Війна на Сході України змусила керівництво ЗС України переглянути кількість інженерних частин та підрозділів, принципи їхнього застосування, а також внести відповідні корективи у підготовку інженерних військ та інженерну підготовку у вищих військово-навчальних закладах.
2014-й рік, коли Росія розпочала гібридну війну в Україні, став для української армії своєрідною точкою відліку. З того часу все, що стосується стану і розвитку Збройних Сил України, оцінюється «до» і «після» 2014-го. Не оминуло це правило й інженерні війська.
Загалом, інженерне забезпечення – основна складова бойового забезпечення. Воно існує ще з тих часів, коли одні племена людей почали нападати на інші. Проте, якщо на початку відліку основним завданням інженерного забезпечення було влаштування доріг та фортифікаційних споруд, та переправ то з часом перелік інженерних завдань значно розширився. Війни останнього століття дали розуміння того, що ефективність війська забезпечується не лише укомплектованістю, озброєністю чи навченістю. Оперативну перевагу на війні буде мати той, хто скоріше влаштує загородження, подолає перешкоди, забезпечить прихований рух шляхами, захистить своїх солдатів чи ускладнить дії противника. А все це якраз лежить у площині завдань інженерних військ.
2014-го року, коли до антитерористичної операції на Сході України почали залучатися регулярні армійські частини, там з’явилися й інженерні підрозділи. Першими завданнями, що постали перед інженерами – пророблення проходів у загородженнях, розмінування місцевості та об’єктів, облаштування та утримання інженерних загороджень як вибухових так і не вибухових. Українські сапери стикнулися з широким використанням бойовиками як мін промислового виробництва РФ, так і саморобних вибухових пристроїв, що встановлюються на розтяжках або керуються по радіо чи дротах, різноманітними мінами-пастками та мінами-сюрпризами. Інженерними підрозділами Збройних Сил України до цього часу регулярно виявляються та знешкоджуються російські міни – ПМН-2, ПМН-4, ПОМ-2Р, МОН-50 виробництва 2002-го року, міни-пастки МЛ-8 та підривні пристрої НВУ-П «Охота». До речі, протипіхотні міни типу ПМН, згідно з Оттавською конвенцією 1997-го року про заборону застосування, накопичення та виробництво протипіхотних мін, в Україні були повністю знищені ще в 1999-му році і більше не використовуються.
Оперативну перевагу на війні буде мати той, хто скоріше влаштує загородження, подолає перешкоди, забезпечить прихований рух шляхами, захистить своїх солдатів чи ускладнить дії противника / Фото: Володимир ВОВКОГОН (зверху), Кирило МАЛЮЩЕНКО (знизу)
Міни знаходили скрізь – у підвалах житлових будинків, в адміністративних будівлях, школах і дитсадках. Бойовики також мінували мости, водні колектори, залізничні полотна, інші важливі для життєдіяльності населення об’єкти інфраструктури, чимало з них підривали. Інженерам доводилося займатися не лише розмінуванням, а й відбудовою критичних об’єктів.
Подальша поява у противника важкого озброєння та потужних сучасних вогневих засобів змінила характер дій не лише підрозділів сил АТО, які були змушені переходити від спеціальних до загальновійськових дій. Додалося роботи й для військових інженерів. Фортифікаційне обладнання позицій, блокпостів, опорних пунктів, базових таборів та районів, підготовка та утримання шляхів пересування військ, здійснення маскування та імітації – це далеко не повний перелік тих завдань, що лягли на плечі інженерних підрозділів. І все це за умов регулярного вогневого впливу противника.
Окремо слід згадати про подолання водних перешкод. Донецькою та Луганською областями протікає річка Сіверський Донець. Маючи звивисте русло шириною від 30 до 70 метрів (в окремих місцях 100-200 м), ця водна артерія створювала чимало проблем для просування українських військ. Інженерам не один раз доводилося під обстрілами противника наводити переправи через Сіверський Донець чи встановлювати мости замість зруйнованих.
