Міністерство закордонних справ Росії виступило із заявою, в якій звинувачує помічників президента Франції і федерального канцлера Німеччини, що беруть участь в консультаціях в «нормандському форматі», у відмові від «підтримки домовленостей Києва та Донбасу» по формуванню «консультативної ради» за участю представників України та окремих районів Донецької та Луганської областей.
Як відомо, до складу цієї ради повинні були увійти на рівних правах представники України і окремих районів, а в ролі спостерігачів – представники Росії, Німеччини, Франції та ОБСЄ. Таким чином знищувалася сама архітектура Мінської групи як місця для консультацій України та Росії, легітимізувалися створені Москвою так звані «органи влади» окупованих територій, а Росія з окупанта перетворювалася на посередника.
Але найцікавіше в ідеї появи «консультативної ради» навіть не це. А те, що керівники Франції і Німеччини, представники яких повинні були увійти до складу «консультативної ради», не були навіть поінформовані про рішення її створити. І природним чином відмовилися від участі в її формуванні – тому що, на відміну від голови Офісу президента України Андрія Єрмака, прекрасно розуміють наслідки створення такого органу.
Однак те, чого, можливо, не розумів Єрмак, прекрасно міг розуміти його візаві на переговорах – заступник голови адміністрації президента Росії Дмитро Козак. Російський чиновник і задумав маніпуляцію з «консультативною радою», однак прекрасно усвідомлював, що ніякого такого органу не виникне.
Не виникне через цілу низку причин.
Перша причина – це серйозна внутрішня опозиція в самій Україні: проти створення органу, де засідатимуть представники української влади і маріонетки із так званих «народних республік», виступають не тільки патріоти і державники, але й навіть міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, який говорить про неможливість переформатування Мінської групи.
Під час акції «Ні Мінській зраді!». Львів, 14 березня 2020 року
Друга причина – те, що склад «консультативної ради» не можна узгодити з президентом Володимиром Зеленським та головою Офісу президента Андрієм Єрмаком. Тому що вони виступають за діалог «представників громадськості», за участь в «консультативній раді» переселенців. А для Москви є важливим, щоб представники українського керівництва безпосередньо – саме так! – розмовляли з «керівниками народних республік». Цього Володимир Путін постійно вимагає ще з 2014 року.
І, нарешті, третя причина, найочевидніша – представники Франції і Німеччини не погодяться увійти до складу «консультативної ради».
Тоді виникає питання: навіщо ж взагалі потрібно було обговорювати цю мертвонароджену ініціативу?
Цього прагнув Кремль
На це у російських представників теж були очевидні причини.
Перша причина – під документом про створення «консультативної ради» вперше в історії конфлікту представники маріонеткових «органів влади» окупованих територій поставили свої підписи як «представників окремих районів Донецької та Луганської областей» (ОРДЛО). І це при тому, що ці люди не представляють інтереси населення окупованих територій, їх ніхто нікуди не обирав просто тому, що чесних виборів на Донбасі після 2014 року не було.
Ці люди призначені на свої посади окупаційною владою і представляють на переговорах не Донбас, а Росію. Їхні підписи на документі змінили їхній статус. При цьому поряд із ними ми вперше в історії конфлікту бачимо підпис українського посадовця – не колишнього президента, як у випадку з Леонідом Кучмою, а глави офісу чинного президента. Це якраз те, до чого прагнули в Кремлі.
Друга причина – підписання такого документа сприяє дестабілізації ситуації в Україні, розколу в суспільстві, конфронтації влади та патріотичної громадськості, розколу в самій владі. Це ми теж спостерігаємо: порівняємо заяви Єрмака з заявами Кулеби і протестним листом групи депутатів від фракції «Слуга народу». І ці дії по дестабілізації будуть продовжуватися.
І третя причина – відмова від створення «консультативної ради» дає можливості Росії звинуватити Францію, Німеччину та Україну в «блокуванні» мирного процесу і виправдати подальші кроки по фактичній анексії Донбасу, які здійснюються на тлі епідемії нового коронавірусу.
Підпис Єрмака вже стоїть там, де його було поставлено
Сам Андрій Єрмак намагається не помічати власного підпису під документом поруч із підписами «представників окремих районів» і, здається, не хоче усвідомлювати, якої дипломатичної помилки він припустився. Він переконує, що «ми ніколи не вели перемовини з так званими «ДНР», «ЛНР», ні з терористами, ні з сепаратистами».
Але підпис вже стоїть там, де його було поставлено. І здивування західних партнерів – як і їхня неготовність брати участь у мертвонародженому органі – вже є. Так що не варто втішати себе ілюзіями, що відмова від створення «консультативної ради» – це провал Кремля. Дмитро Козак, як досвідчена особа, змусив Єрмака зіграти з ним в улюблену гру маніпуляторів – гру «наперсточників». І Єрмак, схоже на те, що й досі не зрозумів, де ж була кулька.
