Це звинувачення знову повертає нас до часів, коли опозиція називала Молдову «захопленою державою». Захопленою, зрозуміло ж, олігархом Плахотнюком.
Додон зробив цю заяву у першу річницю «повалення олігархічного режиму» і підкреслив, що це повалення стало можливим завдяки «парламентським партіям, громадянам, які їх морально підтримали, і зовнішнім партнерам, які твердо заявили, що не будуть більше терпіти зловживання олігархічної влади».
Це дуже точна характеристика подій. Дійсно, 8 червня 2019 року було сформовано — фактично у останній момент перед можливим розпуском парламенту країни — коаліція проросійських соціалістів і прозахідного блоку. Однак створення цієї коаліції було б неможливим без фактичної домовленості Сполучених Штатів, Росії та Європейського Союзу. Майбутні партнери не хотіли домовлятися, а Плахотнюк не хотів поступатися. Перед створенням коаліції, коли стало ясно, що на Додона не діють аргументи російського віце-прем’єра Дмитра Козака, молдавського президента викликали «на килим» до Володимира Путіна. Європейські дипломати працювали з майбутнім прем’єром Молдови Майєю Санду. А американський посол у Кишиневі Дерек Хоган відвідав штаб-квартиру Плахотнюка — після чого олігарх негайно відправився в еміграцію.
Через кілька днів після початку цих захоплюючих змін я попередив у інтерв’ю румунській службі Радіо Вільна Європа, що «із захопленої держави Республіка Молдова цілком може за кілька місяців стати вже демонтованою державою» і нагадав, що «Дмитро Козак і тісно пов’язаний з ним і, очевидно, залежний від нього Ігор Додон не приховують своїх намірів щодо подальшої долі держави Республіки Молдова. Ці наміри можна схарактеризувати одним дуже простим словом: демонтаж державності Республіки Молдова ». Тоді ці прогнози сприймалися в Кишиневі із явним здивуванням — як і обережна позиція Києва і Бухареста. Будь-яке нагадування про те, що перемога над олігархом була б неможливою без підтримки з Кремля сприймалося мало не як підтримка олігархії.
За рік не потрібно пояснювати, хто був тоді правий. Ігор Додон фактично узурпував владу у країні — при цьому без будь-якої коаліції, вона йому виявилася просто не потрібна. Прозахідні сили витіснені в опозицію. Російський вплив посилюється. Криза триває. При цьому — і тут Додон має рацію — для відсторонення від влади у Молдові проросійських сил, які представляють меншість її населення, не обійтися без підтримки політиків, які пов’язані з олігархами.
Україна може очікувати та ж незавидна доля. Молдова — це тільки репетиція нашого майбутнього. Наша країна прискореними темпами наближається до приголомшуючої політичної і економічної кризи. І вихід з цієї кризи вимагатиме деолігархізації України — принаймні, коли ми говоримо про олігархів, які мають зараз вирішальний вплив на рішення Володимира Зеленського.
Питання тільки в тому, у союзі з ким буде здійснювати цю деолігархізацію президент, коли його позиції будуть слабкими. І якщо вже зовсім просто — кому він віддасть реальну владу в Україні, Петру Порошенку або Віктору Медведчуку. Ніякого іншого політичного вибору в України немає – якими б не були ілюзії моїх шановних читачів.
При цьому потрібно розуміти, що від цього вибору Зеленського буде залежати не тільки його майбутнє, але і майбутнє України. Наша країна або продовжить свій шлях до цивілізованого світу, або стане черговою «демонтованою державою» під російським впливом, аж до поглинання Росією. Це і є можливі сценарії нашого найближчого майбутнього.