Загалом, інженерні війська належать до тих небагатьох, що виконують завдання як під час війни, так і за мирних умов. Тому інженерні підрозділи, худо-бідно, на початку 2014-го були готовими до бойових дій. Водночас, якщо бути об’єктивним, їхній стан на початок російської агресії залишався бажати кращого. Дві головних проблеми довоєнних підрозділів оперативного забезпечення – низька укомплектованість і стан техніки.
Як правило, комплектування інженерно-саперних взводів механізованих батальйонів та груп інженерного забезпечення бригад проводилось за залишковим принципом і складало лише 17-25% від штатної чисельності мирного часу. Інженерна техніка, що була залучена до виконання завдань в АТО, перебувала в експлуатації понад 20 років, що призводило до постійних поломок і зупинок. Не могло не вплинути й те, що станом на 31 грудня 2013 року в інженерних військах ЗС України залишилося лише три інженерних полки та один понтонно-мостовий полк. Крім того, була ліквідована база підготовки фахівців, залишки якої переведено на Львівщину.
Враховуючи велике навантаження, на початку АТО в інженерних підрозділах часто виникали проблеми, що суттєво ускладнювали, а в окремих випадках взагалі унеможливлювали виконання завдань інженерного забезпечення у повному обсязі та у необхідні терміни.
Застосування гібридними і регулярними збройними формуваннями РФ нестандартних форм та методів ведення бойових дій змусило керівництво ЗС України переглянути кількість інженерних частин та підрозділів, принципи їхнього застосування, а також внести відповідні корективи у підготовку інженерних військ та курсантів вищих військово-навчальних закладів.
У липні 2017 року військові інженери однієї з частин Сил АТО на одному з полігонів в Луганській області провели тактико-спеціальні заняття із бойового злагодження екіпажів установки розмінування УР-77 / Фото: МО України
З 2014-го року і до сьогодні чисельність інженерних військ збільшилася майже вдвічі. Сформовано нові інженерні частини, інженерні підрозділи у складі бойових бригад та окрема бригада у Кам’янці-Подільському.
У 2016-му році, за підтримки канадських партнерів, на Хмельниччині відкрито сучасний клас для підготовки фахівців з протидії саморобним вибуховим пристроям. Це не просто звичайна учнівська аудиторія, а спеціалізований навчальний об’єкт з відповідним устаткуванням. Витрати на проєктування, обладнання та оснащення класу склали близько 1,5 млн. гривень.
Крім того, протягом 2018-2019 років збільшено кількість курсів підготовки (підвищення) кваліфікації саперів у 143-му Центрі розмінування (м. Кам’янець-Подільський), що у свою чергу дозволило збільшити кількість підготовленого особового складу за спеціальністю «Сапер (розмінування)».
Довідка:
Інженерні війська України
Емблема та Нарукавний знак
Функція:
Інженерне забезпечення – один із видів оперативного (бойового) забезпечення. Являє собою комплекс заходів щодо інженерної підготовки військ (сил), об’єктів та місцевості, що здійснюються з метою своєчасного та прихованого розгортання військ (сил), проведення ними маневру, створення необхідних умов для успішного виконання поставлених завдань, підвищення рівня захисту військ (сил) та об’єктів від засобів ураження противника, завдання противнику втрат та ускладнення його дій.
Завдання:
інженерна розвідка;
фортифікаційне обладнання районів (позицій) військ (сил);
улаштування і утримання інженерних загороджень та здійснення руйнувань;
підготовка і утримання шляхів руху військ (сил);
подолання загороджень і руйнувань та влаштування переходів через перешкоди;
улаштування і утримання переправ;
експлуатація та технічне прикриття військово-автомобільних доріг;
розмінування місцевості і об’єктів;
маскування військ (сил) і об’єктів;
електропостачання військ (сил) та об’єктів;
добування і очищення води та обладнання пунктів водопостачання;
технічний супровід виконання інженерних завдань.
