Я сьогодні трішечки поспілкувався з паном Володимиром Зеленським. Забігаючи наперед скажу, що спілкування було не зовсім теплим, в чому, здебільшого, моя провина — не дотримався етикету привітання. Але, принаймні, певний конструктив був — я маю, що вам розповісти.
Сьогодні на пів на п’яту до Офісу президента запросили групу ветеранів — майже повністю з тих, хто так чи інакше виходив на акції протесту проти нього, або навіть організовував їх. На жаль, я не знаю багатьох в обличчя — були азовці, зокрема Матрос, був Жора Турчак, був Карась, був Саша Погребиський — загалом близько дюжини осіб. Ну і я, ваш покірний. З “того боку”, окрім власне Зеленського, були Андрій Єрмак, Микола Тищенко, генерал Хомчак. Була й така собі “проміжна сторона” — по-перше, керівництво Мінвету, по-друге — Фацевич, голова Нацполіції, по-третє — Єгор Чернєв, ветеран, що пройшов до парламенту по списку Слуги народа. Може, когось забув. Я зараз спробую переказати півтори години жвавої бесіди по пам’яті, тож вибачте, якщо щось впущу. Також, очевидно, що свої питання та репліки я пам’ятаю краще, ніж репліки колег — це не тому, що я так себе люблю, просто пам’ять людська так влаштована.
Бесіда почалася майже без вступного слова, але якось швидко перескочила на тему звільнення заручників. Це взагалі в команді Зеленського вважають великою перемогою і яскравим свідченням, що їм і далі все вдаватиметься, тож треба вірити. Особисто Зеленський вважає, що вдало склеїв простачка, і що дуже вигідно здійснив обмін. Обурювався на критику щодо Цемаха — за його словами, той був абсолютним нулем та пустишкою в якості свідка.
Тут я трішки не витримав і запитався, як же так сталося, що відразу після цього голандський парламент одноголосно проголосував за початок розслідування ролі України в загибелі Боїнга.
Зеленський попросив вимкнути камеру (так я дізнався, що була ввімкнута якась камера) та досить емоційно пояснив, що до цього мав переговори на усіх рівнях з голандцями, які взяли з Цемаха усе, що можна взяти, і повністю схвалили його передачу.
— То що, виходить, вас голандці кинули? — перепитав я.
Мені пояснили, що голандці взагалі виявилися не дуже лояльними партнерами — он як голосували за повернення РФ у ПАСЕ.
(в принципі, вірю. Тільки вбачаю певну проблему в том, що нашого очільника можуть кинути голандці — йому ще з росіянами говорити…)
Взагалі з західною підтримкою, за словами Зеленського, в України проблеми: викручують руки по Мінських угодах, прямо дають зрозуміти, що не хочуть бачити Україну в НАТО, хочуть позбутися санкцій.
(ні, я не став згадувати попередника, який якось з цим впорався — припустимо, переобрання Зеленського частина західних лідерів справді могла сприйняти як можливість позбутися попередніх домовленостей)
— Я б сам відмовився від Мінських, в перший же день хотів! — казав він, — але мені дали зрозуміти, що автоматично знімуть санкції.
Далі мова пішла про розведення. За словами наших візаві, мова поки що йде лише про окремі пункти, і про невеликі дистанції.
— Ну, ви ж воювали, знаєте, що відійти на 500 метрів — можна швидко й повернутися — переконував Хомчак.
Присутні мали певні сумніви. Як на мене — то залежно від ділянки. ДУЖЕ залежно від ділянки.
За версією влади, сірої зони не буде взагалі. В населених пунктах буде українська влада, українські поліцейські сили та військові Спільного центру по контролю та координації (росіян там немає — я спершу трішки офонарів, бо коли я служив, їх там була половина, але Хомчак нагадав мені, що вони звідти вийшли). А якщо що — ВСУ підтягнеться.
Мені не дуже віриться в ефективність такого захисту, особливо якщо ворог піде всерйоз. Але, принаймні, цього разу конкретно пояснили, як вони взагалі уявляють ситуацію.
