Звання «Героя Росії», яке Кремль урочисто вручив Андрію Деркачу, — це не лише медаль російському агенту.
Це — вирок українській державі часів Зеленського та Єрмака.
Бо жоден російський агент не проходить такий шлях без мовчазної співучасті в Києві.
Історія Деркача — це не випадковість.
Це системний провал, який занадто акуратно збігається з «добрими послугами» людей на Банковій.
1. Деркач, який запускав справу проти Байдена та Порошенка — за згоди Банкової і повної співучасті.
2020 рік. Андрій Деркач публікує «плівки» та фабрикує компромат, який негайно підхоплюють російські та MAGA-орієнтовані медіа.
Саме за його заявою в Україні відкривають кримінальні провадження проти Джо Байдена та Петра Порошенка.
США відкрито попереджають:
Деркач — агент ФСБ.
Але в Україні його далі слухають.
І ніхто в Офісі президента не перепитує: чому ми виконуємо сценарій Кремля?
2. Деркач, якого пустили в «Енергоатом» після атаки на Байдена.
Після своєї «послуги» Москві Деркач без жодного спротиву призначає своїх людей у стратегічний сектор — «Енергоатом».
Галущенко, Косов — люди, яких Деркач протягнув до керівництва.
Питання на мільярд: хто це дозволив?
Єдиною інстанцією, яка могла це погодити, є Банкова.
3. Деркач, офіційно визнаний США агентом Росії, але абсолютно вільний в Україні.
Вашингтон вводить проти нього санкції за роботу на російські спецслужби.
Але Зеленський і Єрмак навіть не пробують затримати людину, яку американці називають прямим інструментом Кремля.
Навпаки — його шлях залишається вільним.
4. 2022 рік. Закриті кордони. Деркач спокійно виїжджає.
В той час, коли українці не можуть виїхати з країни навіть по сімейних причинах, Деркач — символ російського впливу — безперешкодно залишає Україну.
Хто дав дозвіл?
Хто підписав папери?
Хто «не помітив», що їде агент ФСБ?
Це неможливо без політичної волі на найвищому рівні.
5. 2024 рік. Деркач стає сенатором РФ.
Людина, що сиділа в українській політиці десятиліттями, переходить у верхню палату парламенту держави-агресора.
І знову — жодної реакції з Банкової, жодного розслідування, жодної відповідальності тих, хто давав йому зелений коридор.
6. Тіньовий офіс Міндіча. Готівкові потоки. Два мільйони «на Москву».
Слідчі матеріали вказують: у квартирі Деркача працював тіньовий бек-офіс, через який проходили гроші державних стратегічних підприємств.
Ймовірно, саме через ці схеми передавали «двушечку» — 2 млн доларів — у Москву.
Усе це відбувалося за президентства Зеленського.
Усе це — під носом у Єрмака.
7. І ось фінал: Росія нагороджує Деркача званням героя.
Для Кремля ця медаль — не просто відзнака.
Це — подяка за багаторічну роботу в Україні.
І важко позбутися враження, що частину цього «геройського пакету» він повинен був би поділити владою Зеленського/Єрмака, яка:
— не стримала його вплив у стратегічних галузях;
— дозволила фабрикувати російські спецоперації в Україні;
— дала можливість атакувати американських союзників;
— не перешкодила його втечі у 2022 році;
— закривала очі на діяльність, яку США прямо кваліфікували як агентурну.
Цей «герой Росії» — не один.
Він лише перший у черзі
Питання не в тому, що Деркач отримав медаль.
Питання в тому, скільки ще російських агентів і політичних ділків зберегли свій вплив завдяки українській політичній безвідповідальності.
Це дзеркало — не Деркача.
Це дзеркало Банкової.
І, можливо, найнеприємніше питання:
чи не є ця російська медаль також опосередкованою оцінкою політичним рішенням Зеленського і Єрмака.
▪︎ ▪︎
Це не Деркач став героєм росії.
.
Фактично путін нагородив посібників чинної української влади найвищими відзнаками.
Це Зеленський отримав героя росії за системний розвал обороноздатності держави.
За цілеспрямований підрив довіри українців до власної влади (до 2019 року).
За перешкоду у здійсненні підготовки до повномасштабного вторгнення.
За звільнення Залужного і його професійної команди, після чого фронт посипався.
