Кілька місяців тому представники так званої «ЛНР» перейшли міст у Станиці Луганській й під виглядом СЦКК чергують фактично на підконтрольному Україні березі.
Вони без зброї, але в російському камуфляжі, роблять зауваження й знімають тих, хто переходить міст.
Як сталося, що «ЛНРівці» диктують свої умови вже на іншому березі Сіверського Донця, та чому цивільним, які проходять мостом до невизнаної «Луганської республіки», більше подобається Путін, ніж Зеленський — в ексклюзивному репортажі BBC News Україна.
«ЛНРівці» на мосту
Міст у Станиці Луганській — стратегічний, через нього проходить єдиний на Луганщині шлях з невизнаної «ЛНР» до територій, де діє українська влада і виплачують українські пенсії.
За Мінськими угодами, лінія розмежування тут проходить через середину річки Сіверський Донець, а відповідно — і через середину мосту.
У 2015 році частина цього мосту була підірвана.
А п’ять місяців тому тут розвели війська й почали ремонт зруйнованої ділянки, на урочисте завершення якого 20 листопада приїжджав президент Зеленський.
Відремонтована секція перебуває ще над українським берегом. Далі міст проходить над Сіверським Дінцем й виходить вже на контрольовану «ЛНР» територію.
Влітку, коли від мосту відвели війська й він став нейтральною територією, на ньому залишилися офіцери з української частини СЦКК (Спільного центру з контролю та координації припинення вогню).
Паралельно лишилися там і представники самопроголошеної «ЛНР» — під виглядом тієї ж СЦКК. Однак Україна не визнає її «ЛНРівську» частину з грудня 2017 року, коли звідти вийшли російські офіцери.
Утім, це не зупиняє «представників ЛНР у СЦКК» від того, щоб проводити огляд на нейтральній частині мосту.
Навіть більше, перебувають вони не в центрі мосту, а одразу біля відремонтованої ділянки, яка знаходиться на правому, «українському» березі.
Таким чином «ЛНР» фактично пересунули лінію розмежування десь на 100 метрів і мають символічну присутність на іншому березі Сіверського Дінця.
Людей у камуфляжі російського зразка й синіх касках «СЦКК» справді можна побачити біля нової ділянки мосту. Зброї, принаймні видимої, у них немає.
Але вони спостерігають за потоком людей й час від часу щось говорять у рації.
За свідченнями цивільних, які часто перетинають міст, «ЛНРівські» спостерігачі тут можуть робити зауваження, вимагати якісь документи і «дозволи ЛНР» та забороняти зйомку на своїй частині.
А також вони знімають самі — зокрема, українських журналістів з іншого боку.
Фактично, це передовий пост спостереження.
«Зсув» лінії розмежування по мосту в український бік власне і зробив можливим ситуацію з «викраденням лавки», яка насправді просто впала через вітер з «ЛНРівської» частини на підконтрольний українській владі берег.
«Постріляв би»
«Як військовий, я б їх, звичайно, постріляв. Але тут вже питання не так військове, а більше дипломатичне», — розповів один з українських бійців в районі Станиці Луганської.
А в українській частині СЦКК присутність «ЛНРівців» на мосту, ще й у російській уніформі та з касками, називають провокацією.
«Спочатку всі стояли по різних берегах річки. Однак кілька місяців тому, десь після початку розведення, вони перейшли (Мова саме про «сині каски» невизнаної «СЦКК ЛНР». — Ред.). З їхньої сторони це відкрита провокація», — наголосив пресофіцер СЦКК у розмові з BBC News Україна.
За його словами, українська сторона зверталася до Моніторингової місії ОБСЄ з тим, щоб вона вплинула на ситуацію, однак представники так званої «СЦКК від ЛНР» все одно залишаються на мосту.
«Фактично ж вони там перебувають просто як цивільні особи», — пояснив український офіцер.
І запитав: «Що нам, йти битися з ними? ОБСЄ ми повідомили, це вже частково політичне питання».
Це не перші спроби представників так званої «ЛНР» позначити свою присутність на іншому березі Сіверського Донця.
Так у серпні на «українському березі» у Станиці Луганській побував «представник ЛНР» у Мінській групі Владислав Дейнего, а на початку листопада на частині мосту, що заходиться над підконтрольною Україні стороною річки, фотографувався депутат російської Держдуми і лідер партії «Родіна» Олексій Журавльов.
Водночас ексголова Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Георгій Тука повідомляв про те, як формування «ЛНР» перейшли на інший берег ще у 2016 році, де облаштували свої позиції.
«В 2016-му році чотири представники НЗФ в кінці дня, за спинами останньої партії цивільних, перейшли Сіверський Донець і закріпились під вцілілим перекриттям мосту на правому березі, який контролюється ЗСУ. З незрозумілих причин, жодної реакції з боку наших військових не було, що надало можливість сепаратистам влаштувати блокпост і взяти під контроль міст», — написав він у Facebook.
Зрештою, присутність представників «незаконних збройних формувань» на «нейтральному» мосту підтверджують у своєму нещодавньому звіті й спостерігачі ОБСЄ.
