Поява в серпні 2018 року на параді з нагоди Дня незалежності України самохідної артилерійської установки (САУ) «Богдана» викликала з одного боку захоплення, а з іншого шквал невиправданої критики.
Як в Україні, так закордоном, особливо в Росії, ставили під сумнів, що українці взагалі спромоглися створити щось подібне, в першу чергу — виготовити артилерійський ствол «155-го» калібру. Однак в дійсності змогли.
Багато експертів, уважно, розглядаючи знімки та відео САУ «Богдана», ставили під сумнів, що її ствол дійсно калібру 155 мм та припускали, що це, нібито, старий «152-ий» від гаубиці «Мста-Б», доповнений двокамерним дульним гальмом від старої гармати «Д-20». Більшість була впевнена, особливо в Росії, що в Україні взагалі не можливо виготовляти подібне оснащення. По-перше, — не має досвіду, а по-друге — в світі лише близько десяти країн, які володіють відповідними технологіями і ніхто ними не поділиться.
Тим не менш, всупереч оцінкам та заявам, вітчизняними підприємствами, серед яких «Старокраматорський машинобудівний завод» та «Краматорський завод важкого верстатобудування», все ж таки, вдалося освоїти виробництво стволів калібром 155 мм. І саме таким оснащена САУ «Богдана», яка вже відстрілялася в кінці минулого і на початку 2020 року. Так, з певним запізненням, адже планувалося до кінця 2019, однак, справа в тому, що в країні, поки що, не освоїли виробництва снарядів «155-го» калібру, а тому довелося купувати їх за кордоном для проведення випробувальних стрільб. Отже були успішно проведені гідро-постріли та постріли інертними боєприпасами, скоріш за все, турецького виробництва компанії МКЕК. Через це строки виконання робіт навколо «Богдани» дещо змістилися, однак це не головне, адже важливим є те, що вітчизняний ствол витримав та виправдав очікування виробників. І це дійсно велика перемога.
САУ «Богдана»
Чому? А тому, що подібне оснащення українським виробникам довелося робити вперше і самостійно. Придбати верстат для нарізки ствола, а також отримати допомогу у вироблені окремих деталей, за кордоном не вдалося через відмову з боку постачальників. Отже в Україні було самостійно спроектовано та виготовлено нарізний верстат та створене (частково придбане) все необхідне обладнання для виробництва стволу для новітньої САУ. Ба більше, для випуску всього спектру стволів, як артилерійських, так і танкових калібру від 100 до 155 мм.
Справа в тому, що досвід отриманий під час виготовлення «155-ки» слугував відправною крапкою для створенню стволів менших калібрів, в тому числі 122, 125 та 152 мм. При цьому, технологія, яка була освоєна, дозволила робити як гладкі, так і нарізні стволи. Так, це не надсучасне оснащення, адже випускаються зразки, які за своїми габаритними характеристиками є певним повторенням вже відомих. Однак за властивостями — вони набагато кращі, адже під час їх створення використовується власний технологічний процес виготовлення заготовки. Він дозволяє отримати якісний за своїми технічними властивостями метал. А значить міцний і більш зносостійкий ствол. Так, наприклад, на «125-му» калібрі була досягнута стійкість набагато краща ніж за часів Радянського союзу. Тоді ствол витримував 600 пострілів, а український вже має гарантію на 1200. Нещодавно, було закінчено виробництво першого в Україні стволу «122-го» калібру для гармати Д-30, який також має високі характеристики по зносостійкості.
Ствол калібру 122 мм до гаубиці Д-30
Гаубиця Д-30
Вітчизняні танкові стволи вже постачались для внутрішнього споживача для модернізації та відновлення відповідної військової техніки. Було поставлено щонайменше два десятки калібру 125 мм. Зацікавленість, як до них, а також до артилерійських стволів вже проявили в різних країнах, серед яких Польща, Таїланд, Єгипет та інші. Були навіть продажі через спецекспортерів закордон. Тобто, по факту, як іноземний, так вітчизняний споживач вже довіряє українському продукту і виробництву, і вже купує, хоча і в невеликій кількості, готові зразки.
Однак, в дійсності, в Україні не має бажаної уваги, як до питання поновлення арсеналу стволів для танкової та артилерійської техніки великого калібру, так і їх виробництву. І це при тому, що всі вони зношуються під час інтенсивної бойової підготовки, а також ще швидше втрачатимуть свої характеристики у випадку загострення військового протистояння на сході України. Наприклад, за приблизними підрахунками армії потрібно, що найменше 100 танкових стволів в рік. Натомість, попит з боку оборонного відомства та ремонтних підприємств на них є мізерним. Але для підприємств-виробників важливо, як з точки зору організації, так підготовки виробничого процесу, щоб це були не одиничні закупки. Повинна бути програма придбання стволів з чітко визначеною перспективою. Натомість цього наразі немає. Як і не має стратегічного бачення існуючих ризиків. Наприклад, те саме виробництво, чи хоча б окремі верстати для нього, яке організоване в Краматорську, насправді мають бути подалі від району проведення бойових дій, десь на державному військовому арсеналі, як це, наприклад, зроблене в США. Адже в будь-який момент подальша російська агресія на Донбасі може привести до цілком передбачуваних наслідків.
Якщо до цього питання не звернути особливої уваги, можна цілком реально втратити щойно освоєне унікальне для країни виробництво стволів. А надалі, під питанням буде взагалі реалізація проекту створення САУ «Богдана», а з часом — ефективність вітчизняної танкової та артилерійської техніки. Сьогодні для виробництва все є, не вистачає лише уваги та системної роботи з боку української влади. Але, що ж буде завтра…
