Яку тактику ведення бою в місті застосовує російська армія

Однак ця обставина не виключає необхідності силового заволодіння й подальшого контролю ключових населених пунктів на території противника. Тобто не минеться без бойових дій в урбанізованому ­середовищі, відомих як MOUT (miltary operations in urban terrain). Особливого значен­ня цей фактор набуває в локальних війнах і збройних конфліктах.

Алеппо, друге за значенням і перше за чисельністю населення місто Сирії. 15 грудня 2016 року Фото: George Ourfalian / AFP / Scanpix / LETA

Урбанізований фактор

Зазвичай військові намагаються уникати боїв у великих населених пунктах і агломераціях, що вимагає залучення масштабних угруповань військ із важкою бронетехнікою, артилерією та авіацією. Втім, цілком уникнути такого сценарію не можна. Досвід локальних війн останньої декади дає достатньо прикладів, коли обстановка змушувала сторону конфлікту, що наступала, вдаватися до оточення та наступного штурму великих населених пунктів, зокрема й міст-мільйонників.

Битва за Алеппо, друге за значенням і перше за чисельністю населення місто Сирії, яке до того ж проголосили столицею ІДІЛу, стала одним із центральних епізодів громадянської війни в цій країні.

Йшлося про збройне протистояння за контроль над містом між урядови­ми (фактично сирійсько-ірансько-російськими) силами, підтриманими шиїтськими добровольцями з Лівану, Ірану й Іраку з одного боку та опозиційної до режиму Башара Асада «Вільної сирійської армії», курдських загонів народної самооборони та інших угруповань — з іншого. Чотири роки жодній зі сторін не вдалося досягти вирішальної переваги. Патова ситуація навколо Алеппо закінчилася в липні 2016 року після завершення урядовими силами за підтримки російської авіації повного оточення міста, перекриття останньої лінії постачання та початку облоги. Спроби оборонців вирватися з оточення виявилися марними.

Для проведення операції щодо заволодіння Алеппо в Дамаску мобілізували ресурси зі всієї країни, навіть тимчасово призупинили активні бойові дії на інших напрямках. Досягнута в такий спосіб чисельна перевага дала можливість силам, що наступали, навіть проводити ротацію своїх підрозділів на передовій, тоді як оборонці були позбавлені такої можливості.

15 листопада 2016 року після масштабних повітряних бомбардувань і ракетних ударів міста урядові сили почали штурм східної частини Алеппо, яку продовжували контролювати оборонці міста. Важкі бої точилися понад місяць, а відвоювання Алеппо в грудні 2016 року стало переломним моментом громадянської війни в Сирії. 23 грудня до міста увійшов підрозділ російської військової поліції.

У січні 2021 року в США вийшло аналітичне дослідження «Уроки російських військових, вивчені в Сирії» («The Russian Military’s Lessons Learned in Syria») Мейсона Кларка, експерта вашингтонського дослідницького осередку Інституту вивчення війни. Серед іншого автор відзначив важливість бойового досвіду, який російська армія здобула в Сирії, в контексті боротьби з нерегулярними збройними формуваннями, зокрема в містах.

І хоча загалом, як вважає Кларк, спроба РФ створити тео­ретичне підґрунтя в цій сфері знову виявилася невдалою, відпрацьована в Сирії російська тактика бойових дій в урбанізованому середовищі заслуговує на увагу. Безумовно, російський Генштаб зробив висновки з боїв у містах під час двох війн у Чечні, а також на Донбасі, де армія РФ зазнала величезних втрат у живій силі та техніці.

Військова інтервенція в Сирії дозволила російським військовим набути цінного досвіду бойових дій у горах, пустелі й урбанізованій місцевості (бої за Пальміру, Східну Гуту або Алеппо). Навіть начальник Генштабу ЗС РФ генерал Валерій Герасимов закликав своїх командирів вивчати цей досвід як відповідну точку відліку для розуміння та підготовки до війн нового типу.

Сирійські уроки

За повідомленням польського ресурсу Defence-24, вже під час роботи форуму «Aрмія-2017» МО РФ оприлюднило низку доповідей з аналізом бойового досвіду, набутого російськими експедиційними силами в Сирії. Одним із доповідачів був російський генерал Алєксандр Романчук, начальник Науково-навчального центру Сухопутних військ ЗС РФ (у 2016 році — головний військовий радник сирійської армії). У його доповіді йшлося про специфіку й тактику боїв в урбанізованому середовищі на прикладі важких багатомісячних боїв за Алеппо.

