В Офісі Президента заперечили, що Україна домовлялася із Південною Кореєю не розголошувати інформацію про передачу військовополонених громадян КНДР.
Медіарадниця Валерія Залужного Оксана Тороп оприлюднила допис:
Зеленський їде до Нью-Йорка і на весь світ розказує про передачу полонених Південній Кореї. Но є нюанс — домовленість між країнами та угода про нерозголошення
У коментарях до публікації радник президента Дмитро Литвин заявив, що це не відповідає дійсності.
«Не було такої домовленості, це неправда. І це неправильно було би приховувати, куди діваються ті чи інші полонені», — зазначив він», — зазначив він.
Також Литвин додав, що домовленості мовчати не було.
====
Зеленський спровокував дипломатичний конфлікт із Південною Кореєю
23 вересня 2026 року на 81-й сесії Генеральної Асамблеї ООН Зеленський заявив, що Україна нещодавно передала Південній Кореї двох північнокорейських військовополонених. Цих солдатів українські сили захопили у січні 2025 року в Курській області РФ, куди Північна Корея направила свої війська на підтримку Москви. За словами Зеленського, взяти північнокорейців живими вкрай складно: один із них, усвідомивши загрозу полону, спробував накласти на себе руки.
Передача відбулася після тривалих консультацій. Ще в липні 2026 року на полях саміту НАТО в Анкарі президент Південної Кореї Лі Чже Мен і Зеленський домовилися вирішувати долю північнокорейських військовополонених відповідно до міжнародного права, гуманітарних принципів та з урахуванням їхнього власного бажання. Обидва полонені раніше висловлювали намір переїхати до Південної Кореї.
Однак наступного дня, 24 вересня, Лі Чже Мен, перебуваючи з візитом у Мексиці, опублікував пост у X (колишньому Twitter), в якому прямо вказав на порушення домовленостей. Він назвав розголошення «глибоко жалем» і наголосив, що сторони заздалегідь узгодили конфіденційність передачі.
«Питання репатріації північнокорейських полонених є вкрай чутливою темою, яка серйозно впливає на дипломатію, національну безпеку та ситуацію на Корейському півострові. З огляду на можливі наслідки публічного оголошення, збереження таємниці було розумним та обґрунтованим рішенням у всіх відносинах, і саме про це ми домовилися», — написав Лі Чже Мен.
Південнокорейський лідер зазначив, що державні справи мають вестися на користь країни та народу, а не заради популярності чи політичних очок. Він також відповів на критику внутрішньої опозиції, яка вимагала публічності: рішення про нерозголошення було, за його словами, правильним та виправданим. У той самий час Лі Чже Мен висловив сподівання якнайшвидше закінчення «нелюдських війн».
Цей публічний докор президента однієї дружньої країни на адресу лідера іншої — рідкісне явище у сучасній дипломатії. Зазвичай такі претензії вирішуються у закритому форматі. Розголошення чутливої інформації про долю полонених може ускладнити міжкорейські відносини, поставити під загрозу безпеку самих перебіжчиків та їхніх родичів, а також вплинути на подальшу співпрацю Сеула та Києва. Українська сторона, зі свого боку, наголошувала на тому, що передача здійснювалася через прямий діалог, а відкритість — частина позиції Києва.
Випадок наочно показує, наскільки тонкою буває грань між гуманітарною акцією, інформаційною політикою та реальною дипломатією в умовах конфлікту. І які наслідки для країни можуть бути, якщо такими важливими питаннями займаються люди з сумнівною компетенцією, які не до кінця усвідомлюють наслідки своїх дій.
«Через дурне розголошення Зеленським на Генеральній асамблеї ООН таємної інформації про передачу Сеулу двох північнокорейських військовополонених та порушення домовленостей тримати все таємно стало відомо, що всі переговори та контакти щодо отримання Україною технологій та зброї зупинено. Про це повідомили «злі мови з Банкової» і кажуть, що в ахері все. Але це ще не все. Через цей скандал скасовується візит до України впливових британських депутатів разом з Іаном Данканом Смітом . І це матиме наслідки, які побачимо пізніше» – повідомив український політичний діяч Борислав Береза .
Наше недолуге вже вдруге підставило наших партнерів з Південної Кореї. А потім його пропагандисти будуть патякати про ще одну державу, яка не любить Україну.
Цього разу президент Республіки Корея Лі Чже Мьон публічно засудив Zеленського за те, що він розпатякав у ООН інформацію, яка була погоджена, як така, що не підлягає розголошенню. Ідеться про передачу Південній Кореї двох військовополонених з КНДР. Для обох Корей це надзвичайно дразлива інформація. Особливо після її відкритого офіційного підтвердження. Тепер спецслужби будуть вивідувати дані про тих полонених і їхні родини будуть публічно страчені. КНДР ставитиме ультиматуми про видачу їхніх громадян і за відмову може застосувати додаткові терористичні заходи.
Хто хоч трохи цікавився протистоянням на Корейському півострові, розуміє, які наслідки можуть бути від такого тупого базікання одного обкуреного придурка. Дипломатичні наслідки для України також будуть безумовними, оскільки недружній до нас парламент тепер гарантовано простежить, щоб обмежити будь-які форми допомоги.
Попереднього разу, буквально пару місяців тому воно також підставило президента Кореї, міністра оборони та групу дипломатів. А головне — Україну. Я про це тут детально писав. Велися переговори про закупівлю для України через одну дружню державу корейських систем перехоплення балістичних ракет. Вони не гірші за Петріоти, але відчутно дешевші. От лише Корея має законодавче обмеження на продаж зброї країнам, які перебувають у стані війни. Варіант віднайшли. Корея продає установки й ракети одній європейській державі і, як для зброї захисту, а не нападу, не вказує в контракті заборону на передачу третім країнам. А ця держава мала б уже надати ці засоби Україні за умови не підняття зайвого шуму.
Далі все за написанеими в москві правилами. Zейло вилізло з черговою заявою, що оскільки проти України воюють військові КНДР із своєю балістикою, то Сеул був зобов’язаний (!!!) нам надати засоби протидії. І він провів домовленості й сповіщає, що ми отримаємо ці установки й ракети. Був страшний скандал у парламенті, над президентом нависла загроза усунення від влади. Більше ні про яку військову допомогу не йтиметься. А Україна й далі беззахисна перед балістичними атаками ворога.
От бувають випадки, коли можна вживати термін «як ворог», але тут та ситуація, коли частка «як» недоречна й лише спотворює визначення.
