В статті The Economist під візит Зеленського в США для презентації так званого Плану Перемоги автори толерантно рознесли на порох той план перемоги ще до його оприлюднення. Висновок в заголовку статті і зовсім катастрофічний – війна йде погано, пора змінювати курс.
Основні тези статті:
1. Раша продовжує просуватись, хоча має великі втрати особового складу і зброї. Але втрати України також суттєві при тому, що українців в 5 разів менше. Отже, The Economist бачить проблему не тільки у постійній втраті територій, але й у втраті українців.
2. Українці виснажені не тільки війною, але й відсутністю електропостачання внаслідок зруйнованої енергетичної інфраструктури.
3. На Заході наростає втома від України, оскільки Банкова ігнорує описану реальність.
4. Однак Захід стоїть на тому, щоб Україна не відмовлялась від своїх територій і мала за мету їх звільнити в майбутньому.
5. Зараз Україні потрібно зосередитись на стабілізації фронту. The Economist наголошує, що припинення просування рашиських військ не обов’язково має відбутись внаслідок мирних перемовин. Якщо рашу зупинити військовим шляхом, то вона нарешті зрозуміє, що подальші її потуги марні.
6. Україні потрібно виготовляти власну зброю, але влада задіяла тільки третину потенційних можливостей оборонки.
7. The Economist пропонує запросити Україну в НАТО, не застосовуючи 5 статті щодо її території.
Основні висновки статті:
1. Зростає розрив між заявами Зеленського про перемогу і здатністю її отримати.
2. Україна повинна рухатись до демократії – це має бути метою влади.
Аналіз справедливий і навіть сміливий, та тільки автори The Economist не наважились сказати повну правду про те, чому так відбувається. Чому Зеленський все більше торочить про перемогу, чим більше віддаляється жадана для українців перемога. Чому Україна не рухається до демократії. Чому Верховний не зосереджується на стабілізації фронту, а наказує здійснювати піар рейд на Курщину. Чому Зеленському плювати на наші шалені втрати і бажання воювати до останнього українця. Чому влада не зводить укріплення і перемелює найбоєздатніші підрозділи то у фортецях незламності, то на Лівобережжі, то на піар штурмах до Дня Перемоги і Дня Незалежності, то в рейді на Курщині. Чому влада не зосередиться нарешті на випуску власної зброї, а тільки звинувачує Захід, що той замало допомагає.
Якщо б у статті були дані відповіді на ці питання, то стало б зрозуміло, що владі перемога не потрібна, бо це означає, що будуть вибори, на яких прийдеться відповісти за провал підготовки до вторгнення, за розмінований Чонгар, за здані Південь і Північ, за зданих захисників Маріуполя, за відмивання коштів замість зведення укріплень, за перетворення десятків мільярдів в дебіторську заборгованість замість закупівлі зброї. Також зеленій владі не потрібна демократична Україна, бо не для цього гопота прийшла до влади. Демократична країна, в якій все прозоро не влаштовує зелену саранчу, їй потрібен хаос і руїна, щоб можна було красти, красти і ще раз красти, а українці стали б настільки виснаженими, що не змогли б реагувати на зажерливість влади.