Як зазначив генерал, під час сирійського конфлікту заволодіння урбанізованими районами, зокрема такими великими й важливими містами, як Алеппо, вважалося однією з ключових умов перемоги. Водночас бої в урбанізованому середовищі зазвичай важкі, специфічні та криваві. До особливостей боїв у містах Романчук відніс такі:

— брак суцільної, визначеної лінії фронту, її вертикальний вимір (від дахів до підвалів будинків і навіть підземних тунелів) та глибину оборони; — труднощі маневру силами й засобами, зокрема бронетехнікою, через численні перешкоди на вулицях у вигляді завалів тощо; — перевага оборонців у кращому орієнтуванні на своїй території; — значне обмеження або навіть унеможливлення авіаційної або артилерійської підтримки тих, хто наступає, та ускладнення через наявність гуманітарних складників; — необхідність організувати гуманітарну допомогу, наприклад, створити гуманітарні коридори, тобто шляхи евакуації населення із зони боїв.

Також варто брати до уваги, що розмова про «гуманітарні складники» операції в Сирії й опіка цивільними — такий собі суто теоретичний посил, адже бої в урбанізованому середовищі — зокрема і в Алеппо, Гуті, Ідлібі — завжди відрізнялися винятковою запеклістю та брутальністю (зокрема через специфіку сил противників).

Колишній головний військовий радник підкреслив, що під час зайняття східного Алеппо в грудні 2016 року із зони боїв вивели до 136 тис. цивільних. На думку Романчука, це обмежило можливості оборонцям використовувати мешканців міста як живий щит, що могло б ускладнити плани тих, хто наступав.

Підтвердженням того, що доповідь Романчука — елемент навчання у ЗС РФ й основа для практичних висновків, можна вважати виступ уже в травні 2019 року командувача Західним військовим округом ЗС РФ генерала Олександра Журавльова. Характеризуючи сирійський досвід боїв у містах, командувач ЗВО фактично повторив доповідь Романчука від 2017 року.

Отже, у боях за Алеппо ті, хто наступав, застосували російську тактику, яка передусім передбачає ізоляцію осередків спротиву шляхом оточення, що унеможливлює забезпечення оборонців усім необхідним. Блокада була активною та супроводжувалась обмеженими, але рішучими атаками по периметру оточення.

Створений «котел» зосередженими ударами подрібнювали на декілька частин (кварталів), які послідовно знищували. Водночас командири мали шукати некінетичні (або з мінімальним використанням сили) шляхи заволодіння визначеним районом. Для цього на оточених впливали психологічно, переконували в марності опору та пропонували варіанти здавання в полон. Для пошуку критичних пунктів оборони важливо аналізувати увесь спектр обстановки в оточеному місті: економічне становище, суспільні настрої, побутові умови або наявність запасів продовольства. Наприклад, до падіння оборони східного Алеппо призвело знищення «координаційного штабу бойовиків».

Для дій у міських умовах ті, хто наступав, використовували спеціально підготовлені нечисленні, але добре оснащені всім необхідним мобільні штурмові групи: зброєю, боєприпасами, засобами маскування та задимлення тощо. Їх залучали до атак у місті лише після відповідної бойової підготовки, що завершувало тактичне навчання на чолі з командиром.

Польський експерт Марцін Гавенда зауважив, що Романчук у своїй доповіді свідомо замовчував участь у боях за Алеппо російських найманців-вагнерівців. А проте, саме вони готували штурмові групи та координували атаки.

Важливою тактичною вимогою було приховувати до останнього моменту напрямок головного удару. Тому атаки здійснювали в напрямках, які противник вважав другорядними, і вони мали становити елемент раптовості, що своєю чергою забезпечували якісна всебічна розвідка та вивчення району атаки. Вкрай важливий тактичний елемент — утримання високої динаміки наступу, швидкості та раптовості. Це досягали зокрема переходом в атаку з настанням темряви, пересуванням на техніці аж на першу лінію фронту, завдаванням ударів одночасно з кількох напрямків, заволодінням ключовими позиціями.

