Тримайся Херсон, тримайся рідний.
Без тебе дім як без кухні і ванни. Як кімната без вікна на південь. А дім без сонця — собача конура.
Тебе сьогодні особливо катують — змушують дивитися на це шапіто під назвою День Росії. Заманюють заморених голодом бабушок пакетами поганих харчів для масовки.
Я зневажаю кожного зрадника, котрий тебе здав. Хто кинув тебе в обійми серійному убивці — тверезо знаючи, що Херсон це 100% Україна. Що ти за зрізом політичного вибору маєш найбільш проукраїнські настрої на Півдні.І тому знати, що є мразота, яка цілеспрямована здала твій захист, укріплення і списки активних українських громадян невимовно гірко. Це боляче.Від себе зроблю все можливе, щоб ця падаль не уникла відповідальності. Як і той, хто її покривав та призначав.
Я дякую кожному херсонцю, який боровся і бореться. Хто кидав коктейлі в окупантів і хто зараз у підпіллі веде боротьбу.
Хто не пішов служити на російських окупантів, звільнився зі шкоди, лікарні і сказав — «я краще город буду садити».
Хто веде тиху підтримку населення під тимчасовою окупацією. Це важливо — зберегти наших. Наші корені.
Хто вибрав Україну і зберіг себе, своїх дітей, хоч і втратив свої сади, поля і підприємництва.
Сумую за усіма, хто не вижив і був убитий та закатований. Пробачте нас.
Не знаю, може це лише у мене, але я мрію про той день, коли можна буде сісти в авто і відкатати нашу Херсонщину від краю до краю. Дивитись на лазурові розливи Дніпра і збирати степові квіти. Купувати чорноморську креветку і збирати історії людей. Радісні, болючі, історії болю.
Коли можна буде взяти на ринку кілограмів 5 різних помідорів, базиліку, часнику, пляшку хорошої олії з Запоріжчини — і буде краща їжа літа. Але сумую я не за цим, а найбільше за нашими людьми — за духом підприємливих людей, яким все більше ставала Херсонщина. Краєм естетів і гурманів собі на умі з кількома тракторами на господі.
Я не знаю дату, але точно знаю, що Херсон буде наш. Вірю в тебе і ЗСУ. Обійми кожній нашій людині, яка лишається там, і всім, хто змушений був покинути рідний дім.
