Війна нічого не зробила з популістським нетерпінням президента Зеленського щодо складнощів управління, і це грає проти сильних сторін України.
Про це пише Politico.
«Перестановка стільців». Так високопоставлений український урядовець охарактеризував перестановку в уряді, оголошену президентом України Володимиром Зеленським минулого тижня.
Досі міжнародні та українські ЗМІ здебільшого повторювали позицію уряду з цього приводу, стверджуючи, що це найбільше оновлення з часу вторгнення Росії в Україну. Але насправді це зовсім не схоже на реконструкцію.
«Це просто перестановка деяких ключових персонажів, які були представлені як щось більше, ніж вони є насправді», — сказав український чиновник на умовах анонімності.
«Не було додано свіжих облич з промисловості, громадянського суспільства чи академічних кіл — те, до чого вже давно закликають уряд», — зазначили джерела видання. І це проблема.
Єдиним винятком є вимушена відставка міністра закордонних справ Дмитра Кулеби та — незалежно від перестановок в уряді — керівника національної енергетичної мережі України «Укренерго» Володимира Кудрицького.
За словами урядовця та інших інсайдерів, опитаних Politico, Кулеба роздратував впливового керівника апарату Зеленського Андрія Єрмака, який хоче мати більше контролю над міністерством.
Український лідер з весни підігрівав очікування серйозних змін в уряді, а його помічники намагалися підняти занепалий дух на тлі падіння рейтингів Зеленського і втомленої нації, яка все більш відкрито ставить під сумнів його лідерство — звідси «ростуть ноги» Курської операції.
«Курський рейд переслідував суто політичні цілі, а не військові», — заявив опозиційний депутат і критик Зеленського Микола Княжицький. «Звичайно, Курська операція підняла наш дух. Але у нас є багато проблем, якими ми нехтуємо — наприклад, відсутність будь-якої серйозної стратегії та допомоги для більш ніж 3 мільйонів переміщених осіб по всій Україні», — сказав він. «Якщо ми не зробимо щось більше, щоб допомогти їм, то ми просто будемо спостерігати, як все більше українців залишатимуть країну».
І, на жаль, ці перестановки не зменшують давніх занепокоєнь щодо вкрай персоналізованого і, на думку деяких, авторитарного способу правління Зеленського, зокрема його залежності від вузького кола довірених друзів і радників в Офісі президента. Деякі з цих осіб, які мають владу і значною мірою не підзвітні, не отримують заробітної плати, а деякі з них навіть були об’єктами розслідувань щодо хабарництва в минулому.
Звільнення Кулеби, зокрема, розглядається як ще один приклад того, як оточення Зеленського позбавляється людей, які готові ставити під сумнів і кидати виклик. Це відповідає попередньому звільненню головнокомандувача Збройних сил генерала Валерія Залужного, який конфліктував із Зеленським щодо стратегії війни та необхідності мобілізації більшої кількості людей для участі в бойових діях. Високий рейтинг Залужного також не сподобався пильній і ревнивій президентській адміністрації.
І Кулебою, і Залужним захоплювалися і західні чиновники, і їхній відхід від справ — разом зі звільненням колишнього міністра оборони Олексія Резнікова минулого року — викликав певне занепокоєння. Не можна сказати, що хтось із них висловлював такі побоювання публічно, побоюючись дати Росії пропагандистський привід, хоча деякі західні лідери поспішили висловити своє захоплення Кулебою в соціальних мережах, зокрема колишня прем’єр-міністр Естонії та нинішня кандидатка на посаду голови зовнішньополітичного відомства ЄС Кая Каллас: «У вас була одна з найскладніших робіт у світі, я дякую вам за вашу надзвичайну професійну та особисту відданість», — написала вона в соціальній мережі X невдовзі після цієї новини.
Залужного вважали далекоглядним, адаптивним та ефективним командиром. «Інноваційна тактика Залужного, його децентралізація прийняття рішень на полі бою та гнучкий, небюрократичний підхід до співпраці з приватними донорами та волонтерами забезпечили технології та інновації, які забезпечили перші успіхи України», — пише аналітик Адріан Каратницький у своїй новій книзі «Україна на полі бою».
