Західні медіа продовжують затято коментувати і множити “інсайди” щодо можливої відставки головнокомандувача Збройних сил України генерала Валерія Залужного. Наприклад, сьогодні зранку американська CNN повідомила, що начебто указ про відставку має з’явитися до кінця цього тижня.
Ще більше західна преса породила версій про причини конфлікту між президентом Володимиром Зеленським та Залужним і про його розвиток. Деякі видання стверджують, що головкому запропонували іншу посаду, хтось повідомляє, що відбулися якісь зустрічі і розмови, де генералу повідомили про звільнення.
Німецький таблоїд Bild пішов далі всіх і почав розповідати про якісь таємні суперечки між політичним та військовим керівництвом щодо відведення українських військ з Авдіївки. А раніше – з Бахмута… Загалом, останнім часом поведінка світових медіа все більше нагадує поведінку вітчизняних телеграм-каналів.
На жаль, ніхто не звертає увагу на інші речі.
Щодо витоків цього протистояння, напевно, варто прислухатися до автора останнього бестселлера “Шоумен” про Зеленського – журналіста Саймона Шустера, який був допущений у “свята святих” на Банковій у перші тижні повномасштабної війни і потім.
Він неодноразово зазначав, що перші ревнощі щодо зростаючої популярності генерала охопили офіс президента ледь не навесні 2022 року. Як пише Шустер у своїй книзі, саме під керівництвом Залужного була запущена машина опору російським загарбникам, причому ще тоді, коли політична влада розраховувала на “травневі шашлики”. І це було помітно.
Всі ці довгі місяці повномасштабної війни соціологічні опитування демонстрували, що довіра до Збройних сил України загалом і генерала зокрема тільки зміцнюється. Чого не можна було сказати про владу “слуг народу”. А з чисто психологічної точки зору для чинної влади це перший і останній аргумент, щоб когось зненавидіти.
Саме у цій площині, видається, і потрібно шукати справжні причини того, що відбувається. Всі інші складні версії – від лукавого.
Це цікаво ще й тому, що чинна влада, яка звикла до фантастичних цифр в опитуваннях щодо свого іміджу єдиних і неповторних, а не те, що “старі надуті політики”, припустилася фатальної політтехнологічної помилки. Побачивши політичну загрозу для себе у Залужному (хоча до цього дня так ніхто і не почув від генерала ні бажання йти в політику, ні навіть жодної політичної заяви), в ОП самі ініціювали публічне протистояння. До речі, на радість російській пропаганді.
Колись майже непомильна у політтехнологіях “монобільшість”, як би це цинічно не звучало, замість “душити потенційного конкурента в обіймах”, фотографуватися разом, нарізати йому все більше і більше задач, сама забезпечила Залужному головне – позиціонування.
Фактично, нинішня політична влада, сама того не усвідомлюючи, дала відповідь на абстрактний суспільний запит, який поволі формувався – нові обличчя з військових. Саме з військовими, волонтерами і науковцями, як стверджують результати соцопитувань, українці пов’язують своє політичне майбутнє. Саме їх вони хочуть бачити у новій, повоєнній владі.
Але це був абстрактний запит. Запит надії на перемогу і краще життя після неї. Він не був конкретизованим. Стараннями Банкової, створене уособлення цього запиту у суспільній свідомості.
А тепер політична ситуація для ОП стає все більш критичною. Проблеми із західною допомогою, із суспільною напругою, особливо у темах корупції та мобілізації, і це, вочевидь, не виключний перелік. Все це ще й роздмухує ворожа пропаганда. Зараз саме той час, коли владі доречно “здати назад”.
Якщо не до формування коаліційного уряду національної єдності, що могло би зняти хоча б частково політичну напругу, то хоча б відмовитися від ідеї відставки головкома. Це було б, насправді, виявом політичної мудрості і державницької позиції.
Однак вся поведінка чинної влади свідчить про те, що політичну мудрість вона розуміє як слабкість. Поведінкові максими чинної влади давно були відверто сформульовані кількома реченнями: “я президент, Міша”, “я не лох” і “я винен лише своїм батькам”. Саме ця концепція примушує думати, що в останньому матеріалі CNN є певний сенс.
Відмовитися від своїх бажань і виявити стриманість – це не про сучасний стан справ на Банковій. І все це можна було б довго і з великою цікавістю аналізувати з політологічної точки зору, якби від цих подій не залежала подальша доля суспільства, і як наслідок – всієї країни.