Зеленський сподівається вирішити справи з Донбасом за рік. Якщо за рік не вдасться — схильний, цитую “вибудувати вал” — я це зрозумів, як повернення до діючого статус-кво з ізоляцією окупованих територій. Взагалі, він впевнений, що у будь-який момент може зіскочити і повернутись до цього стану (а от я — ні). Але цей варіант він розглядає, як негативний, тому прагне до реінтеграції.
Власне, це й було найважливіший для мене запитанням — як він розглядає реінтеграцію, на що готовий піти і що буде пропонувати Путіну. Але саме на це я відповіді й не отримав. Зеленський прямо стверджує, що форсував процес мирних перемовин для виходу на Нормандський формат і прямого діалогу з Путіним. Але що він йому запропонує? Тут він посилається на те, що такі речі не розголошуються, і просить просто дати йому шанс.
Власне, це і є головна проблема особисто для мене. Я вголос зауважив — нічого особистого, та я не вірю, що квнщик затащить кдбшника.
Це справді так. Зеленський може вірити в свою зорю. Навіть якщо вважати, що він повністю щирий, мене лякає думка, що така людина, як він, від імені моєї країни буде торгуватися з такою людиною, як Путін. Зеленський ж стверджує, що вони просто обміняються умовами, а він зможе з цих запропонованих варіантів обрати найкращий, та не нарватися на негативні.
І так, він каже, що розглядає можливість проведення виборів на окупованих територіях, якщо російські війська підуть, а українські збройні сили — не зайдуть (хоча, можливо, зайдуть інші українські державні органи). І це будуть вибори за українськими законами, хоча він впевнений, що, на жаль, на них все одно переможуть місцеві “авторитети”.
(тут я зауважив, що для того, щоб вибори пройшли за українськими законами, партії “місцевих авторитетів” мають бути зареєстровані в Мінюсті України. Він чомусь впевнений, що для них це проблемою не буде. Мені здалося, він просто не знає, як це робиться)
Зрештою, наприкінці бесіди Зеленський, як на мене, зробив велику помилку. Йому вже час було йти — здається, мала бути телефонна розмова з одним з європейських лідерів. Саша Погребиський попросив його передати привіт Богдану та вимагати від нього вибачень перед ветеранами. Адже Богдан звинуватив мітингуючих 6 жовтня у тому, що вони збиралися за гроші. А йому — та іншим присутнім там ветеранам — трішки образливо це чути.
— Хлопці, — каже Зеленський своїм характерним тоном, — 99% з вас нормальні люди. Але є ж 1%… Коротше, мені ж теж кладуть на стіл записи. Я ж знаю, хто з ким про що домовлявся і хто кому скільки платив. А привіт Богдану я передам.
Усю бесіду Зеленський намагався будувати діалог на емоційній ноті “мужики, я свій”. Якщо йому й вдалося з кимось встановити якийсь емоційний контакт, то цей фініш, судячи з витягнутих облич поряд, його лихо порвав. Просто так вийшло, що більшість з присутніх там людей точно знала, що ніхто на цьому мітингу за гроші не стояв. І одне з двох — або людина перед нами кидає слабенький понт, невдало вбиваючи між нами клин, або — що, може, й гірше — йому локшину на вуха вішають не тільки голандці, а й власні спецслужби. Ну б**дь. Нормально ж спілкувались.
(десь в цей момент я зрозумів, що “ну б**дь!” кажу вголос, а не про себе, і стулив пельку)
Далі Зеленський пішов, а хлопці ще певний час дискутували з іншими присутніми. Особливо палко сперечалися азовці з Фацевичем, виясняючи, хто більше не правий у сутичках на шляху до Золотого, їхні побратими чи поліція. Але я невдовзі пішов геть.
Якщо вам цікаве моє враження — для мене ця розмова дещо прояснила, але нічого не змінила. Навіть якби я змусив себе повірити в щирість Зеленського, я не потягну змусити себе повірити в його професійність як дипломата. Я не можу на це ставити долю моєї країни. А це означає, що я буду й надалі протестувати — можливо, тепер із більш чітким усвідомленням, що і як відбувається. І в якій ми ситуації.
