Виступ президента України на ГА ООН був практично позбавлений конкретних ідей, по суті ставши лише черговим перформансом
22 вересня відбувся третій виступ президента України Володимира Зеленського на сесії Генасамблеї ООН.
У наслідування риторичного прийому, що вже приївся, гаранта, запитаємо: чи можна було очікувати, що третій за рахунком виступ буде наповнений новими смислами і яскравими, а головне — здійсненними ідеями? Так. Чи був він, виступ, ними наповнений? Ні.
Топ-темою для глави держави став напад на Сергія Шефіра — друга Зеленського, директора «Студії Квартал-95», першого помічника президента.
З цієї теми Зеленський і почав, презентувавши інцидент як ілюстрацію опору деяких сил його реформам. Силами цими, як послужливо і до закінчення розслідування розповіли представники Зе-команди, є всюдисущі олігархи.
Правда, цей інцидент викликав скепсис у дуже багатьох оглядачів і політиків.
Деяких збентежило те, як замах здійснювався: стріляли по водієві, хоча метою, як кажуть «слуги», був Шефір, а сам Шефір — що Зеленський взагалі.
Деяких — своєчасність. Адже напад стався напередодні голосування за антиолігархічний закон, проєкт якого проти волі Банкової спікер Ради Дмитро Разумков відправив у Венеціанську комісію.
Викликає питання і однотипність заяв представників Зе-команди: чи не кожен назвав це «привітом» від олігархів (ну хоча б вже темники розсилали більш різноманітні).
Але шуму цей інцидент наробив чимало. І в українській пресі, і в англомовній. Природно, Зеленський просто не міг не використати його в ООН, щоб надати ваги своїй промові.
Хоча, відверто кажучи, вкрай складно «намацати» якусь логічну послідовність, злагодженість і цілісність в його виступі. Вийшло таке попурі, де Зеленський перескакує з однієї теми на іншу.
Виступ замислювався саме як шоу, а не як ретрансляція певних пропозицій та ініціатив. Конкретика практично відсутня. За винятком критики на адресу ООН у зв’язку з тим, що Організація не підключилася до Кримської платформі і не взяла під крило цю ініціативу.
Ще президент згадав спецоперацію української військової розвідки по евакуації людей в Кабулі і незаконні «вибори» в Держдуму на території Криму і з використанням голосів українців з ОРДЛО з українськими паспортами.
При цьому на більш жорсткі випади на адресу Кремля чомусь не зважився, обмежившись обтічним «хтось», коли говорив про страх ООН перед тим, що російська делегація у відповідь на критику показово покине зал; і про те, що «щастя Україні принесе», коли «хтось» покине територію України.
Особливо бляклою промова виглядає на тлі виступів президентів Польщі та Молдови — Анджея Дуди та Маї Санду.
На відміну від польського президента Зеленський чомусь забув про «Північний потік-2» як загрозу енергонезалежності Європи і України.
Санду ж, яка, до слова, говорила англійською і не сипала звинуваченнями на адресу Європи, а дякувала за підтримку, прямо зажадала від Москви вивести свої війська з Придністров’я, пропонувала зосередитися на боротьбі з дезінформацією і корупцією, акцентувала увагу на переході Молдови на «зелену» енергетику.
На цьому тлі виступ Зеленського був абсолютно інфантильним.
Переважно він сипав звинуваченнями на адресу ООН і світових лідерів з-за їх безпорадності і егоїзму, закликаючи до соціальної справедливості і єдності, відсутність якої, як він заявив, чітко продемонструвала пандемія Covid-19.
Безперечно, ООН, особливо Рада Безпеки, архаїчні і не відповідають поточному розкладу сил у світі.
«Чи могли вони [засновники ООН] уявити, — каже Зеленський, — що механізм права вето як символ, що «один може бути правим за всіх», стане інструментом, коли один може шантажувати всіх. Ні».
Могли, ще як могли. Більш того, право вето тоді і вводилося з тією метою, щоб права жодного з членів Ради Безпеки не були ущемлені. Ну а в іншому президент прав — Москва дійсно використовує право вето для шантажу і блокування роботи Ради Безпеки.
І ось Зеленський говорить, що це ні в які, мовляв, ворота, потрібно щось змінювати. Окей, потрібно.
Які конкретні пропозиції? Та ніяких. Ми чуємо тільки щось на кшталт: «Зберіться, ганчірки» і «Гей, сильні світу цього, пора б вам полівіти і піклуватися про інтереси аутсайдерів».
У тому числі — про Україну. Адже Україна на це заслужила, оскільки, коли почалася пандемія, не просила про допомогу — не скиглила, а взяла лопату… Точніше, вручила цю лопату медикам і відправила допомагати тій же Італії.
І знову мимо. Просила, ще як просила. Після того, як були упущені можливості швидко домовитися про постачання вакцин на самому початку пандемії і не був вчасно проведений лікнеп про користь вакцин для населення, яке або зовсім відмовляється робити щеплення, або все чекає «Файзер».
Ні, сер, у всьому винні «пасажири 1-го класу». І, природно, ООН, члени якої — не лідери, а політики, які дають обіцянки і не виконують їх. Можна було б сказати, що Зеленський знову полівів. Але ні — він просто популіст.
Так, про політиків-нелідерів — хитромудрий такий пасаж. В першу чергу для Зеленського, тому як у нього і спостерігаються проблеми з виконанням красивих обіцянок, які щедро роздають під час передвиборчої кампанії. Так що, виходить, Зеленський — теж не лідер, а всього лише політикан?
«Це не дебати», — заявляє український президент, скаржачись на відсутність полеміки і плідної дискусії. Ну що ж. У тій же мірі, в якій «це не дебати», те, що ми слухали вчора, — не виступ, якщо вже на чистоту.
Схоже, на Банковій зробили упор на оригінальність, «нетиповість», а вийшло, повторимося, попурі і жаліслива маніпуляція, яка більше підходить для мелодрам… ну, або серіалу «Слуга народу».
Притому Зеленський явно наслідував Байдена. Президент США теж був досить пафосним і артикулював необхідність глобальних змін, зокрема, закликав усіх брати участь в протистоянні з «автократіями».
Різниця в тому, що Банкова на відміну від Білого дому не формує світовий порядок денний. Щоб до вас прислухалися, ваші слова повинні бути підкріплені реальними звершеннями.
Так, Україна захищає Європу від російської агресії. І це вимагає ресурсів. Частину надають союзники, але ж не можна весь час сидіти у них на шиї, звісивши ніжки. На одній допомозі далеко не заїдеш, особливо якщо є бажання і необхідність розвивати економіку.
Тому виникають зустрічні питання: А що з судовою реформою, інвестиційною привабливістю (привабливістю інвестиційного клімату, а не нянь)? Що з боротьбою з корупцією (чому САП обезголовлена)? Що з дотриманням корпоративного права?
Питань безліч. Відповідей — немає. Є імітація відповіді. І імітація виступу, який був надзвичайно патетичним. Причому і в звичному нам значенні, і в одному із значень цього слова на англійській мові. Одночасно пафосний і жалісливий. Не знаю, чи читали у Зеленського «Республіку ШКІД», але описані там куплети стилістично дуже близькі до вчорашнього спічу: «У кішки чотири ноги, позаду у їй довгий хвіст. Але чіпати її не смій за її малий зріст, малий зріст…» Втім, і у них були свої шанувальники.
