Конец эпохи Черномырдина

Указ президента Росії Дмитра Медведєва про його відставку з цієї посади було оприлюднено за півгодини до початку урочистостей, присвячених Дню Росії і які проходили в Жовтневому палаці в Києві. Очевидці кажуть, що під час прощальної промови, у Черномирдіна на очах навіть блиснула сльоза.

"Моє перебування тут закінчується, але я не жалкую за проведеними в Україні роками … Спасибі вам за все!", — дякував він під час своєї останньої промови на посаді посла.

Йдучи зі сцени, він зізнався: "Моє найбільше надбання (за час перебування в Україні) — це люди, друзі та соратники".

Медведєв вирішив використати досвід 71-річного Черномирдіна і призначив його своїм радником з питань економічного співробітництва з державами – учасниками СНД, поклавши на нього обов’язки спецпредставника президента Росії з питань економічного співробітництва з державами–учасницями.

Російський політолог Станіслав Бєлковський висловив "Українській правді"думку, що Черномирдіна в 2001 році відправили в Україну, щоб мати вплив на тодішнього президента Леоніда Кучму, оскільки Кремль покладав надії на їхні особисті стосунки. "Однак, коли Кучма перестав бути президентом, припинили своє існування можливості реального впливу і така функція анулювалася", — вважає Бєлковський.

Після відставки Кучми відносини Росії і України почали охолоджуватись.

Політолог, а тепер ще і заступник секретаря РНБО Дмитро Видрін нагадує, що Віктор Степанович пробув послом і спецпредставником президента Росії в Україні майже три терміни і досидівся до поважного рангу старійшини, а саме — дуайєна дипломатичного корпусу, що перебуває в Україні.

Дипломатичний протокол вимагав кадрового рішення, оскільки за дипломатичною практикою посол перебуває в країні протягом трьох-п’яти років, а далі зазвичай відбувається ротація.

Джерела в адміністрації російського президента кажуть, що заяву про складення повноважень Черномирдін написав ще півроку тому, зазначає Газета.ру.

Починаючи з 2004 року, Черномирдіну з кожним роком було важче й важче виконувати свою роботу. У Черномирдіна є проблеми із здоров’ям, пов’язані із онкологічним захворюванням. Наприкінці минулого року послу зробили операцію.

Про його можливу відставку говорять з часів Помаранчевої революції, відставки Кучми та невдалої спроби Росії підтримати Віктора Януковича.

Найпершим серйозним конфліктом між Україною та Росією часів Черномирдіна-посла стала війна за косу Тузла восени 2003 року. Через три роки Україна добилася визнання коси та прилеглих вод українською територією, а Черномирдін зізнався, що сприйняв цю ситуацію як "непорозуміння". "Непорозуміння", яке ледь не довело дві держави до війни…

За час його перебування на посаді представника Росії сталися дві газових війни з закручуваннями вентиля — у перший день нового 2006 і 2009 років із заморожуванням половини Європейських країн. "Моє життя пройшло в атмосфері газу та нафти", — зізнавався Черномирдін. Партизанська газова війна між Києвом і Москвою триває й досі.

23 березня 2009 року про відставку заговорили знову. І знову через газ. Тоді Росія отримала ляпас від України у вигляді спільної газової декларації, підписаної з ЄС в Брюсселі. В Росії її сприйняли як колосальний програш і навіть перенесли на місяць зустрічі прем’єрів Путіна та Тимошенко.

На наступний день після підписання Брюссельської декларації та в розпал погрозливих заяв з російського боку Черномирдін отримав від російського президента найвищу похвалу — орден "За заслуги перед вітчизною" I ступеня.

В Росії таку відзнаку іноді розцінюють як чорну мітку, наприклад у день відставки такий орден отримав колишній прем’єр Михайло Фрадков, тож політологи давали Черномирдіну від кількох днів до кількох місяців. З тогу часу пройшло два з половиною місяці.

Крім газових воєн, за час Черномирдіна відбувалися і інші баталії щодо чорних списків, тобто громадян, яким заборонено в’їзд на територію дружньої країни. Частіше вони сягали кульмінаційної точки під час газових загострень. Незважаючи на політичні заяви про скасування списків, вони все одно існують. Напередодні відставки Черномирдіна депутата Держдуми Костянтина Затуліна знову не пустили в Крим.

А місяць тому в Москву не пустили першого заступника голови Об’єднання українців Росії громадянина України Юрія Кононенка, який повертався до місця постійного проживання.

Також з українського боку в Росію не пускали депутатів Петра Порошенка, Владислава Каськіва, радника президента Миколу Жулинського та політолога Сергія Тарана.

Запам’ятався Черномирдін і скандалом із екс-міністром закордонних справ Володимиром Огризком, який розгорівся в лютому цього року.

Тоді Черномирдін, відомий своїми неоднозначними висловлюваннями, в інтерв’ю дозволив собі категорично неприпустимі для дипломата висловлювання щодо глави держави, в якій він є представником.

У відповідь на це Огризко викликав його в МЗС і попередив, що у випадку повторення подібних заяв, посол може бути відісланий з України та оголошений персоною нон ґрата. Це викликало шквал емоцій як з російської сторони, так і з української.

