Зеленський заявив, що після закінчення війни станеться бебі-бум. Чесно кажучи, я не зразу повірив коли почув. Подумав що то журналістська качка, або десь таки справді вирвали з контексту. Бо от просто уявіть.
Що ми матимемо після війни? Ми матимемо убиту нафіг економіку, при чому допомога від союзників тоді сильно поменшає — навіть не сумнівайтеся. Ми матимемо безробіття, інфляцію, захмарні ціни. Російський напрямок для нас закритий надовго. А західний… Блокування на польському кордоні бачили? Це квіточки. У Європі кожен відстоює свої інтереси, і ніяк інакше. Нам доведеться виживати і битися за право на існування вже не на війні — в економиці.
Після війни Україна буде добряче знелюднена. Чимало чоловіків сидять і чекають дня коли відкриють кордони — аби втекти назавжди. Повернуться ті хто зараз у Європі? А куди повернуться? У багатьох таких людей навіть нема куди повертатися, їхні домівки зруйновані — в Харкові, в Ірпені, в Маріуполі…
Я вже не кажу, що органи влади, поліція та чимало інших цікавих орагнізацій після війни будуть окуповані фронтовиками — навіть не сумнівайтеся. А подумайте чи повернуться особи які втекли від мобілізації в Україну, де буде повно фронтовиків, для яких ухилянти… як би так сказати пом’якше?
Панове, відкиньте ілюзії. Україна після війни стане фронтиром, жити в якому залишаться лише ті українці, яким справді потрібна Україна. І ще ті, кому от просто нема куди їхати. Друга катогорія народжувати не побіжить, їй не критично. Народжувати після війни будуть лише ті сім’ї, світогляд яких буде схожий на свтогляд ізрайлитян часів Голди Мейр — таких, що приїхали з ситої Європи аби вкалувати в кібуцах та будувати національну країну своїх мрій. Але перше, що зроблять такі мешканці фронтира — вони під корінь викорчують зелену владу.
Зрештою, а коли це «після війни» станеться? Я вже замучився питати владу — які її плани на ведення війни? Як вона збирається перемагати? Що для цього їй треба? Скільки людей вона хоче призвати — і кого саме? Відповіді нема.
Зате — Зеленський сподівається на бебі-бум після війни. Колись. В далекому світлому майбутньому. Чому?
Бо, цитую Зеленського, «найцбільший стимул — це безпека!»
Продовжую охренівати. Зеленський твердо переконаний, що безпека постане після закінчення війни… Серйозно? А що Росія планує покаятися і почати виплачувати нам репарації? Не знаю, може Зеленський всерйоз вважає що буте так, я ж розумію що навіть і разі повернення на кордони 1991 року, нам доведеться там рити траншеї та заливати їх бетоном, ставити бункери та капоніри і робити військову статтю бюджету одною з найбільш витратних надовго. Бо Москва — нікуди не подінеться.
Росія буде сидіти в своїх болотах і клепати зброю для реванша. Як? Згадайте досвід сталінський п’ятирічок. Росія навіть зараз лишається капіталістичною країною — треба буде там знову заженуть людей в колгоспи та на підприємства без права звільнення, як в СССР 40-х років. Вірите?
Яка там безпека? Після війни Україна стане великою Запорізькою Січчю на межі російського Дикого поля. Скільки часу так триватиме, я сказати не беруся — Ізраїль так живе дисятиріччями.
Уявити, що Зеленський в здоровому глузді морозонув от таке, фантазії забракло навіть у мене. Проте. Реальність виявилася набагато цікавішою. Фразу про бебі-бум Зеленський сказав в контексті… посилення ППО. Мовляв, от з’явиться в Україні сучасна ППО — і українки масово почнуть народжувати. А після війни — там уже справжній бебі-бум.
Історія, насправді показова. Як завжди, коли доводиться імпровізувати з відповідями, Зеленський показав наскільки він дрімучо некомпететнтний у питаннях загальнодержавних. Він не розуміє, що відбувається і які наслідки це матиме? Він робить те до чого звик — позує на сцені і говорить те чого хоче глядач.
Фронт горлає що йому людей жахливо бракує. А Зеленський у відповідь — про бебі-бум.
Скільки світлої радості, щирості в цих простих, але сповнених мудрістю і надією словах. Скільки застороги і недовіри в очах студентів Сумщини. Мабуть починають розуміти, що народжений «інстаграмом і тік-токой» обов’язково туди повернеться… От тільки «бум» зараз має зовсім інше звучання і сенс. Особливо на Сумщині. Його чує Україна кожної ночі і вдень. А поки поржемо далі. (с) Станіслав Чепурко
І це наш президент…
