Президент України Володимир Зеленський та президент Польщі Анджей Дуда прибули до костелу святих Петра й Павла у Луцьку.
Про це повідомляє «Суспільне. Луцьк».
«До костелу святих Петра й Павла у Луцьку прибули президент України Володимир Зеленський і президент Польщі Анджей Дуда», — йдеться у повідомленні.
Не до кінця розумію реальну мету чергового вояжу Зеленського до кілької країн-членів НАТО. Звісно, нам уже наклепали на Банковій купу переможних звітів, як Зеленський домовився про постачання зброї та підтримку України. Це відмовка на всі випадки. І вже не вперше вона прогоряє, коли приглянутися уважніше. Зараз конкретики було менше, а в минулі рази це аж випирало, бо все те, що приписували до візиту, насправді, було узгоджене за тижні чи й місяці до того й без жодної участі Зеленського. Там діють механізми Рамштайну й домовленості в межах НАТО щодо постачання Україні озброєнь. Те саме й цього разу.
Із явної конкретики хіба болгарський протокол про наміри купити в цієї країни два рашистські ядерні реактори, для добудови Хмельницької АЕС. Тут уже і в мене щелепа відвисла. Ні, я бачив статтю у WSJ, де вони вказують на невдоволення цим у москві. Бо Болгарія відмовилася в рамках загальноєвропейських трендів розвивати ядерну енергетику, тим більше на рашистських технологіях. А там у москви були серйозні плани. Але щоб Україні купувати рашистські реактори??? А вони розуміють, що це ж не просто купа заліза за 600 мільйонів євро, це послуги виробника з монтажу, обслуговування, ремонту, постачання комплектуючих та рашистських уранових твелів? Без усього цього залізо залишиться залізом. І на додачу, у наших союзників у США є власні пропозиції з розвитку української ядерної генерації. Для мене якийсь сумнівний підсумок. Ще в Туреччині обговорювали зерновий коридор. Але з боку позеленілої України він уже перетворився на таку корупційну аферу, що навіть згадувати щось у цьому контексті неприємно.
А окрім рашистських реакторів та вже давно й так узгоджених озброєнь нам представили хіба ряд політичних заяв і додаткові декларації про підтримку вступу України в НАТО. Про декларації я недавно вже писав і в себе в ютюб розказував — це пуста робота. Таку саму декларацію вже підписали ВСІ країни НАТО й жодна свого підпису не відкликала. Це сталося на Бухарестському Саміті НАТО, коли Віктору Ющенку так непередбачливо відмовили в ПДЧ, але дали завірення, що «Україна буде членом Альянсу й двері для неї відкриті». Дуже допомогло? Те, що з такою помпою збирає Зеленський — це навіть трошки слабші запевнення й послаблення рішення, бо тоді підписалися всі, а зараз є прогалини. Зате нова Декларація заміняє попередню. Тож, завдяки Зеленському руйнується навіть формальний консенсунс 2008 року про перспективи України в НАТО. Показово, що Німеччина підписала декларацію Зеленського відразу після публічної заяви про відмову щодо вступу України без виконання умов.
Ще одна ділянка — це якраз деякі заяви. Найгучніші були в Туреччині, що аж збісило рашистів. Але насправді, Єрдоган нічого нового не сказав. Він завжди підтримував територіальну цілісність України, засуджував агресію та ніколи не скасовував попередньої позиції, що Україна заслуговує на членство в НАТО. І Байрактари, й усі ці заяви — це започатковано ще при Порошенкові, як би це не пекло тим, для кого літочислення починається з 2019 року.
З контексту виглядає, що Зеленський вів з кількома лідерами натівських країн розмови про перспективи надання членства. Але тут ми бачимо вже сотні доказів, що Зеленський і кроти зовсім не горять ідеєю привести Україну до НАТО. А якщо повірити в те, що щось у цій позиції після вересня 2022 переглянули (я в це не вірю), то хіба в формулі: приймайте нас із кротами й реваншистами, корупціонерами й розкрадачами, узурпаторами й волюнтаристами та не виставляйте жодних умов. Але так не станеться. І якщо в непублічній частині Зеленський з Єрмаком (той повідка не послаблює) наполягали саме на цьому, то це ідеальна антиагітація.
Але й вона не має значення. У НАТО вже є більш-менш чіткий консенсус щодо України: повторити дещо трансформовану заяву про відкриті двері, гарантувати збройну й іншу підтримку до кінця війни та, можливо, якийсь час після неї. І запропонувати Україні те саме ПДЧ, тільки перейменувавши його на амбітний багаторічний план адаптації й досягнення стандартів. І доки в Україні править Зеленський чи хтось із цієї кліки ні про який реальний вступ ітися не буде. З цим уже визначилися всі, а миролюбний Столтенберг іноді ледь стримує невдоволення.
Ще один момент. Ми знаємо про жорстку позицію Німеччини, але туди Зеленський не поїхав. А в США йому вдалося досягнути неможливого. Ні один президент, включно з Трампом, ні разу не сказав, що Україні не місце в НАТО й навіть не акцентували, що наша країна політично не готова до цього. І лише Зеленський зумів вибити з найбільшого друга України Байдена вже тричі негативну відповідь. На хамську ультимативну виходку якраз напередодні Дня Незалежності США з Білого Дому подали однозначний сигнал і для дохідливості кілька разів його повторили. Так Байден заявив, що Україна не готова до членства в НАТО й добавив:
«Але Україні потрібно запропонувати раціональний шлях кваліфікації для вступу до НАТО. А поки Україна не в НАТО, США нададуть їй такі гарантії безпеки, як Ізраїлю». (Наші владні борзописці переважно процитували лише кінцівку про гарантії, як Ізраїлю).
Тобі, недоумку, якщо ти справді б хотів у НАТО, треба ставати на коліна, просити пробачення й нормальною мовою попросити про нормальний план досягнення членства. А ще позбутися всіх кротів і реваншистів. Про Рєзнікова з його десятками мільярдів мародерств я вже мовчу. Але мені здається, що тут дуже цікавий дисонанс інтересів:
Зеленський не хоче в НАТО, але хоче отримати якісь дуже позитивні обіцянки, які б зміг продати населенню напередодні виборів, до яких він, попри війну, готується з неабияким поспіхом. А Байден хоче бачити Україну в НАТО, але таку, яка не буде через Зеленського підривати Альянс із середини та дискредитувати всі мислимі критерії й стандарти. І давати голослівні обіцянки Байден планів не має.
