Після півтора років перебування на посаді президента України Володимир Зеленський так і не зміг довести, що він політик, здатний вести за собою країну. Його імідж «нашого хлопця у владі» тьмяніє, а очікування, пов’язані з його обранням головою української держави, не справджуються.
Так вважає професор Київського політехнічного університету, доктор політичних наук Лідія Смола. Розмова з нею відбувся напередодні місцевих виборів в Україні.
– Коли ми з вами говорили в травні після ухвалення так званого «антиколомойського» закону, ви сказали, що Зеленський справляє враження людини, яка взяла собі на плечі тягар не під силу. Чи зміг Зеленський винести якісь уроки зі своїх минулих помилок, чи його імідж іще більше збляк?
– Зеленський ішов на вибори як «наш хлопець», який зможе змінити систему, тому що він знає наші проблеми, він живе нашими проблемами. Притому він це зробить легко, з посмішкою, як це робив його кіношний прототип Голобородько. Навіть зовні ми бачили чоловіка, який нехтував дрескодом, не вдягав краватку, зустрічався з послами в сорочці з засуканими рукавами, показував такого свого простого хлопця. Викликав дикий захват у людей, які бачили в ньому людське обличчя влади. А через півтора року ми бачимо дуже втомлену людину. Змінилася його вага, він став такий злегка роздутий, він втратив динаміку.
Він втратив ту динаміку, ту легкість, із якою його сприймали люди
Це проявилося навіть у посланні до Ради, яке було чудово відрепетируване, було видно, що він готувався, хоча він і з суфлера читав. Некритично налаштована щодо Зеленського аудиторія не сприймала дуже багато маніпулятивних речей, починаючи від перемоги в Стокгольмі, до якої абсолютно ніякого стосунку не має Зеленський, до сильної армії, до зміцнення якої теж він не доклав зусиль.
– Чому ж так сталося?
– На чому взагалі будується імідж? Це зовнішність, це контент, це подача, це тези, з якими людина йде у владу. Іміджем Зеленського перед обранням президентом було «жити по-новому». Але, дивлячись на Зеленського сьогодні, перше, що можна сказати, що це людина, яка не вчиться. Наприклад, йому протягом півтора року багато разів вказували і його опоненти політичні, і експерти, і лідери громадської думки, що гарантові Конституції не личить говорити «прокурори повинні посадити, я посаджу». Ну, пам’ятаєте – «весна прийде, садити будемо». Прокурори не садять, це робить суд. І багато разів йому говорили про нігілізм, правовий нігілізм. Але в своїй промові в парламенті він знову сказав: «Я ставив у провину своїй команді, що вони не садять». Він втратив ту динаміку, ту легкість, із якою його сприймали люди. Ми часто бачимо людину розгублену, ми бачимо людину фізично в важкому стані. Тягар влади для нього неймовірно важкий, і це дуже помітно, коли він виступає.
При цьому в Зеленського зараз така влада, якої не було в жодного з колишніх президентів. У нього свій кабмін, у нього своя парламентська більшість, величезна парламентська більшість, якої не бувало. Але його риторика залишається риторикою передвиборчою. Зеленський постійно апелює до опонентів не як наділений владою президент, а як людина, яка тільки хоче щось зробити.
Під час інтерв’ю на BBC в програмі Hard Talk журналіст ставив дуже болючі питання для нього як для президента, щодо олігархів, щодо наявності в його команді осіб, які мають за собою шлейф злочинів, питання, пов’язані з Майданом. І Зеленський не зміг тримати удари. Його картонний, награний сміх – це демонстрація розгубленості. У нього величезні можливості, але лексика, риторика, сигнали, які дає Зеленський, залишилися сигналами людини, яка хоче отримати владу, а не має владу.
– Адже він ішов на вибори з обіцянкою зупинити війну на Донбасі…
– Так, його імідж будувався на образі миротворця. У меседжі, які посилалися в суспільство, він показував себе «президентом миру» в країні, де немає війни, немає жертв. Ці месиджі знайшли відгук у суспільстві, і дуже багато хто обдурив себе, думаючи, що якщо проголосувати за президента миру, то мир настане. А зараз цей образ він уже не може зберігати. У країні, яка воює, не можна бути президентом миру, навіть якщо сильно дуже хотіти. Стати «президентом війни» він не може, тому що цей образ уже частково «приватизував» Петро Порошенко.
Зеленський продовжує грати президента. Не бути президентом, а грати президента. Якщо сприймати цю ситуацію як політичний спектакль, то ми вже, напевно, маємо прийти до якогось ключового моменту, якоїсь розв’язки, яка має настати. Той момент людяності в Зеленському, про який дуже любили говорити його прихильники, не знаходить підтвердження. Стає очевидним, що Зеленський – людина, не підготовлена для президентства, людина, в якої є тільки бажання, але бажання без знань, без навіть фізичних, психоемоційних можливостей. Самого лише бажання мало.