А деякі політологи вважали, що через цей скандал Черномирдін і залишався до останнього часу на своїй посаді, щоб його заміна не виглядала як "прогин" перед Україною.

За "оціночні судження" Черномирдіну діставалося і від іншого колишнього голови МЗС Арсенія Яценюка в 2007 році за висловлювання щодо українського голодомору.

Одразу після приїзду в Україну Черномирдін обіцяв вивчити українську, однак цього так і не сталося. Хоча сам Віктор Степанович зізнавався, що розуміє її "відсотків на 80".

Однак від своїх афоризмів російською Черномирдін не міг відмовитись ніколи. Серед останніх, говорячи про приєднання Росії до ЄС, він сказав: "Ми нікуди не вступаємо. Та нам і не можна вступати. Як почнемо вступати, так обов’язково на щось наступимо".

Або ще один з афоризмів: "Ну хто мене може замінити? Вб’ю одразу… Вибачте"…

Хто наступний?

Однак, незважаючи на провали, Черномирдін протримався в Україні 8 років. Джерела в дипломатичних колах стверджували, що Віктор Степанович мав перебувати на посаді, до того, як в російському МЗС не було прийнято рішення, за яким сценарієм розвивати стосунки з Україною.

Враховуючи специфіку Кремля та роботи державних установ, достеменно дізнатись, хто може посісти вільне місце, складно.

Серед найімовірніших кандидатів на місце посла Росії в Україні називають 59-річного заступника міністра закордонних справ Росії Григорія Карасіна, який відповідає за напрямок відносин Росії з країнами СНД.

Саме він курує відносини Росії з Україною. Зокрема ще в середу він брав участь у роботі підкомісії з питань функціонування Чорноморського флоту і його перебування в Україні.

Півроку тому серед кандидатів також пролунало прізвище губернатора Московської області Бориса Громова. В грудні навіть ходили чутки про те, що в Держдуму збиралися вносити документи про його призначення, але ця інформація не підтвердилася.

Ще в березні Видрін називав можливою кандидатуру Дмира Рогозіна, який зараз є представником Росії при НАТО в Брюсселі.

Також серед кандидатів називають російського бізнесмена Олександра Лебедєва, який намагався стати мером міста Сочі на виборах 26 квітня цього року. Більше того, політологи вважають, що він є найкращим варіантом.

"Він був би оптимальним послом, бо він є представником бізнесу", — наголосив політолог Станіслав Бєлковський, який в той же час висловив сумнів, що це реально.

"Лебедєв не розцінюється Кремлем, як фігура повністю підконтрольна. Він є частково незалежним, а це в Росії не вітають", — вважає Бєлковський.

Видрін також вважає, що Лебедєв був би непоганим послом. "Росія – країна досить кулуарна, і я не знаю, що там кажуть в кулуарах. Але ходять плітки, що він налагодив стосунки з першими особами", — розповідає Видрін.

"Я вручав йому приз "Людина року" як кращому меценату цього року. Я особисто був би радий", — зізнається заступник секретаря РНБО.

Сам Лебедєв ще в березні, почав торгуватися. "Ви розумієте, що я – не кадровий дипломат. Мені зустрічати людей в аеропорту якось не пристало. Мені ці протокольні функції не зовсім потрібні. Тоді мене треба робити якимось спецпредставником. Я з великою повагою до цієї посади ставлюся", — говорив Лебедєв "Українській правді".

Говорячи про наступного кандидата Видрін для порівняння зазначив, що Черномирдін був непоганим послом "у кризову епоху – нафти і газу".

"Зараз буде посткризова епоха, епоха інших понять, термінів. Послом має бути призначена людина, яка б володіла посткризовим дискурсом", — сказав він.

"Наприклад Андрій Кокошин. Він може і тої генерації, як Черномирдін, але живе в дискурсі вищих технологій", — сказав він.

Кокошин є депутатом Держдуми, колишній секретар Ради безпеки Росії, був головою комітету держдуми у справах СНД а також цивільним заступом міністра оборони. Він є директором Інституту проблем міжнародної безпеки РАН, декан факультету світової політики МДУ ім. Ломоносова, член Російської академії суспільних наук.

"Або потрібні люди іншої генерації, які виросли в Інтернеті, на іншій інформаційній базі. Це може бути навіть жінка, або хтось з науковців – наприклад один з завідувачів кафедри Московського державного університету", — сказав Видрін, але не назвав жодного прізвища.

Бєлковський вважає, що новопризначений посол матиме нижчій статус з меншим обсягом функцій. "Основні комунікації будуть відбуватися на рівні лобістів і тіньових бізнесменів. Наприклад з української сторони це може бути Віктор Медведчук", — припускає російський політолог.

Нове призначення російського посла в Україну може затягнутися. У Москви вже є негативний досвід довготривалого вибору посланців. Так в Білорусі Мінськ понад три місяці не давав згоди на призначення голови російської дипломатичної місії, і Росії навіть довелося змінити кандидатуру.

За збігом не лише Російське представництво в Києві залишилось без голови. В США також обирають нову кандидатуру на посаду голови дипмісії в Україні. Обидві держави є важливими для України, тож від того, хто приїде в Київ в рік президентської кампанії, багато що залежить.