Це лунає звідусіль. «Припиніть критикувати владу до завершення війни», «На війні ми всі маємо бути прибічниками Зеленського», «Я голосував за Порошенка, але зараз я цілком на боці Зеленського». І подібне.
Погано це? Власне, ні. Кого підтримувати і що думати це вибір цілковито кожного. Це — ота сама свобода слова й думки. Але. Варто не забувати. Твоя свобода думки закінчується там, де починається свобода думки іншого. А дивна штука — на прибічників опозиції, особи що виголошують отакі гасла, накидаються мов рябець на здобич.
«Ти проти Зеленського — значить підігруєш Путіну!» «Ви взулися в лапті!» Бог з ним коли таке виголошують штатні пропагндисти, про яких відомо що без грошей вони трьох кроків не зроблять. Знаю таких, що корчать з себе щирих та непідкупних (ги-ги!). Питання в тому що такі самі фрази часто виголошують пересічні і цілком притомні люди. В т ч — ті, хто до вторгнення виходили на акції порохоботів. Я знаю такі випадки.
Що примушує їх?
Правильна відповідь. Їх примушує страх. Страх того, що всередині України спалахне протистояння і це допоможе ворогові роздавити Україну. Ба-більше. Пропагандисти влади всіляко поширюють оці думки, штибу: «опозиція підігрує Москві!», «труба Медведчука» і подібне.
Простіше кажучи. Чинна влада дуже гарно навчилася керувати страхами людей. Ми бачимо — ворог безжальний. Ми всі панічно боїмося, що ворог прийде у наші з вами домівки. Нам всім моторошно стає від думки, що може зламатися фронт і ми потрапимо у ворожі пазурі. Влада всіляко підкресолює, що така перспектива є цілком реальною.
І тут же додає — кожен хто за Україну мусить об’єднатися навколо президента, а хто не згоден — підігрує ворогу!
Знаєте хто закликав до того самого? До того самого закликало Совінформбюро Сталіна. А ще до такого ж самого закликало міністерство пропаганди Геббельса. Бо у Британії, яка воювала проти Гітлера (ще тоді коли СРСР відвантажував гітлерівцям пальне, сало та збіжжя) нікому на думку не спадало заявити, що хто не згоден єднатися навколо Черчіля — ворог. Бо Британія була країною демократичною. Там підтримувати опозицію було нормою. Там прихильник Черчіля і противник Черчіля могли входити до одного екіпажу бомбардувальника — і бомбити німців їм те не заважало.
До речі у нас зараз те саме. У нас прибічники Порошенка, Зеленського, Тягнибока та Тимошенко можуть входити до одного взводу — і закривають спину одне одному. Бо вони всі українці.
Бо опозиція — це не про допомогу ворогові. Опозиція — це про бажання зробити так аби влада не допомагала ворогові своїми помилками.
У нас відкриваються факти корупції у міністерстві оборони? Це визнає вже навіть діюча влада. Краще буде, якщо ми про це не знатимемо і корупціонер живе собі тихо і в безпеці? У нас була проблема із забезпеченням ЗСУ формою у 2022 р.? Та це відбувалося на фронті прямо на моїх очах. Коли про це почала говорити опозиція? Ще влітку 22-го. Опозицію не почули — стало краще? А фортифікації у прифронтовій зоні, хто на них звернув увагу?
Нині опозиція вимагає, аби половину військового ПДФО передали на рахунки бойових бригад — аби бригади могли самі себе забезпечувати дронами та технікою якої потребують. Бригадам потрібні ці гроші? Неймовірно. Влада приймає це рішення? Ні, влада обирає аби дрони бригадам купували громадяни на свої кровні. Бо Петру Порошенко можливість купувати дрони влада обрізала незаконними санкціями.
Тощо. Я продовжувати можу до безкінечності.
Опозиці налаштована співапрацювати і пропонує владі створити уряд національної єдності. Але владі співпраці не потрібно. Влада обирає залякувати громадян клятою опозицією, яка «від ненависті до Зеленського радісно злиє Україну Москвіі» — і тому я, Прозапас, Петров, Погребиський та багато інших служимо у ЗСУ і воюємо. Бо в лапті взулися — ви в курсі?
Стокгольмський синдром це коли жертва тягнеться захищати насильника бо його боїться менше ніж тих хто йде рятувати. Такий самий синдром прищеплює влада. ЗЕгольмський синдром.
