Цього тижня стараннями влади українці пірнули в емоційну дискусію навколо рішень про заборону на видачу українських паспортів та надання консульських послуг чоловікам за кордоном.
Ці дії до болю нагадують політтехнологічні практики, які регулярно застосовує чинна влада. Задля відвернення від себе негативу за всі наявні провали, Банкова та її придворні завзято годують електорат ненавистю, перекидаючи відповідальність на когось іншого. Починаючи від того, як на Валерія Залужного намагалися скинути питання щодо оборони півдня, а потім результати контрнаступу, дійшли до одного з найбільш важливих питань – мобілізації.
Її посилення, яке до того часу перетворилося у життєву необхідність через відсутність дієвої системи ротації та заміни наших захисників на фронті, також ОП намагався «повісити» на Залужного, хоча це пряма зона відповідальності політичної влади. Звільнивши головкома, який до того ж вважався на Банковій чомусь головним конкурентом, об’єктом перекидання відповідальності стали колективні форми.
Був успішно створений міф про «поганих воєнкомів» та «жорстоке ТЦК». Результатом цієї технології став страх у певних категорій громадян перед людьми у військовій формі. Який дуже легко перетвориться на страх перед самими ЗСУ та героями, які боронять нашу країну. Всім цим із задоволенням користуються росіяни, розганяючи свої ІПСО у небачених масштабах.
А тепер прийшов час зненавидіти нового колективного ворога, щоб відвернути увагу від поточних, найбільш нагальних проблем і справжніх винних у тому, що відбувається. Цього тижня головними винуватцями стали «поуїхавші».
Отже, повернемося до консульських послуг і паспортів. Згідно з відповідними розпорядженням МЗС та постановою Кабміну, нові заборони стосуються абсолютно всіх чоловіків – і героїв запливу на Тисі, і справжніх багатодітних батьків, і емігрантів, які залишили Україну 10 років тому і давно живуть по світу.
Головним по комунікації з цього питання призначили главу МЗС Дмитра Кулебу, який видав трактат про справедливість. На думку міністра, вона полягає в тому, що якщо людина не хоче захищати Україну, то й Україна нічого не винна цій людині. А один з топ-персонажів нинішньої української політики Мар’яна Безугла напередодні закликала тих, хто не вважає себе українцем, здати паспорт і відмовитися від громадянства.
У соціальних мережах вже кілька днів українці до крику сперечаються з цього приводу, і в цій суперечці емоційне перемагає раціональне. Що вочевидь і було завданням влади, але про це пізніше.
Візьмемо на себе сміливість припустити, що насправді своїм рішенням українська влада втікачам від війни зробила не гірше, а краще. І голосні заяви польських і литовських діячів про допомогу у поверненні українців на батьківщину тут ні до чого – люди займаються своєю внутрішньою політикою, не заважатимемо їм.
А на речі такого плану варто дивитися більш тверезо. Існує реальність у вигляді корпусу міжнародного права, який включає всі можливі конвенції про права людини, біженців і так далі. Існує реальність національного права, деякі конституційні норми якого не можуть бути обмежені навіть у час війни. А також існує політична реальність у країнах Заходу, де ліва ідея все ще часто в авангарді політичної думки.
Що нам каже національне право, на яке посилаються, зокрема, провладні коментатори на чолі з Кулебою, Безуглою та іншими. Що захист батьківщини є конституційним обов’язком громадян. Саме ця норма лежить в основі раптового владного потягу до справедливості. Однак – усіх громадян. Незалежно від статі і віку.
А з точки зору міжнародного права і особливо лівої політичної думки, те що наухвалював Кабмін разом з МЗС – документально підтверджена дискримінація за гендерною та віковою ознаками.
І будь-який європейський суд, навіть за всього (абсолютно уявного зараз, але менше з тим) бажання міграційних органів будь-якої європейської країни когось видворити з недійсними документами, стане на сторону втікача або емігранта. І захистить його залізобетонним рішенням. А ліві громадські організації почнуть захищати права героїв Тиси приблизно з такою ж голосною наполегливістю, як зараз вони захищають цивільне населення сектора Газа. А росіяни ще й грошей на розкрутку дадуть.
Власне, це єдиний наслідок останніх рішень влади у реальному житті. Втікачам створена додаткова підстава, щоб надійно закріпитися у Європі та інших цивілізованих країнах на повному біженському пансіоні. Тому що подібні норми, на підставі обов’язку громадян щодо захисту вітчизни, вводяться або для всіх, або ні для кого.
Але виглядає так, що справжньою метою влади було не повернення мобілізаційного ресурсу і не щирий потяг до справедливості. Після ухвалення нового закону про мобілізацію виникла політтехнологічна проблема. Це закон влада вирішила виписати так, щоб нажити собі якомога менше рейтингових проблем.
В результаті він обурив всіх – і військових, і цивільних. З різних підстав, аналізувати які можна у дисертації на соціально-психологічну тему. Претензії до влади, в результаті, з’явилися у виборців всіх соціальних “таборів”. І на Банковій не вигадали нічого краще, ніж “злити” негатив на найбільш безпечного для неї “ворога” — поуїхавших.
Адже це безпрограшний, як їм здається, варіант. Суспільству дали підстави обговорити одну з найболючіших тем, підігріли ці обговорення коментарями різного ступеню недолугості, і питання до дій самої влади якось вже й відійшли на другий план. Українці, як водиться, почали завзято сперечатися один з одним.
В цьому сенсі план навіть спрацював. Але який результат мають ці дії? Ну крім зазначеного вище, що, замість латати соціальні розломи у виснаженому війною суспільстві, влада навпаки їх поглибила. Ось і весь потяг до справедливості.
