Юрій Бутусов: Куди ведуть нашу армію — до поразок чи до перемог?

Тому що для того, щоб давати правильні відповіді наші керівники мають правильно формулювати питання.

Що основне питають комбриги з комбатів?

1. Чому втрачені позиції?

2. Що робиться для відновлення позицій?

3. Скільки залишилось людей у складі і чому їх ще не задіяли?

Що основне питають генерали з комбригів?

1. Чому втрачені позиції?

2. Що робиться для відновлення позицій?

3. Хто буде відповідати за втрату слідчому ДБР?

Що основне питає Верховний головнокомандувач у генералів?

1. Чому втрачені позиції?

2. Що робиться для відновлення позицій?

3. Чому так повільно наступаємо? Кого звільнити?

Така постановка питань в умовах загальної переваги ворога в кількості людей та озброєння дає такі резульати:

1. Політизація управління військами та приховування інформації про реальну обстановку на усіх рівнях.

2. Залякування командирів та бійців десятками тисяч кримінальних справ та службових розслідувань, які спрямовані не на посилення дисципліни, а фактично слугують для перекладення відповідальності за об’єктивні проблеми ведення бойових дій, що унеможливлює їх виправлення.

3. Масове зняття з посад компетентних командирів, які беруть на себе відповідальність за ефективне знищення ворога, постійна кадрова чехарда.

4. Масове призначення на командні посади командирів, які підміняють відповідальність за результат відповідальністю за доповіді та звіти, і тому не здатні бути лідерами у бойових колективах.

5. Стрімка бюрократизація армії, безконтрольне зростання паперообігу, звітності, комісій у 2-3 рази з кожним роком, що серйозно ускладнює управління військами.

6. Знищення ініціативи командирів, відмова від тактичних маневрів, необгрунтовані втрати особового складу у боротьбі за невигідні позиції та за відновлення невигідних позицій.

7. Неможливість в таких умовах компенсувати перевагу ворога у кількості особового складу та озброєння якістю застосування наших військ, втрата рубежів оборони.

8. Втрата великої кількості людей, яка невиправдана обстановкою, та якої можна було б уникнути, тобто критичне зменшення оборонозатності держави.

Чому зміни в управлінні, організації, підготовці та застосуванні військ мають ключове значення?

Ми ніколи у війні не зможемо випереджати нашого ворога у кількості солдат, снарядів, ракет, бомб, дронів — ми можемо випереджати ворога тільки у якості застосування, у якості знищення ворога та якості збереження своїх життів.

Які питання мають задаватись, щоб ми почали системні зміни та почали вигравати у війні?

Що основне мають питати комбриги в комбатів?

1. Скільки ми завдали втрат ворогу за добу, які зафіксовані на відео?

2. Скільки у нас безповоротні втрати за добу?

3. Чим я можу тобі допомогти, щоб завтра ви збільшили кількість втрат ворога та зменшили кількість своїх втрат?

Що основне мають питати генерали в комбригів?

1. Скільки ми завдали втрат ворогу за добу, які зафіксовані на відео?

2. Скільки у нас безповоротні втрати за добу?

3. Чим я можу вам допомогти, щоб завтра ви збільшили кількість втрат ворога та зменшили кількість своїх втрат?

Що основне має питати Верховний головнокомандувач у генералів:

1. Скільки ми завдали втрат ворогу за добу, які зафіксовані на відео?

2. Скільки у нас загальні безповоротні та санітарні втрати за добу, чи доцільні ці втрати на кожній позиції, де їх зазнали?

3. Чим я можу вам допомогти, щоб завтра ви збільшили кількість втрат ворога та зменшили кількість своїх втрат?

Так, це саме основні питання. Є багато інших, але стратегія оборони має грунтуватись на цих трьох приорітетах.

Фіксація на відео — це єдина об’єктивна система оцінки ефективності нашого спротиву, яка дозволяє провести точнй аналіз після дії — After action review. У сучасній війні не всі втрати ворога потрапляють на відео, але тільки втрати, які зафіксовані на відео можуть бути об’єктивними даними для аналізу. Якщо є відео — значить у командира є якісна розвідка, корегування, управління своїми військами. Якщо нема — це або слабкий командир. або у нього небоєздатна частина і її треба відводити на відновлення, або нема ніякого забезпечення засобами технічної рохвідки та засобами ураження, і це потрібно негайно поповнити вищому командуванню. Якщо підрозділ краще вбиває — він має отримувати більше сил та засобів. Якщо командир успішний — його успіх вимірюється відеозвітом, який усім усе доводить.

Свої втрати треба рахувати, щоб раціонально використовувати наявні обмежені сили, треба розуміти доцільність боротьби за ті чи інші ділянки та позиції, зростання втрат повинно усіх командирів усіх рівнях кожного дня змушувати відповідати на питання — чи доцільні ці втрати. Бо люди — це основний ресурс, який визначає підвищення або послаблення боєздатності. Першою умовою військової перемоги є завдання ворогу втрат у 5-6 разів більше за наші. Наступ на ворога, який не виснажений втратами — не вигідний та не має ніякої перспективи.

А питати на війні про допомогу набагато важивіше, ніж шукати за що звільняти, оскільки усі керівники мають відчувати спільну відповідальність за результати у війні, і перш ніж когось карати за провали та некомпетентність, треба дати людині усі можливі ресурси для виконання бойового завдання у конкретному місці у конкретний час у конкретній обстановці. І ця відповідальність торкається кожного. Карати підлеглого має право тільки той, хто дав йому усе можливе. Тільки коли уся армія зпаяна довірою та усвідомленням виконання спільної справи, будь-які покарання в ній призводять до змін на краще.

Жодна армія світу не перемагала кількістю кримінальних справ та журналів обліку — це шлях до поразки. А перемагають завжди армії, де на усі посади просуваються справжні лідери, які накопичують досвід, беруть на себе відповідальність і в яких вірять люди, які йдуть у бій.

В Україні є достатня кількість досвідчених бойових лідерів на усіх рівнях, здатних принести перемогу у війні. Але щоб вони це зробили, потрібні зміни в управлінні в першу чергу.

Тож керівництво України має негайно визначитись куди з такими звітами та запитаннями ведуть нашу армію — до поразок чи до перемог?