«1 грудня на ділянці розведення в районі н.п. Станиця Луганська (підконтрольний урядові, 16 км на північний схід від Луганська) команда СММ бачила щонайменше 5 членів збройних формувань (з нарукавними пов’язками з написом «СЦКК») між південним краєм новозбудованої секції мосту та блокпостом збройних формувань у межах ділянки розведення».
Цілком ймовірно, що після того, як у «ЛНР» вже були позиції на іншому березі Сіверського Дінця, там вважають логічним, щоб у них залишалася тут пристуність у вигляді «СЦКК ЛНР».
Думки «з того боку»
Щодня пункт пропуску й міст у Станиці Луганській перетинають більше 10 тис. людей в обидві сторони.
Переважна більшість — це жителі непідконтрольних територій, які їдуть за пенсіями чи до банкоматів, й одразу ж повертаються.
Українська влада запустила для них безкоштовний автобус і електрокари, які їздять від відбудованої ділянки мосту до українського пункту пропуску.
«Що ж ви такий вузький міст зробили? Зробіть такий, як був, широкий. Розбомбили ж широкий», — скаржиться жінка, поки йде з берега так званої «ЛНР» відремонтованою ділянкою.
Вона справді вужча — це зробили спеціально, щоб по мосту не могла проїхати військова техніка. Водночас машина швидкої проїхати тут зможе.
Люди говорять не дуже охоче.
Відкритої проукраїнської позиції тут, за кілька метрів від «спостерігачів ЛНР», не висловив ніхто з понад десяти співрозмовників.
Більшість абстрактно говорять про те, що «нам просто потрібен мир, добре, що міст відновили».
Наприклад, Галина, яка приїхала за пенсією «аж з-за Луганська», каже, що ремонт мосту лише трохи покращив ситуацію. Та їздити за грошима людям все одно важко.
А на питання про те, хто має піти на компроміс для того, щоб настав мир, жінка відповідає українською: «Україна. Тому що вона ні на які поступки не йде».
«Ми любимо Путіна! Зеленський — це так, Ванька-Встанька»
Але є й люди, які відкрито критикують українську владу й вимагають, щоб українські пенсії платили на території «республіки».
«Ми працювали на Україну, й можна вирішити питання, щоб пенсії вручали в «ЛНР», а не в Україні, й ми не ходили пішки. Багато інвалідів, дуже важко і ми мріємо про те, щоб вирішити це питання», — говорить 69-річна Тамара Миколаївна, яка, за її словами, «народилась і все життя прожила в «ЛНР».
У повернення районів так званої «ЛНР» до України жінка не вірить: «Ми хочемо миру. Але багато з нас не пробачать за своїх дітей… Це дуже важко пробачити. І зараз важко погодитися на цей мир — простягнути їм руку і щоб вони нам простягнули».
Далі вона зізнається, що «всю війну простояла у церкві й молилася, щоб онук був живий». З її розповіді можна зробити висновок, що онук — воював (чи і зараз воює) в «ополченні ЛНР».
«У нас родичі — один на Україні, один перейшов у АТО, один ополченець. І ви думаєте, що ці троє хлопців сядуть колись за один стіл? Може, колись з часом. Але на даний момент — ні! Вони навіть руку одне одному не простягнуть. Тому що кожен говорив, що він захищає свою країну. Потрібні роки, щоб примирилося це покоління» — нарікає Тамара Миколаївна.
І продовжує: «Не ми прийшли на Захід України, не ми їх там стали бомбити, а вони нас. Вони прийшли до нас у Луганськ, їх ніхто не просив у Луганську. Приходиш на наше кладовище — і бачиш, скільки нашої молоді, які були ополченцями, лежать у цих могилах».
А на питання про те, хто з президентів їй більше подобається, Зеленський чи Путін, робить однозначний вибір на користь російського лідера: «Ми любимо Путіна! Зеленський — це так, Ванька-Встанька. Сьогодні він говорить одне, завтра інше. Він у політиці клоун, а президент не має бути клоуном. Президент має бути жорстким, наполегливим, а не так — сьогодні він посміхається вам, а завтра посміхається їм. А Путін сказав — зробив».
І резюмує: «Якби був би вибір Путін чи Зеленський, то дуже багато хто б пішов за Путіна».
Від зустрічі Путіна та Зеленського 9 грудня очікування різні.
«Ніх… не буде», — каже один чоловік.
«Тому що все почалося з газу, і все залежить від газу», — додає він, натякаючи на тему «сланцевого газу на Донбасі», й біжить на безкоштовний автобус до українського КПВВ.
А Олена «зі Свердловська» (місто Довжанськ біля кордону з Росією) більш оптимістична: «Сподіваємося, що після 9 грудня все наладиться й життя стане кращим… Нас же ніхто не питав, ми не хотіли всієї цієї ситуації, яка виникла».
P.S.
6 мільйонів євро на міст.
Щоб макаки перейшли і зробили плацдарм для окупації Станиці Луганської
прімірітєль йопаний,
