці на першій лінії виграють нам ціною свого життя. Нова зброя та техніка то все дуже гарно. Тільки нею треба комусь воювати. А всі хто хотіли та могли, вже тут. А з тими кого мобілізують, треба дуже і дуже багато працювати. Бо вони не впевнені в собі. І налякані. Але це проходить як тільки людина отримує впевненість в собі. А впевненість в собі та в зброї дає тільки навчання високого рівня.
