— Альо, Давід, ета Діма. Какой Діма?! Діма с Вєни! Бля, не той вєни, Вєна — єта горад. Ти ісчо ка мнє на самолєтє лєтал, прасіл, дагаварівался…
Вот відішь, вєну путаєшь, а самальот — нєт. Уже харашо!
А шо там сєводня Вова падпісал закон протів меня? А, нє протів мєня. А протів каво? Каво-каво, нікада нє слишал а таком алігархє?! А, просто прідумалі… ну, маладци, нє забудь дєньгі за газ атдать, да і сам газ тоже нє забудьте! А то Інтер вашу другую жізнь пакажєт…
— альо, Давід, ета Беня! Ти там Вовє пєрєдай, шо я нє алігарх, а амєріканскій інвєстор. А па вєчєрам я — інвєст-няня. А то я Масєйчук єдва успакоіл, она ужє хатєла спєцвипуск па афшорам і Бальшой Стройкє-Стіркє дєлать. Гаваріш, Вова і так фсьо помніт? А ти єму напомні, а то єго афшори раз і нє єго. А то шо он уже сам алігарх, зачєм на плюсах расказівать?
І тільки на 4 поверсі Банкової горіло одне самотнє вікно. В ньому бованіли дві постаті, перемовляючись настільки близько, що здалеку виглядало, наче обійнявшись. Одна висока, аристократична. Інший виглядав на маленьке зелене чмо, розгледіти у ньому світового лідера було неможливо.
— Тєбє Рінат не званіл? Нєт? І Мнє тоже нєт, вапщє нікто нє званіт. А када я званю — трубу брасают.
Кажєтся, в етам растрельнам спіске я адін астанусь…
П.С. За фото меню з львівської ресторації люб’язно дякую Роман Піняжко