За крадіжки гуманітарної допомоги в МО…(В.С.)
.
Це банда Зе-Міндіча, яка розграбовувала українську енергетику під час війни з офісу Деркача отримали героя росії.
Це особисто ексміністр Галущенко отримав героя росії.
Це Єрмак і решта фігурантів плівок НАБУ отримали героя росії.
Це шавки ОПи, які носились із плівками Байдена-Порошека по судах і ефірах, отримали героя росії.
Це ті «слуги», які досі співпрацюють з екс-колегами Деркача в Раді, отримали героя росії.
Це адепти наративу «жмурукуабнімаю» отримали героя росії.
Не знали?
То знайте.
Кожен з вас/них має дірку в лобі для медалі герой росії.
Вітаннячка.
Скільки ж чистити це гі.вно при посадах доведеться після зміни влади Зеленського.
▪︎ ▪︎
Щодо участі Деркача в кампанії з дискредитації п’ятого Президента, і щодо інших співучасників фактичного м’якого захоплення влади через вибори — будуть писатися дисертації, а дехто після отримання повної інформації випригатиме з вікон багатоповерхівок.
.
Олександр Ковтуненко
ТГ Прозріваю
ТГ Nuss
.
Ще раз нагадаю, якщо хто не знає чи призабув, що саме цей новоспечений «герой» зробив можливим, аби Онуфрій очолив Митрополію МП в 2014 році.
Того року «центром» був розіграний кастинг між двома своїми пропозиціями, без турботи про наслідки, адже його цілком влаштовували обидва варіанти: що Березовский/Деркач, що Паканич/Новінський. І в підсумку «центр» отримав те, чого бажав: попри всі події верхівка структури міцно тримається за московське ярмо на власній шиї, як за «святиню».
Цікаво, яку медальку випишуть Березовському? Чи вже виписали?
Виявляється державний зрадник Андрій Деркач отримав на рф звання «героя росії» та медаль «золотая звєзда».
Це — максимально промовистий жест. Кремль нагороджує тільки тих, чиї багаторічні операції дали реальні результати. Саме так ворог оцінює внесок свого агента глибинного проникнення, який працював в Україні роками.
Але є підстави вважати, що в історії Деркача ще далеко не всі сторінки відкриті. Залишається низка тем, які росія ретельно приховує, а українські та західні спецслужби не коментують, можливо, поки триває робота.
По-перше, його недосказана роль у США.
● Публічна частина справи Деркача у США — це лише верхівка айсберга:
• спроби впливу на виборчі процеси,
• робота через «аналітичні центри»,
• контакти з токсичними «розслідувачами», які тиражували потрібні Кремлю наративи.
Але ключові питання залишаються без відповідей:
• Чи створив він повноцінну агентурну мережу на території США?
• Хто входив у її ядро й чи залишаються ці люди активними?
• Яку роль у цьому відігравала його родина, що проживає в США?
• Чи не прикривали сімейні зв’язки фінансові та комунікаційні канали впливу на американські інституції?
Американські правоохоронці досі не оприлюднили всього масиву даних. І це саме по собі показово.
По-друге нерозкрита українська частина його агентурної роботи.
Усі пам’ятають фігурантів «плівок Деркача», але коло людей, з якими він працював роками, значно ширше. Частина з них намагалася впливати на енергетику, частина — на оборонний сектор, частина — на церковні та медійні структури.
Найнебезпечніше те, що:
• деякі з його людей у владі так і не стали публічними, бо ніколи не «світилися» поруч із ним;
• у кількох випадках це — особи, які сьогодні мають більше реального впливу, ніж той же Галущенко, якого часто згадують у контексті його оточення;
• частина з них могла діяти «легально», просуваючи потрібні Кремлю рішення під прикриттям державних посад.
І саме це пояснює, чому росія так демонстративно нагородила Деркача саме зараз: виконані та невиконані завдання мають продовження.
Тому нагородження Деркача — це не просто жест. Це сигнал, що Москва:
• підтверджує його цінність як агента стратегічної дії;
• посилає меседж іншим «сплячим» агентам — що їхня вірність буде винагороджена;
• демонструє, що операції Деркача ще не завершені, а частина його мережі продовжує діяти.
Україні та партнерам важливо розуміти, боротьба з російською агентурою — не історія минулого, а історія, яка триває прямо зараз.
