«Військо баранів, яке очолює лев, завжди переможе військо левів, яке очолює баран» (Наполеон Бонапарт).
***
«Росія зосередила понад 92 тисячі військовослужбовців біля кордонів України та готується до широкомасштабного нападу, що може розпочатися наприкінці січня – на початку лютого 2022 року», – повідомив 20 листопада 2021 року в інтерв’ю виданню Military Times Кирило Буданов – очільник військової розвідки Міноборони України. Голова ГУР МОУ зробив заяву, яка не може залишитися без реагування.
За 20 днів до цього «прозріння» партнери України оприлюднили своє занепокоєння щодо концентрації і маневрів військ РФ біля наших кордонів. «Дії РФ вздовж кордонів України створюють загрозу широкомасштабного вторгнення РФ в Україну», – публічно попередили нас високопосадовці та ЗМІ провідних країн НАТО. Дурнувато-агресивні спроби офіційних осіб України в унісон із керівниками РФ спростувати актуальні висновки західних розвідок здивували політичний істеблішмент наших стратегічних партнерів, дехто з них навіть почав говорити, що такої скоординовано-негативної реакції не спостерігалося з часів холодної війни.
Що цікаво: військово-політичне керівництво України, називаючи попередження партнерів інформаційною провокацією, психологічним тиском тощо, посилалося на дані тієї самої вітчизняної військової розвідки. Апокаліптична заява-прозріння голови ГУР МОУ Буданова була сприйнята нашими партнерами як запізніла констатація вже відомих фактів, які нарешті визнало керівництво України. Хоча саме наша держава була зобов’язана першою заявити про релевантність таких загроз.
Головна проблема полягає в тому, що, спростовуючи попередження партнерів про реальну небезпеку, українська влада нічого не робила, так само як нічого і не робить, прокричавши про повномасштабний наступ військ РФ. Спробувавши гучними заявами приглушити хвилі «вагнергейту», зараз влада знову намагається дезавуювати власні прогнози незворотності Армагедону, применшуючи рівень небезпеки, тупо продовжуючи ігнорувати системні заходи щодо захисту країни.
Чи реальна загроза повномасштабного вторгнення військ РФ? З огляду на бездіяльність та безпорадність політичного керівництва України – так, бо у Путіна є мотив, відкрите вікно можливостей та необхідний для цього військовий потенціал.
Мотив. Імперський реваншизм – офіційна ідеологія кремлівського режиму. Відновлення Російської імперії без України неможливе. Зовнішня агресія, переможна війна та пересування кордонів дозволяють Кремлю відтермінувати та навіть локалізувати соціально-політичний вибух незадоволеного внутрішніми проблемами населення Росії. Не менш важливим завданням для військово-політичного керівництва РФ є зупинка просування України в НАТО. У жовтні 2021 року Путін зазначив, що хоча Україна може формально й не отримати членства в НАТО, «військовий розвиток території вже триває і це дійсно становить загрозу для Росії». Зупинити цей процес, на думку військових стратегів Кремля, можна, створивши з окупованої південно-східної частини України підконтрольний «квазідержавний» буфер між РФ і НАТО. Путін, користуючись непослідовністю, некомпетентністю та руйнацією міжнародного авторитету чинного керівництва України, намагається повністю перекреслити дипломатичний шлях врегулювання конфлікту. З цією метою 17 листопада МЗС Росії оприлюднило дипломатичне листування Франції та Німеччини, пов’язане з перемовинами у Нормандському форматі. Такий жест є певним дипломатичним демаршем та натяком про вихід з переговорного процесу, що, своєю чергою, веде до невідворотності військового конфлікту.
Вікно можливостей. Формалізовані останніми роками санкції Заходу проти РФ, а також фактичне зняття обмежень щодо енергетичної експансії до Євросоюзу та стрімке зростання цін на енергоносії дозволили Росії відновити макроекономічну стабільність. Загальні резерви РФ перевищили 620 млрд доларів. Росія агресивно посилює контроль над енергетичним ринком ЄС (понад 45% балансу газу). Тримаючи порожніми газосховища Газпрому в Європі, Кремль дотискає прискорений запуск «Північного потоку – 2», як єдину гарантію для європейських країн не замерзнути цієї зими.
Найбільш енергетично залежними від РФ виявилися держави, що мають найбільший політичний вплив у ЄС – Німеччина, Австрія і Франція. Побудовані транзитні потужності в обхід України знімають газову страховку для нашої країни від військових «форс-мажорів».