У президента повинен бути порядок денний, спрямований у майбутнє. Зеленський же говорить про минуле
– Таке сприйняття Володимира Зеленського переноситься на партію «Слуга народу», яка теж асоціюється з тим образом, який Зеленський колись створив у кіно?
– У цю партію багато людей прийшло з вірою в можливість змінити країну. І для багатьох це був стрімкий соціальний ліфт. Але далеко не всі поводять себе належно. На адресу «слуг народу» вже лунають звинувачення в корупції. Згадайте скандал із сексистською СМС про депутата-жінку, надісланою членом фракції «Слуга народу». Пропозицію іншого депутата фракції пенсіонерці продати собаку, щоб оплатити послуги ЖКГ. Зеленський намагається врятувати рейтинг своєї партії – їздить по країні, відправляє депутатів у зону бойових дій, вдається до інших піар-ходів. Для нього багато чого вирішується на місцевих виборах – він їх трактує як «четвертий тур». Перші три – це два етапи президентських виборів і вибори до Верховної Ради.
Але він же відокремлює себе від депутатів: мовляв, я роблю все, а ви ні. Винні всі, крім нього: Рада, уряд, правоохоронні органи. Постійне перекладання провини на інших не зміцнює його імідж, а демонструє його слабкість, невміння розпоряджатися владою.
– У чому основна причина падіння популярності «слуг народу»?
– Партія «Слуга народу» не запропонувала цікавих політиків, політиків масштабу національного. Ми бачили політиків, які демонстрували не підготовку, а обмеженість. Коли Зеленський ішов на вибори, він кликав у свою команду цікавих людей, досвідчених людей, людей, які проявили себе в різних сферах, і його образ отримував посилення завдяки досягненням цих людей. Але багатьох із них уже у владі немає. Дуже багато з них стали опонентами Зеленського і розповідають, виступають, пишуть про те, наскільки вони не могли себе реалізувати в команді президента.
До речі, в команді Порошенка були люди, які повторювали і посилювали його меседжі. А Зеленський дедалі більше стає заручником образу самотньої людини у владі. Одні його колишні соратники вже вигнані, про інших говорять, що вони скоро будуть вигнані, сам президент заявляє: «Будемо міняти кабмін, поки не прийдуть ті, хто буде щось робити».
У президента повинен бути порядок денний, спрямований у майбутнє. Але Зеленський у своїх виступах говорить про минуле, про помилки своїх попередників. Але він не говорить, куди рухається Україна. Він не говорить, що буде, якщо епідемія, карантин і все інше буде посилюватися, що буде, якщо повториться криза, подібна до Великої депресії. Що, врешті-решт, буде з олігархією. Не з одним олігархом, із яким він продовжує воювати, а з іншими. Він повинен задавати тренди, в яких країна розвивається, тренди, які в країні обговорюються. Він повинен задавати ідеї, куди країні треба рухатися.
– Але Зеленський запропонував провести опитування, яке зачіпає найрізноманітніші теми: і корупцію, і навіть легалізацію марихуани, і повернення України до ядерного клубу…
– Це виключно піар-хід. Чи потрібно легалізувати канабіс медичний, чи потрібно нам повертатися в ядерний клуб – це не ті питання, які цікавлять обивателя. І це опитування абсолютно некоректно порівнювати з референдумом 1991 року про підтвердження Акту про державну незалежність України.
Запропоноване Зеленським «опитування» населення – теж ознака непрофесіоналізму
Думаю, після відходу Зеленського з президентської посади йому в зв’язку з цим опитуванням можуть бути пред’явлені обвинувачення. Надто вже непрозоре його фінансування. Чи то державне, то чи на партійні або приватні пожертвування. Проведення такого опитування на виборчих дільницях у день виборів – пряме порушення закону, про це юристи відкрито говорять.
Судячи з поведінки Зеленського, він уже й сам не радий, що все це затіяв. Це явно непродумане рішення. Спроба підірвати маленьку інформаційну бомбу, на яку всі поведуться. Спроба піарівського ходу перед місцевими виборами, щоб привернути увагу, бажання показати знову себе як народного президента, сказати про пряму демократію. Схоже, за порадою якогось політтехнолога, який подивився дані закритих соцопитувань.
Хтось із фракції Зеленського сказав, що опитування не буде відрізнятися нічим від екзитполів. Але екзитпол проводять структури, які заслуговують на довіру, це соціологічні служби, в яких відпрацьована ця система, у яких відповідна є кількість співробітників, які опитують людей. Тут неясні ні структури, ні джерела фінансування. Але ж опитування проводиться з ініціативи президента. Це теж ознака непрофесіоналізму.
Таких непрофесійних кроків у Зеленського багато. У низці випадків, волею чи мимоволі, президент ризикує порушити закон. І йому доведеться відповідати, тому що незнання закону не звільняє від відповідальності.
