Виступ Зеленського в ООН — пафосний і жалюгідний

231

Виступ президента України на ГА ООН був практично позбавлений конкретних ідей, по суті ставши лише черговим перформансом

22 вересня відбувся третій виступ президента України Володимира Зеленського на сесії Генасамблеї ООН.

У наслідування риторичного прийому, що вже приївся, гаранта, запитаємо: чи можна було очікувати, що третій за рахунком виступ буде наповнений новими смислами і яскравими, а головне — здійсненними ідеями? Так. Чи був він, виступ, ними наповнений? Ні.

Топ-темою для глави держави став напад на Сергія Шефіра — друга Зеленського, директора «Студії Квартал-95», першого помічника президента.

З цієї теми Зеленський і почав, презентувавши інцидент як ілюстрацію опору деяких сил його реформам. Силами цими, як послужливо і до закінчення розслідування розповіли представники Зе-команди, є всюдисущі олігархи.

Правда, цей інцидент викликав скепсис у дуже багатьох оглядачів і політиків.

Деяких збентежило те, як замах здійснювався: стріляли по водієві, хоча метою, як кажуть «слуги», був Шефір, а сам Шефір — що Зеленський взагалі.

Деяких — своєчасність. Адже напад стався напередодні голосування за антиолігархічний закон, проєкт якого проти волі Банкової спікер Ради Дмитро Разумков відправив у Венеціанську комісію.

Викликає питання і однотипність заяв представників Зе-команди: чи не кожен назвав це «привітом» від олігархів (ну хоча б вже темники розсилали більш різноманітні).

Але шуму цей інцидент наробив чимало. І в українській пресі, і в англомовній. Природно, Зеленський просто не міг не використати його в ООН, щоб надати ваги своїй промові.

Хоча, відверто кажучи, вкрай складно «намацати» якусь логічну послідовність, злагодженість і цілісність в його виступі. Вийшло таке попурі, де Зеленський перескакує з однієї теми на іншу.

Виступ замислювався саме як шоу, а не як ретрансляція певних пропозицій та ініціатив. Конкретика практично відсутня. За винятком критики на адресу ООН у зв’язку з тим, що Організація не підключилася до Кримської платформі і не взяла під крило цю ініціативу.

Ще президент згадав спецоперацію української військової розвідки по евакуації людей в Кабулі і незаконні «вибори» в Держдуму на території Криму і з використанням голосів українців з ОРДЛО з українськими паспортами.

При цьому на більш жорсткі випади на адресу Кремля чомусь не зважився, обмежившись обтічним «хтось», коли говорив про страх ООН перед тим, що російська делегація у відповідь на критику показово покине зал; і про те, що «щастя Україні принесе», коли «хтось» покине територію України.

Особливо бляклою промова виглядає на тлі виступів президентів Польщі та Молдови — Анджея Дуди та Маї Санду.

На відміну від польського президента Зеленський чомусь забув про «Північний потік-2» як загрозу енергонезалежності Європи і України.

Санду ж, яка, до слова, говорила англійською і не сипала звинуваченнями на адресу Європи, а дякувала за підтримку, прямо зажадала від Москви вивести свої війська з Придністров’я, пропонувала зосередитися на боротьбі з дезінформацією і корупцією, акцентувала увагу на переході Молдови на «зелену» енергетику.

На цьому тлі виступ Зеленського був абсолютно інфантильним.

Переважно він сипав звинуваченнями на адресу ООН і світових лідерів з-за їх безпорадності і егоїзму, закликаючи до соціальної справедливості і єдності, відсутність якої, як він заявив, чітко продемонструвала пандемія Covid-19.

Безперечно, ООН, особливо Рада Безпеки, архаїчні і не відповідають поточному розкладу сил у світі.

«Чи могли вони [засновники ООН] уявити, — каже Зеленський, — що механізм права вето як символ, що «один може бути правим за всіх», стане інструментом, коли один може шантажувати всіх. Ні».

Могли, ще як могли. Більш того, право вето тоді і вводилося з тією метою, щоб права жодного з членів Ради Безпеки не були ущемлені. Ну а в іншому президент прав — Москва дійсно використовує право вето для шантажу і блокування роботи Ради Безпеки.

І ось Зеленський говорить, що це ні в які, мовляв, ворота, потрібно щось змінювати. Окей, потрібно.

Які конкретні пропозиції? Та ніяких. Ми чуємо тільки щось на кшталт: «Зберіться, ганчірки» і «Гей, сильні світу цього, пора б вам полівіти і піклуватися про інтереси аутсайдерів».

У тому числі — про Україну. Адже Україна на це заслужила, оскільки, коли почалася пандемія, не просила про допомогу — не скиглила, а взяла лопату… Точніше, вручила цю лопату медикам і відправила допомагати тій же Італії.

І знову мимо. Просила, ще як просила. Після того, як були упущені можливості швидко домовитися про постачання вакцин на самому початку пандемії і не був вчасно проведений лікнеп про користь вакцин для населення, яке або зовсім відмовляється робити щеплення, або все чекає «Файзер».

Ні, сер, у всьому винні «пасажири 1-го класу». І, природно, ООН, члени якої — не лідери, а політики, які дають обіцянки і не виконують їх. Можна було б сказати, що Зеленський знову полівів. Але ні — він просто популіст.

Так, про політиків-нелідерів — хитромудрий такий пасаж. В першу чергу для Зеленського, тому як у нього і спостерігаються проблеми з виконанням красивих обіцянок, які щедро роздають під час передвиборчої кампанії. Так що, виходить, Зеленський — теж не лідер, а всього лише політикан?

«Це не дебати», — заявляє український президент, скаржачись на відсутність полеміки і плідної дискусії. Ну що ж. У тій же мірі, в якій «це не дебати», те, що ми слухали вчора, — не виступ, якщо вже на чистоту.

Схоже, на Банковій зробили упор на оригінальність, «нетиповість», а вийшло, повторимося, попурі і жаліслива маніпуляція, яка більше підходить для мелодрам… ну, або серіалу «Слуга народу».

Притому Зеленський явно наслідував Байдена. Президент США теж був досить пафосним і артикулював необхідність глобальних змін, зокрема, закликав усіх брати участь в протистоянні з «автократіями».

Різниця в тому, що Банкова на відміну від Білого дому не формує світовий порядок денний. Щоб до вас прислухалися, ваші слова повинні бути підкріплені реальними звершеннями.

Так, Україна захищає Європу від російської агресії. І це вимагає ресурсів. Частину надають союзники, але ж не можна весь час сидіти у них на шиї, звісивши ніжки. На одній допомозі далеко не заїдеш, особливо якщо є бажання і необхідність розвивати економіку.

Тому виникають зустрічні питання: А що з судовою реформою, інвестиційною привабливістю (привабливістю інвестиційного клімату, а не нянь)? Що з боротьбою з корупцією (чому САП обезголовлена)? Що з дотриманням корпоративного права?

Питань безліч. Відповідей — немає. Є імітація відповіді. І імітація виступу, який був надзвичайно патетичним. Причому і в звичному нам значенні, і в одному із значень цього слова на англійській мові. Одночасно пафосний і жалісливий. Не знаю, чи читали у Зеленського «Республіку ШКІД», але описані там куплети стилістично дуже близькі до вчорашнього спічу: «У кішки чотири ноги, позаду у їй довгий хвіст. Але чіпати її не смій за її малий зріст, малий зріст…» Втім, і у них були свої шанувальники.

Владислав Гірман

Поделиться:
Загрузка...