США скеровують свої головні управлінські й дипломатичні ресурси на протистояння з Китаєм, яке може ще більше загостритися навколо тайванської кризи. У своєму діалозі з США Росія свідомо підіймає ставки, щоб на фоні домовленостей про умовну глобальну стабільність, залишити за собою захищені від зовнішнього втручання так звані сфери власних інтересів.
Швидке поглинання Білорусі дозволяє РФ перетворити цю територію на військовий плацдарм для вторгнення, примушуючи розтягувати і без цього достатньо обмежені оборонні ресурси України для перекриття ще додаткової тисячі кілометрів потенційної лінії фронту.
На цьому фоні безпорадність та корумпованість української влади, що призвела до небезпечного дефіциту енергоносіїв та енергетичної кризи, знову робить нашу країну вразливою та енергетично залежною від РФ та навіть Білорусі. Це дозволяє Росії в умовах холодної зими використати цю карту для створення соціальних проблем та дестабілізації ситуації в Україні, що значно посилить ефективність проведення військової операції. Провокує агресію і бездіяльність військово-політичного керівництва України в умовах концентрації збройних сил РФ вздовж наших кордонів. Третій рік поспіль не виконується Державне оборонне замовлення, злочинно заморожені перспективні проєкти створення сучасної зброї і військової техніки. Особливо небезпечним є блокування програми протиповітряного захисту країни, що робить вразливими від удару повітряно-космічних сил РФ стратегічні військові і цивільні об’єкти.
Боєздатність нашої армії за влади Зеленського тримається майже виключно на бойовому дусі українського воїна. Грошове забезпечення військовослужбовців не збільшене і найближчим часом це не планується. Як наслідок, офіцери і солдати-контрактники масово звільняються зі служби. На кінець 2021 року в умовах визнаної всіма загрози забезпеченість армії пально-мастильними матеріалами в середньому становить 20%! Зимове дизельне паливо в передових частинах взагалі відсутнє. Системні проблеми із харчовим забезпеченням стали темою безперервних корупційних скандалів.
Бойові генерали, які захистили країну в 2014 та військові розвідники, які проводили унікальні операції, зокрема, щодо захоплення «вагнерівців», звільняються зі служби, принижуються та поливаються брудом. Проти них відкриваються замовні кримінальні справи. Все це разом із відсутністю конкретних цілей і бойових завдань, окрім заборони адекватно реагувати на військові провокації РФ стає суттєвим фактором деморалізації та зниження боєготовності армії.
Військовий потенціал. Незважаючи на значні успіхи України у військовому будівництві впродовж 2014-2019 років російська армія має значну перевагу над ЗСУ. Збройні формування РФ значно переважають нас за кількістю бронетанкової техніки, ракетно-артилерійського озброєння, авіації та особового складу, готових до оперативного застосування для наступу на нашу країну. Ці питання я детально аналізував у своїй статті «План Б», тому не буду вдаватися до деталізації.
Всі ці складові можуть штовхнути Путіна на військову авантюру. Але такий розвиток подій не є безальтернативним. Зупинити Кремль від військового сценарію може не капітулянтська позиція зе-команди, не пошук миру за будь-яку ціну, а швидкі і системні заходи зміцнення обороноспроможності країни. Тільки розуміння Кремлем невідворотності катастрофічних кривавих втрат зупинить вторгнення російської армії.
Що треба робити
Конституція України обмежує застосування Збройних сил на території України без схвалення Верховною Радою рішення президента про оголошення війни та використання ЗСУ для відбиття агресії. Україна не може превентивно оголосити війну РФ. Разом з тим, оголошення «воєнного стану», яке часто плутають з оголошенням «стану війни» дає можливість владі лише обмежувати права і свободи громадян (заборона політичних заходів, виборів всіх рівнів, цензура ЗМІ, комендантська година тощо). Для врегулювання питання використання армії ми свого часу оголосили АТО, яку згодом змінив законодавчо визначений режим проведення Операції об’єднаних сил (ООС). Проблема полягає в тому, що законом обмежено дію правового режиму ООС тільки на території Донецької та Луганської областей. Тому необхідно терміново внести зміни до законодавства, які знімають ці обмеження.
Необхідно терміново вжити антикризових заходів для відновлення енергетичного комплексу країни, недопущення зупинки тепло-, електропостачання регіонів та техногенних катастроф через нестачу вугілля, газу і дефіцит електроенергії. Не допустити підстав для застосування Росією регулярних військ під прикриттям проведення «гуманітарної операції» і порятунку замерзаючого населення півдня та сходу України.
