Спершу вони будуть пробувати пожертвувати двома міністрами. Якщо не зайде і Захід буде наполягати на усуненні Єрмака – звільнять і його. Ну як, звільнять, раптом згадають, що керівник адміністрації Президента (хочи ти її ОПою назви, хоч штабом, хоч дирекцією – пофіг), це лише організатор роботи глави держави, а не рєшала з понтами мажордома чи канцлера. Власне, відставити Алі Бабу (він же Алла Борисівна) з посади можна, але хто заборонить пересічному громадянину, старому корешу Андрію Єрмаку зустрічатися із Володею Зеленським? Міндіч взагалі ніхто де-юре, а ондо як виявилося, правда? Отож.
Поки поточні нервові посмикування — якась інфантильна спроба «а може пропетляємо». І вони будуть петляти до упору, благо фігур, котрими можна жертвувати, вдосталь.
Насправді головна відповідальність за те, в якій *ОПі опинилася країна під час війни лежить особисто на Зеленському. Це його, а не Єрмака обирали в 2019 році. Це він був брендом спецоперації — хакнути країну. Від початку, це він найслабкіша ланка і найбільший шкідник. Його розчухане его, його жадібність, його безпідставна самовпевненість, його зверхність, його некомпетентність в будь-яких державних справах, його повна непридатність для функції керманича країни, зрештою. Так, абсолют влади (як відомо він розбещує абсолютно) має і зворотній бік – кінцева відповідальність за все на одній особі. І ця особа, схоже, не має клепки усвідомити відповідальність посади і розумно вийти з кризи.
Бо якби був бодай на йоту розумним, давно б не лише погодився на екстрені заходи по створенню (у нас ніколи не було коаліції монобільшості – чи хто бачив їх коаліційну домовленість, задекларовані плани дій і т.д.?) коаліції національного порятунку, перехідного коаліційного суб’єктного уряду, відмову від продовження своєї політичної кар’єри. Погодився і навіть набув би певної поваги за таку сміливість. Але ні… — це ж довелося б вибачитися за «нароблене», це ж доведеться забути про роль царька всемогутнього, це ж буде ризик, що якесь слідство виявить гріхи куди страшніші, аніж корупція.
Страх розкриття неприємних таємниць заважає Зеленському зробити головну корисну для країни справу – визнати, що він не впорався належним чином і залишає політику. Це був би крок сильної людини, а Зеленський таким не є.
Зустрічав в мережі думку, що «рухати Зеленського не можна, це послабить позиції України у війні і перед партнерами». Не погоджуюся. Хтось має сумнів, що партнери України мають вичерпну інформацію про перелік гріхів/діянь/злочинів Зеленського та усього його оточення? Ці папочки лише чекають, коли їх дістануть і покладуть на стіл. Власне, усвідомлений крок «я вирішив розпочати цивілізований перехід влади» може затримати папочку на самого Зеленського в шухляді. Правда йому доведеться пожертвувати усіма своїми друзями (ой, який же це кінематографічний бумеранг зі стадіону – епічно). Правда ображене оточення може почати говорити і це буде неприємно Володимиру Олександровичу, але шо ж… Бачили очі, що будували.
Чи послабить країну такий (гіпотетичний) крок Банкової? Ні. Після втечі Януковича вакуум влади був куди більш небезпечним, але функціонал ВР і передбачений в.о. глави держави – вигрібли. Тож свідомо відійшовши просто на другорядну роль (навіть не складаючи повноважень), Зеленський запустив би процес одужання від зеленого запаморочення: відновив би діалог, відпустив би кріпаків фракції слуг на волю, криптоконверти перестали б наповнюватися — далі кожен сам за себе, кожен депутато-слуга почав би рятувати себе, співпрацювати із НАБУ і САП, постав би перед вибором «я просто відпетляю і зникну» або «це мій шанс почистити репутацію і лишитися в політиці». Напевно були б як перші, так і другі. Але головне – свідомий відхід Зеленського від великого будівництва авторитаризму, дав би шанс на відновлення суб’єктності парламенту і уряду, повернення притомності в управлінські рішення, призначення, розподіл бюджетних крихт. Не гарантію, а саме шанс. По фіналу – посилив би обороноздатність країни.
Зеленський міг би до найближчих виборів виконувати свої представницько-дипломатичні функції, але він не вказував би де наступати, як оборонятися, не грався б в політичні розбірки з опонентами і так далі. Відповідальність за країну була б на парламенті та уряді.
Такий сценарій був би дуже позитивно сприйнятий партнерами, дав би надію суспільству і розчарував би Москву. Це був би сценарій єдності навколо інтересів нації, а не особи.
Але він малоймовірний. Епоха політичної деградації не може вінчатися мудрими діями головних учасників деградації – чого раптом? Тож усім доведеться плюватися, кривитися, блювати, але доїдати цю гидку юшку до останньої ложки і вважати за урок – думайТЕ.
P.S. Ясна річ, після перших стабілізаційних екстрених заходів (якби такі сталися) ми усі прийдемо до невідворотнього – «а хто ж натомість, а де є кращі, знову шукать нові обличчя чи чергових технократів». В тій, наступній, главі сучасної історії, котра буде не менш драматичною, нам усім доведеться ламати через коліно не владу\політиків, а самих себе – бо це ж ми є джерелом влади, ми є народ, якого… і так далі за текстом.
Ту главу буде важко читати, бо вона буде не про чиїсь, а про наші недоліки. І коли\якщо критична маса громадян зможе подорослішати, то дочитавши главу «ЗЕ END», країна побачать наступну — «Новий Початок». Але до цього ще треба якось дожити.
фото — борд з метро. випадковості невипадкові.