Одночасні точкові удари штурмових груп на двох-трьох напрямках дозволяли повільно стискати кільце оточення, використовуючи будь-яку знайдену слабку сторону противника. Тому оборонці не могли концентрувати всі сили на ділянці головного удару. Така тактика бою дозволила ефектно реалізувати чисельну перевагу тих, хто наступав, а вже після виснаження оборонців вони завдавали стрімкого завершального удару на головному напрямку. Під час бойових дій у місті ті, хто наступав, широко користувалися 3D-мапами району боїв із можливістю деталізації аж до рівня окремих будинків. Це давало змогу планувати та здійснювати атаки в окремих будинках і забудовах, кварталах і загалом підвищувало ефективність дій штурмових підрозділів.

Водночас корисними в боях в урбанізованому середовищі виявилися танки, навіть застарілих типів, як штурмова зброя безпосередньої підтримки піхоти. Незважаючи на вразливість старих танків, під час боїв у місті важку бронетехніку (Т-72, Т-55 і Т-62) використовували, попри неминучі втрати, обидві сторони.

Окремо слід відзначити роль у боях за Алеппо снайперів елітних Сил спеціальних операцій (ССО) ЗС РФ, бригад спецпідрозділу ГУ ГШ ЗС РФ, а також, імовірно, Центру спеціального призначення ФСБ РФ. На них покладали ліквідацію командирів повстанських загонів, розрахунки колективної зброї та ПТРК, снайперів, тривале спостереження й наведення високоточної зброї. Снайпери діяли як самостійно, так і в складі змішаних бойових груп, наприклад, сирійсько-російських, лівансько-сирійських або навіть у взаємодії з бойовиками ліванського угруповання «Хезболла». Свідченням цього, за спостереженням Марціна Гавенди, є характерні жовто-зелені шеврони на одностроях, які експерт розгледів на відео, оприлюдненому МО РФ наприкінці грудня 2016 року, тобто вже після того, як бої в місті почали вщухати. За даними ГУР МО України, ці російські снайперські групи також періодично діють проти ЗСУ в зоні ООС на Донбасі, де активно застосовують тактичні прийоми та сирійський бойовий досвід. Один із найбільш поширених — маскування роботи снайперів на лінії зіткнення вогнем ­кулеметів того самого калібру.

Російські снайпери мають на озброєнні антиматеріальні далекобійні гвинтівки калібру від 9 мм до 20 мм включно, що істотно перевершують звичайні снайперські аналоги за ефективною дальністю стрільби (до 2000 м), енергією кулі, габаритами та масою. Це російські гвинтівки «Орсіс» Т-5000, кілька модифікацій гвинтівки Лобаєва, а також АСВК, ВКС / ВССК «Вихлоп», ОСВ-96, 6С8 та інші, а також іноземні зразки, які здатні уражати ціль на відстані до 2500 м. Останні служать для виведення з ладу техніки противника, захищених вогневих точок, засобів управління та протиснайперської боротьби.

Наслідки російської тактики

Аналіз бойових дій в Алеппо дозволяє побачити багато цікавих моментів. Деякі насправді новаторські та зумовлені виключно місцевою специфікою (передусім у реаліях сирійської війни). Інші — лише підтвердження вже відомих особливостей асиметричних і гібридних конфліктів. Так, оборонці використовували міську забудову для маскування вогневих позицій і техніки, зокрема застосовуючи маскувальні сітки між будинками. Також поширеними були підкопи для підриву важливих цілей або транспортних колон. Насамкінець використовували авто, керовані водіями-смертниками, які підривали себе поблизу визначеної цілі. Інколи — у супроводі дронів, які фільмували наслідки атаки.

Якщо вірити Романчуку, «зразкове здійснення операції» дозволило заволодіти комплексом військової академії в Алеппо протягом двох діб, попри попередні «невдалі атаки, що тривали до цього цілий місяць». Генерал намагається протиставити операцію в Сирії операції з визволення Мосула, підкреслюючи в притаманний російській стороні спосіб нібито брутальний характер останньої на відміну від Алеппо.

Він стверджує, що в Мосулі ніхто нібито не думав про цивільне населення, що перетворило операцію на «криваве й брутальне» захоплення міста, на відміну від начебто турботи про цивільних в Алеппо, яка змусила тих, хто атакував, обмежити використання авіації та артилерії проти міських кварталів усередині «котла».

З таким твердженням важко погодитись, адже для прориву добре підготовлених укріплень в обороні Алеппо «урядові сили» широко й масовано використовували як ствольну, так і реактивну артилерію, зокрема важкі вогнеметні системи ТОС-1А, для стрільби по площах. До цього слід додати удари російської та сирійської авіації з використанням касетних або термобаричних боєприпасів, особливо ефективних в урбанізованому середовищі.