Посилити охорону (оборону) об’єктів критичної інфраструктури. Перевірити готовність та провести навчання сил і засобів цивільного захисту населення.
Провести уточнення мобілізаційних планів і завдань. Територіальним центрам комплектації та соціальної підтримки (колишнім військкоматам) перевірити стан готовності призову до ЗСУ та інших військових формувань. Провести збори та підготовку з урахуванням закріплення за військовими частинами оперативного резерву першої черги.
Головний стримуючий фактор від агресії РФ – це розуміння ворогом невідворотності безпрецедентних втрат, які повністю знівелюють здобутки наступу. Одним із ефективних інструментів нанесення ворогу таких втрат повинна стати система територіальної оборони (ТРО). Кожен регіон, кожен населений пункт нашої країни повинні стати неприступною фортецею. Необхідно негайно затвердити детальний план підготовки і розгортання сил ТРО та почати його реалізацію в прикордонних з РФ та Білоруссю областях. Забезпечити реальну потребу в озброєнні, боєприпасах, військовій, спеціальній та іншій техніці, в матеріально-технічних ресурсах та відповідному бюджетному фінансуванні. Ухвалити необхідні зміни до Держбюджету. Визначити бойові завдання, стратегію і тактику сил ТРО з урахуванням специфіки і особливостей кожного регіону.
Негайно наблизити дату введення в дію Закону України «Про основи національного спротиву».
Створити оборонні рубежі вздовж кордону з РФ і Білоруссю з урахуванням найбільш вірогідних напрямків можливого наступу та забезпечення прикриття ключових міст та оборонно-промислових центрів країни.
Відновити необхідний рівень матеріально-технічного, речового, харчового забезпечення частин ЗСУ та інших військових формувань, забезпечення пально-мастильними матеріалами, озброєнням, військовою технікою та боєкомплектом.
Підвищити грошове забезпечення військовослужбовців до рівня, що значно перевищує середньостатистичну зарплату в країні, підняти соціальні стандарти проходження військової служби.
Негайно змінити підходи до формування та виконання Державного оборонного замовлення. Головним пріоритетом формування ДОЗ повинен стати аналіз наступальних спроможностей російської армії для забезпечення найбільш ефективних заходів протидії. Відновити пріоритетне фінансування Національної ракетної програми. На порядок збільшити кількість у військах протитанкових ракетних комплексів. Відновити повністю заморожене останні два роки власне виробництво снарядів, мін та сучасних вибухових сумішей. Особливо важливим завданням є відновлення системи протиповітряної оборони, як шляхом фінансування власних розробок, так і за рахунок воєнно-технічної співпраці зі стратегічними партнерами. На забезпечення цього пріоритету повинно бути використана значна частина міжнародної військової допомоги та кредитні ресурси.
Оцінити ризик можливих спроб органів місцевого самоврядування до колабораціонізму в інтересах РФ та стан проросійських настроїв населення у потенційно вразливих регіонах. Забезпечити заходи контррозвідувального захисту та оперативного реагування на будь-які прояви сепаратизму і колабораціонізму, панікерських та капітулянтських настроїв. Посилити політику протистояння інформаційній агресії та ворожій пропаганді, забезпечити розробку та реалізацію комплексної програми патріотичного виховання та проходження військової підготовки в усіх навчальних закладах.
Забезпечити максимально широке висвітлення заходів підготовки до оборони в ЗМІ. Рішучість та готовність українців до відсічі агресору стримує ворога та сприяє мобілізації допомоги наших союзників.
Ініціювати проведення засідання Радбезу ООН для обговорення агресивної політики РФ. Стурбованість наших партнерів військовою загрозою з боку Росії необхідно негайно конвертувати в посилення санкційного пакету проти РФ та у збільшення військової допомоги для нашої країни.
Головне – не допустити повторення 2014 року. Коли почалася окупація Криму 20 лютого, наступного дня президент, міністр оборони, міністр внутрішніх справ, керівники СБУ, розвідки, Внутрішніх військ та багато інших очільників центрального та регіонального рівнів втекли з країни, не віддавши жодних наказів, навіть не повідомивши про початок агресії, залишивши після себе повністю небоєздатну армію, знищений сектор безпеки і оборони та зруйновану економіку країни.
В умовах важких викликів і небезпечних загроз ми зможемо себе захистити, коли консолідація та мобілізація нації, забезпечення надійної оборони і безпеки стануть основою державної політики та щоденної професійної роботи.
P.S. Коли вам не подобаються леви, це ще не привід обирати баранів.
