Фейсбуком пронеслась хвиля однотипних постів про якихось унікальних професіоналів ІТ-сфери, які 17 років не могли обміняти російське громадянство на українське. І тепер страждають, що у них тут діти, квартири, а зла українська держава не дає громадянство тут і зараз.
Давайте так, з роздачею українського громадянства іншим громадянам треба наводити порядок. Бо роздавати його за красиві оченятка і підписоту в ТГ (який взагалі ніхто не читає на Заході), як Невзорову — це тупо. Там само тупо роздавати його фсбшним синочкам Гудкову і Пономарьову, які лізуть своїми руками у внутрішні справи і щось там радять. Так само нонсенс давати наш паспорт Фрідману, який на всіх фотках в пояс кланяється Путіну і цілує йому руки.
Але чому тему обіжених хароших рузкіх — оцих унікальних професіоналів без прізвищ і вказування фірми — вкидають прямо тут і зараз?
По-перше і погані рузкі і типу хароші чітко відчувають, що РФ скоро #сракамотика. #Кримунаш наш буде невдовзі те саме. Власне, тому хароший рузкій Гаррі Каспаров, який насправді бакинський єврей — заволав про те, що Росія має боротися проти депортації незаконно понаєхавших в Україну росіян з 2014 року. І вобщє, і після звільнення Криму боротися за рускій Крим — тобто розплідник ватників і сепаратизму.
По-друге, хароші і трохи гірші рузкі зараз намагаються вкинути на Захід, що не вони погані — жизнь такая. Прикметно, що на зміну Овсянніковій на експорт прийшов вдвшник Павєл Філатьєв. Шо не все однозначно. «Українці також поцілюють у цивільних. Втрати перебільшено або зменшено. Всі братський нарід. Солдат стріляє по коордінатах, він не винний, що там лікарня», тощо.
Третє, росіяни далі думають, що можна залізти в Україну хоч війною, хоч м’яко — через жалість. А звідки можна бути упевненими, що агентура не завела тут дітей і не купила квартири — до війни в Україні вони готувались ретельно. Тому діти і квартири — не завжди алібі, що це чудовий громадянин. Треба перевіряти всіх — що за людина, які в неї контакти і зв’язки. Новинський і Пальчевський — скоріше фурункул на тілі держави, а не унікальне і цінне надбання.
Чотири. Я прихильник того, щоби ми в першу чергу дбали про своїх громадян. Хто потурбується про маріупольців і харків’ян — часто не менш кваліфікованих спеціалістів (айтівці, фізики, математики, біологи, унікальні зварювальники та інженери) — ніж неназваний герой-ноунейм, який за 17 років не почав навіть процедуру набуття громадянства? Як їх повернути додому, враховуючи, що люди лишились без нічого — і у них є вибір лишалися у новій країні з дітьми чи повертатись під гарантії допомоги. Як повернути тисячі вкрадених у мертвих батьків дітей із того ж Маріуполя, яким масово змінюють особистість в РФ? Врешті, є депортовані повнолітні громадяни — яких родичі не можуть забрати додому на підконтрольну територію.
П’ять. Закони про громадянство треба переглянути. Але тут ключові кілька умов. Треба розділяти на групи шукачів громадянства, якщо людина за етнічним походженням є українцем, нащадком колись депортованих в РФ — це одна історія. Таким як Макс Гошовський — етнічний українець із родини репресованих, дніпровський волонтер — треба дати громадянство. Якщо ти чесно подав на процедуру — вчив мову, поважаєш історію, політично став українцем — теж нема питань. Якщо ж ти пристосуванець, який просто вирішив тут і терміново змінити паспорт, що рузкій в світі — це уже як діагноз — то є моменти. Треба перевірка. Так само ніякого громяданства тим, хто незаконно приперся на окуповані території з 2014 і навіть там розродився — надо сваливать отсюда) Громадянство — це процедура і певні правила, так має бути. І не треба тут тиснути на жалість українців. Це робота юристів, Ради, міграційної служби, яка потребує реформування.
Шосте. Ніяких громадянств по блату за указом президента. Бо соромно, коли друзі з фронту питають: «а що там Невзоров/Фрідман уже наші громадяни? Це я оце теж тепер маю захищати?».
Сім. Здається, що російські ділки унюхали слабість президента в цьому питанні, тому і пішли на абордаж наших законів. Поки пасіонарії наші зараз «або в ЗСУ, або для ЗСУ».