Зазвичай килимові обстріли й бомбардування здійснювали з використанням термобаричних бомб ОДАБ-500 (або нових ОДАБ-500МВ), що важко назвати самообмеженням російських військових і гуманітарним способом ведення бойових дій. Численні фото зруйнованих ущент кварталів Алеппо лише підтверджують це.

Як оцінили експерти ООН, в Алеппо було зруйновано понад 30 тис. об’єктів. Окрім військово-політичних наслідків, результатом бойових дій у місті та навколо нього стали серйозні руйнування, передусім історичного центру міста, що входить до списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. На екстреному засіданні Ради Безпеки ООН США звинуватили Росію у варварстві.

Штурм Алеппо та численні обстріли призвели до руйнувань та загибелі великої кількості цивільного населення. Вже на початку лютого 2017 року американський неурядовий аналітичний центр Atlantic Council оприлюднив доповідь про злочини РФ і режиму Башара Асада в Алеппо. З посиланням на Syrian Network for Human Rights автори доповіді повідомили про 4 тис. бомб, скинутих на місто у 2016 році, та загибель від них щонайменше 506 мирних жителів.

У доповіді описані тактика та стратегія, які коаліція використовувала для того, щоб «зламати» Алеппо. Зазначається, що сирійські урядові сили щонайменше вісім разів скидали на непідконтрольні житлові квартали міста ємності з хлором. І хоча, як зазначається в документі, Асад заперечив використання його військами будь-якої хімічної зброї, РФ «як військовий союзник Дамаска отримала вигоду від використання хімічної зброї військовими Сирії».

Висновки зроблено

У майбутньому бої в містах стануть не винятком, а правилом, адже, на відміну від будь-якого ландшафту, урбанізована територія надає оборонцям унікальні можливості для укриття багатьох тисяч бійців разом із технікою від сучасних високоточних засобів повітряного нападу та розвідки. Слабша сторона конфлікту вдаватиметься до організації оборони саме в містах, щоб у такий спосіб асиметрично «вирівняти» дисбаланс сил.

Не випадково в боях за Алеппо, передмістя Дамаска, Ракки, Мосула та Сирта легкоозброєні нерегулярні угрупування тривалий час тримали оборону проти численних сил противників. Серед них були й війська передових у військово-технічному плані країн світу, для яких бої в урбанізованому середовищі навіть проти нерегулярних сил виявилися складним завданням.

Завжди доведеться рахуватися з присутністю в містах під час боїв значної кількості мирного населення, це треба брати до уваги під час планування атаки або захисту таких міст. Поряд із неможливістю повністю блокувати інформаційні потоки з населених пунктів, що перебувають в облозі, це створює окрему проблему. Тому сторона, що атакує, буде змушена йти на серйозні самообмеження у використанні можливостей власного арсеналу.

Досвід боїв за міста в Сирії та Іраку свідчить про необхідність надалі вдосконалювати власні спроможності управління полем бою, трансформувати систему управління з прицілом на протидію аналогічним ресурсам противника. Ідеться про РЕБ, а також діяльність в інформаційній сфері та кіберпросторі.

Водночас не варто переоцінювати вплив сирійського досвіду російської армії на подальші трансформації ЗС РФ, адже в Сирії вона мала справу не з рівним противником із важкою технікою, артилерією та авіацією, а з легкоозброєними іррегулярними силами, тому це доволі відносний і умовний досвід.

Однак Росія зрозуміла важливість боїв у місті та розпочала шлях підготовки власних військ до дій в умовах поля бою ХХІ століття. Кремль також використовує сирійську війну для відновлення морального духу своєї армії.

По суті це намір подолати афгансько-чеченський синдром і створити для неї переможний еталон. Такий сигнал містить велику небезпеку, адже дає Москві поштовх для спроб повторити військову інтервенцію іншим разом в іншому місці.

Для України ретельне вивчення російської тактики боїв у місті має особливе значення з погляду можливої перспективи відновлення масштабних боїв у зоні ООС і, ймовірно, в умовах укріпленої донецької агломерації. Маємо за змоги уникати втягування в такі бої та протиставити цьому власну маневрову тактику з обходом і оточенням противника.

Володимир Заблоцький