Не допомогли ані Пол Манафорт, ані Дмитро Табачник, ані “харківські угоди”, ані кредит Януковича у Москви. Тому невдовзі Росія пустила кров у Криму і на Донбасі, на десятиліття вперед перетворюючи ці території на фільми жахів.
Я згадаю імена тих, хто 22 січня 2014 року бився не на життя, а на смерть заради усіх нас. Це — вірменин Сергій Нігоян із Дніпропетровщини. Це — білорус Михайло Жизневський, якому снайперська куля влучила прямо у молоде і гаряче серце. Це львів’янин Роман Сеник. Снайпер прострелив йому легеню і важко поранив у плече бронебійною кулею спеціального призначення. І попри те, що сотні киян прийшли здавати кров до Київської міської клінічної лікарні № 17 — Герой помер 25 січня… Якби не вони і їхня самопожертва — хтозна, чи не стали би ми Малоросійською областю зараз.
Справа в тому, що Російська Федерація і її посіпаки в тілі України дуже чітко розуміють, що час грає проти них. Якщо до 2017 року українців ще могли “катати” на “давайте поговорим с оккупированным Донбассом”, “простим, все друг другу”, “зшити країну” — у 2021-му такий план уже не працює.
Ба більше — яскравим свідчення істинних намірів Росії напередодні будь-яких переговорів з Україною стала уже класична “традиція”. Щоразу на фронті ворожий снайпер убиває українського воїна на Сході.
Так наші північні вороги реагують на те, що пришити гангрену ОРДЛО з легалізацією її у політичному полі стає дедалі важче. Дійшло до того, що путінський посіпака, приставлений Кремлем реалізовувати у нас тут Придністров’я 2.0 — Дмітрій Козак вривається на переговори ТГК і намагається уламувати Київ на підписання “договорняка” по проштовхуванню Донецька і Луганська. Цікаво, що раніше в цих переговорах він участі не брав.
Паралельно до шаленого тиску на Україну прямо до Дня соборності підключився коханий кум Владіміра Путіна — Віктор Медведчук. Саме для підсилення позицій Козака Медведчук розіграв клоунаду “я рятую чотирьох українських заручниць”. І коли зрозумів, що Україну так і не уламали на державну зраду — чотирьох бранок знову відправили до тюрем ОРДЛО. Тобто у РФ і її посіпак всередині України був дуже чіткий план — організувати зраду нинішньої влади до 22 січня. Сподіваюся, ви не забули наскільки важливими для ФСБ і Путіна є прив’язки до дат?
Вручення 4 бранок з рук доброго Медведчука мало символічно показати, що у нас — “громадянська війна” і треба скоріше сідати за стіл переговорів зі “своїми співгромадянами”. Звісно, за допомогою ОПЗЖ.
Дуже цікаво про тих державників, які бездумно підіграли Медведчуку — написала правозахисниця і журналістка Ольга Решетилова: “Медведчук письмово звернувся до голови СБУ Івана Баканова за дозволом пропустити його через КПВВ «Майорське», аби він міг особисто забрати заручників. Надвечір виявилося, що повезуть за маршрутом Донецьк-Луганськ-Ростов-Мінськ-Київ. Але потім з’явилися чутки, що літак взагалі не вилетів за заручниками (про це сказав Голова української делегації у тристоронній контактній групі Леонід Кравчук), їх повернули до місць ув’язнення”.
Тобто президенту Зеленському ще і натякнули, що без такого посередника як Медведчук не вийде нічого. А я нагадаю, що за більш-менш узгодженими даними — в тюрмах ОРДЛО тримають понад сто осіб. В тому числі — українських воїнів. Натомість нам пропонують чотирьох жінок, в тому числі дружину проросійського бойовика і медика батальйону НЗФ “Зоря”. Тиснуть на жалість. Детальніше про біографії цих “бранок Медведчука” можна прочитати тут.
А тепер повернемось до Києва. Чому росіяни і їхні посіпаки так спішать?
21 січня п’ята колона на чолі з Лукаш і Портновим отримала велику поразку. Саме цього дня ЄСПЛ ухвалив рішення у справах, що стосуються подій під час Революції гідності. І це рішення раз і назавжди затикає пельку Лукаш і Портнову, що в нас там начебто був переворот.
Судове рішення поклало відповідальність за катування і вбивство мирного демонстранта, жорстоке поводження з учасниками Євромайдану та небажання розслідувати ці злочини саме на владу. І тепер ви можете сміливо затикати рота тим, хто каже, що це майданівці били доблесних “мальчиків” із кримського та донецького “беркута”.
Але справа в тому, що люди особливої породи, я називаю їх — регіоналус недобитус — прагнуть стерти історію про Майдан і Революцію гідності.
І одразу після цього рішення виліз Андрій Портнов. Теж підігруючи Медведчуку і Козаку в їхні брудній справі поневолення України. І похизувався тим, що у нього є рішення, яке забороняє згадку у підручниках історії для школи про Революцію гідності.
Щоправда, як кажуть знайомі юристи, рішення ще треба прочитати. Але, враховуючи, що залучений до справи суддя Руслан Арсірій, уже намагався заборонити Майдан і відмінити націоналізацію Приватбанку — може бути все.
Як незнання історії школярів може вилізти боком — ми могли бачити упродовж останніх кількох діб. На прикладі тіктотекерші Тасі, яка полюбила Росію, погрожувала офіцеру Генштабу Анатолію Штефану. А після критики лідера думок для “школоти” — ще і намагалась зіштовхнути ЗСУ і МВС. Бо не зрозуміла, що скаржитись на ветеранів Арсену Авакову — не дуже мудро, аби мати подальший успіх і рекламні контракти на рекламу майонезу.
Кейс тіктокерші Тасі — це приклад того, що страшні в інтернеті не тільки педофіли. А й російський світ. І саме через те, що Іван Баканов та Володимир Зеленський бояться відімкнути рупори Кремля та Медведчука в Україні — у нас виростає покоління, яке заради хайпу і лайків обирає Росію. Саме у нас — заручниками-жінками намагаються схилити державу до зради у День соборності і день загибелі Нігояна та Жізнєвского.
І тому висновок такий. Єдине, що нас може врятувати від цього валу — це формування української ідентичності. Без компромісів і пошуків “хороших русских”. Пам’ятайте про це, якщо 23 січня вам захочеться лайкнути інформацію про мітинг на підтримку Навального в українському Сімферополі. Окупованому Росією.
