В рефріджераторі. З біркою на чорному чи білому пакеті

Коли розумієш, що причина гуркоту та руйнувань — не якась природна стихія, на яку ти ніяк не впливаєш. Причина — якесь чмо з російського болота. Воно живе, дихає, розмовляє, краде речі, ходить в туалет чи за кущ. У нього є паспорт росії та якісь прості радощі — з жінкою перепихнутись, м’яса пожерти та бухнути «за пабєду».

І це чмо — живе. А значить, його можна вбити. І другого, і сотого, і двохсоттисячного — були би сили та бажання.

Ця тваринка запросто може припинити своє існування, перестати нажимати на педальки та гигикати, заїхавши на українську землю. Бо вона відтепер не якийсь непереборний природний катаклізм — вона ЦІЛЬ.

І по ній вже б’ють. Вони, ці цілі, прекрасно горять в танках та здаються в полон. А якщо, коли страшно, згадати процес збирання таких цілей, вже мертвих, з наших земель — то розумієш, що цей ворог всього лише маленька смертна людина. Зараз, щоб не наступити на міни, на їх ноги кидають мотузку та тягнуть по полю, до дороги. А потім завантажують затверділі тушки в формі армії рф у вантажівку. А звідти — на залізницю, у вагони. І там вони у рефрижераторах чекають, поки їх забере російська мамка.

А вона не забирає. Бо «нє положено» отримувати компенсацію за те, що «пропало бєзвєсті».

Тому, коли щось стріляє та бахкає — уявіть це куце чмо в рефріджераторі. З біркою на чорному чи білому пакеті.

І заспокойтесь. Те, що поки що носить на собі наша земля — скоро подохне.