Тим часом звільнення Кудрицького викликало рідкісну публічну критику з боку західних донорів. У листі до прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля представники ЄС та міжнародних фінансових інституцій висловили свою тривогу і застерегли від підриву незалежності «Укренерго» від уряду. Донедавна мережу контролювала наглядова рада, непідконтрольна міністерству енергетики чи політикам, і зараз це під загрозою. Якщо структура управління буде змінена, це «може поставити під загрозу нашу колективну здатність підтримувати «Укренерго» та інші пріоритетні заходи життєво важливої енергетичної безпеки України», — попереджають вони в листі. А посли G7 посилили це послання, поширивши його у Твіттері.
У розмові з Politico Кудрицький сказав, що уряд давно хотів отримати прямий контроль над «Укренерго», ще до російського вторгнення: «Європейці підтримують ідею, що системними операторами та критично важливими стратегічними компаніями мають керувати люди з відповідними спеціальними навичками та досвідом, і що ви не повинні дозволяти політикам приймати рішення щодо операцій або втручатися в них», — сказав він.
Він додав, що його звільнення не було особистим. «Йдеться про централізацію влади, і я можу сказати вам, що якби ми не працювали незалежно останні два роки, ми б не змогли втримати систему в робочому стані».
Випадок Резнікова був дещо іншим, оскільки не було іншого вибору, окрім як звільнити його — його міністерство було охоплене корупційними скандалами, пов’язаними із завищеними цінами на продукти та захисне спорядження для фронтових підрозділів, і його звинувачували у провалі нагляду за ними. Але Залужний і Кулеба — це різні кейси, як і Кудрицький. І згідно з опитуванням, проведеним минулого місяця, більш ніж половина українців зараз вважають, що офіс Зеленського здійснює надмірний вплив на державні та правоохоронні органи, суди, антикорупційні органи, а також парламент країни.
Захисники Зеленського кажуть, що війна вимагає твердої руки, і немає часу на демократичні тонкощі, коли борешся з російським автократом, який хоче стерти Україну з лиця землі і не вірить, що вона повинна існувати як держава. Але, погоджуючись з тим, що не можна допустити, щоб галас про демократію негативно впливав на обороноздатність України, критики Зеленського зазначають, що інші лідери воєнного часу застосовували помітно інший підхід. Зокрема, британський лідер Вінстон Черчилль покладався на команду впливових міністрів, які представляли весь політичний спектр, щоб сформувати військовий кабінет, який збалансовував інтереси і міг завоювати лояльність населення.
І хоча за кордоном Зеленського вважають воєнним лідером з левовим серцем, а його натхненна риторика і чарівна ораторська майстерність завойовують серця аудиторій від Вашингтона до Лондона і від Брюсселя до Варшави, популярність Зеленського неухильно падає у його власній країні. Українці завжди ставилися до нього більш скептично.
Звісно, вони хвалили його за те, що він стояв на своєму, коли російські танки наступали на Київ. І українці залишаться вдячними за його перші щоденні повідомлення у воєнний час, які згуртували націю — так само, як запальні парламентські промови Черчилля зміцнили британський опір.
Але війна нічого не зробила з довоєнним популістським нетерпінням Зеленського до складнощів управління, а також не навчила його утримуватися від порад, наданих іншими людьми, окрім лояльних до нього, або терпимо ставитися до парламентського нагляду.
Його критики вже давно побоюються, що Україна почне розплачуватися за те, що дехто називає пострадянським менталітетом командно-адміністративного управління, стверджуючи, що значною мірою стійкість країни можна пояснити гнучкістю та інноваційністю її народу і наполегливістю громадянського суспільства, які втрутилися, щоб підтримати державу, коли вона виявилася недієздатною, — і це те, чому така консолідація влади суперечить і що вона послаблює.
Переклад з англійської — Texty.org.ua
Залужний, був проти наступу в Курській області, коли Зеленський вперше заговорив про нього на початку цього року і наполягав на його проведенні, — Politico.