Відео, обов’язкове для перегляду всім для розуміння, що буває там, куди приходить армія Росії.
У Покровську російські солдати жорстоко розправилися із сім’єю «ждунів», які залишилися в місті чекати на російську армію.
На відео свідчення мешканки міста Вікторії Швайко старшому дізнавачу російської військової поліції Полянському Алєксєю Валерійовичу.
Жінка розповідає, що в ніч з 22 на 23 грудня 2025 року до її будинку, де знаходилися вона, її чоловік і свекруха, увірвалися троє п’яних російських військових з 30-ї окремої мотострілецької бригади 2-ї гвардійської загальновійськової армії з позивними — «Усмішка», «Шухєр» та «Строй».
Спочатку вони довго знущалися з її чоловіка і били його, потім прострелили йому ногу і вбили. Саму жінку по черзі зґвалтували. Свекруху також хотіли вбити, але вона змогла втекти, поки росіяни натовпом ґвалтували господарку будинку.
Вікторія Швайко наголошує, що її чоловік не був прихильником України, чекав на Росію і планував піти служити в російську армію водієм. Його вбили просто заради розваги. Ті, на кого він чекав і дочекався.
.
Найбільше вражає у відео, де ждуніха-колаборантка з Покровська спілкується з російським слідчим і розповідає, як вони чекали на росію, пекли хліб для росармії тощо, — навіть не ця класична історія, коли їхні «освободітєлі» — російські солдати, за класикою жанру, прийшли: вбили її чоловіка, зґвалтували (по колу) її, принизили свекруху, спалили хату.
А те, що вона так нічого й не зрозуміла.
Попри все це вона продовжує любити росію, розповідати про «рєбят» з росармії, які їй допомогли, і шукати розуміння та співчуття у всратого російського мусора.
Це нагадує мені питання, яке ми часто ставимо собі вголос і в мережі: скільки ще має прилетіти на голову ракет, скільки болю й жаху мають відчути від росіян любітєлі будь-чого російського в Україні, щоб перестати чекати на росію? Коли до них дійде простий логічний звʼязок, що все російське вбиває все українське (в тому числі їх, навіть якщо вони не ідентифікують себе українцями)?
І відповідь, як не прикро, очевидна: ніколи.
Ці люди невиліковні. І не тому, що вони «обмануті», і не тому, що ментально вони «русскіє», а тому, що в них абсолютно відсутнє розуміння причино-наслідкових звʼязків.
Що б з ними не зробила росія («хоть камні с нєба!») — вони все одно любитимуть і чекатимуть на неї. Не лише тому, що самі є частиною так званого «русского міра»,
а саме тому, що в цьому «мірі» немає застосування причинно-наслідкової логіки навіть на базовому рівні.
І страшно те, що таких людей — з нульовою толерантністю до причинно-наслідкових звʼязків — дуже і дуже багато.
Саме тому ми бачимо відкат до російської мови (бо переходили на українську не через усвідомлення, а за стадними інстинктами).
Саме тому на дванадцятому році війни з росією в Україні не поменшало захисників булгакових-висоцкіх-жванєцкіх.
Саме тому у президента воюючої країни, який повністю провалив мобілізацію (і відповідальний за це), чотири роки великої війни займається заколисуванням суспільства замість чесної комунікації, а ще оточив себе дилетантами, корупціонерами й антимайданівцями, рейтинги падають не надто стрімко.
Саме тому більше шести мільйонів (лише офіційно) українських ухилянтів бояться і ненавидять ТЦК більше, ніж російського солдата.
(Вже не кажучи про вибір українського народу 2019 року, який теж привів до того, до чого привів.)
Відсутність причинно-наслідкового мислення веде до трагічних, летальних наслідків.
Тож, виховуючи дитину, я дедалі чіткіше розумію: головне — це не оцінки з математики і не «хорошеє повєдєніє», як нам колись навʼязували.
Головне — навички критичного мислення, уміння бачити звʼязок між діями та їхніми наслідками.
Саме це потрібно прищеплювати змалечку, якщо ми справді хочемо нормального майбутнього для своїх дітей.
.
Монолог Вікторії Швайко із Покровська — це той момент, коли воно наче і шкода ждунів русского міра, але нє очєнь.
Власниця українського прізвища і, на жаль, українського паспорта — розказує російському слідчому, як в її будинок в Покровську вночі увірвалися п’яні російські солдати. Били, а потім вбили її чоловіка, саму Вікторію довго гвалтували, а ще планували ліквідувати важливого свідка — свекруху.
Жіночка розкадається словами «укроп» і «укропський». Її закатований муж взагалі планував іти служити в російську армію. Хоч водієм, бо вони ж скрізь потрібні. У підсумку — він спалив український прапорець із роби «Метінвесту», а окупанти уже підпалили його труп.
Вся щаслива родина пекла хліб окупантам і чекала нарешті асвабаждєнія. І воно таки прийшло, коли до хати увірвалися троє п’яних російських військових з 30-ї окремої мотострілецької бригади 2-ї гвардійської загальновійськової армії з позивними — «Улибка», Шухєр» та «Строй».
Коли всі протверезіли і побачили, скільки натворили дєлов — зґвалтованій ждуніхє дали карту з обіцянками, що там аж мільйон рублів. Але щось пішло не так, що прийшлось іти до слідчого.
Маємо гарну картинку про зворотній бік висококультурних світів Булгакова та Пушкіна. Коли русскій мір показує справжній оскал.
На телемарафони цього року вивалили дофіга мільярдів. В тому силі на дорогущі канали олігархів і контори зі звʼязками з Мінідічем. Жодна з них не може виробити такий контент, як оцей реальний шматок відео.
Я би крутила його регулярно в якості соціальної реклами. Про те, як воно справді жити в окупації і що таке асвабаждєніє по-російськи.
